WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

час.
Розділ ІІ. Радянська історична думка про роль і значення князівських з'їздів
Революційні події 1917 - 1920 рр. і встановлення радянської влади в Росії, Україні, Закавказзі, Білорусії, Монголії мали значний вплив на становлення нової, радянської, історичної науки. Нова генерація істориків, опираючись на ідеологети свого часу та концептуально-теоретичні здобутки своїх попередників, зайнялась розробкою різних питань стародавньої історії, в т.ч. і проблемою феодального роздроблення і князівських з'їздів.
Одним з перших радянських істориків, які досліджували проблеми феодальної роздробленості Русі та історію міжкнязівських з'їздів був Матвій Іванович Яворський (1884 - 1937) - представник репресованого "відродження" 1920 - 1930-х рр.
За свої праці "Історія України у стислому нарисі", "Нариси історії революційної боротьби на Україні" у квітні 1929 р. був обраний академіком ВУВН. У 20-ті роки ХХ ст. підручники з історії України, написані М.І.Яворським, були єдиними, що рекомендувалися для шкіл і вузів, знання його праць було обов'язковим для вступу до аспірантури Українського інституту марксизму. Однак у 1929 р. в Українському інституті марксизму-ленінізму відбулася дискусія, на якій погляди Яворського кваліфікувалися не тільки як дрібнобуржуазні, а й прокуркульські, що йдуть у руслі "правих ухлетиків", тобто групи М.І.Бухаріна [72,с.90], а в лютому 1930 року його було заарештовано у справі "Українського національного центру", а 3 листопада 1937 р. - розстріляно [58,с.241-244]. Подібна доля спіткала іншого радянського історика М.Є.Слабченка (1882 - 1952), автора праць "Матеріали до соціально-економічної історії України", "Матеріали Для виучування історії західноруського та українського права", "Досліди з історії права Малоросії". Досить оригінальним є його визначення феодалізму як такого ладу, що в результаті конфлікту між головою держави і великими поміщиками породжує компромісну станову державу [58,с.249].
У 1940 р. в Києві вийшов лекційний курс історії України, розділ "Київська Русь і феодальні князівства" написав К.Гуслистий. Він зазначив: "Київська Русь в основному була східнослов'янська держава. Після розпаду Київської держави на території України утворилося п'ять земель, або великих феодальних князівств: Галицьке, Волинське, Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське. На території цих князівств і оформилась українська народність", побіжно згадується Любацький з'їзд 1097 р. [70,с.36].
У 1945 р. вийшла монографія ВВ.Мавродіна "Образование древнерусского государства", який сформулував концепцію "давньоруської народності". На його думку, давньоруська держава політично об'єднала "руські" племена, з'єднала їх спільністю політичного життя, культури, релігії, спільною боротьбою із зовнішніми ворогами та спільними інтересами на міжнародній арені, історичними традиціями, сприяла появі та закріпленню єдності "Русі та руських". Усі ці явища в сукупнусті обумовили формування давньоруської народності [18,с.395]. Головну причину того, що процес складання давньоруської народності перервався, В.В.Мавродін вбачає у феодальній роздробленості, яка розчленила давньоруську народність на частини, створила передумови виникнення етнічних утворень, відповідних значним самостійним феодальним державам [18,с.400-401]. У цьому контексті він і розглядає історичне значення князівських з'їздів кінця ХІ - початку ХІІ ст.
Пізніше основні концептуальні ідеї В.Мавродіна були більш науково обгрунтовані в його працях "Формирование русской нации" (1947), "Основные моменты развития русского государства до XVIII ст." (1947), "И.В.Сталин о феодализме в России" (1949), "Древняя Русь".
Прихильником концепти "давньоруська народність" виступає і відомий радянський історик Б.Д.Греков. У своїй праці "Киевская Русь" співставляє Русь Х - ХІ ст. з "державою Меровичів і Королінгів і за їхнім походженням і за їхньою структурою, і за їхніми подальшими долями". Для позначення такого типу держав він запропонував термін "ранньофеодальна монархія" [6,с.31,369]. В цій праці він висуває формулу, що на півстоліття стає класичною для радянської історіографії: "Київська держава - колиска великоруського, українського і білоруського народів" [6,с.335]. У цій праці є і коротенький нарис "Князівські феодальні з'їзди" [6,с.484-486]. Подібно до В.Антоновича, М.Грушевського, Д.Дорошенка він головну увагу зосереджує на розкритті причин, ходу і наслідків передусім Любацького з'їзду. Досить песимістично оцінює результати Любача (як і наступних з'їздів. - В.Ф.): з'їзд не зміг примирити суперечливі інтереси феодальних владарів і серед них продовжувало панувати право сильного. Сильний феодал мав можливість ігнорувати і рішення з'їздів. Феодальна роздробленість зробилася фактом очевидним. Неодмінним її наслідком стали хронічні феодальні війни. Закінчився "Київський період" історії Руси" [6,с.501].
Про формування єдиної давньоруської самосвідомості пише у своїх монографіях і Д.С.Лихачов. Так, у праці "Возникновение русской литературы" він наголошує на мовній, економічній, територіальній, психічній та культурній єдності даної народності і в цьому зв'язку побіжно згадує князівські з'їзди як яскравий приклад усвідомлення князями необхідності існування давньоруської єдності. Руська культура, в свою чергу: " сприяла складанню цієї народності, створюючи ту спільність культури, яка є однією з необхідних ознак створення народності, а потім і нації". 17,с.231. У 1978 р. Д.Лихачов пише статтю "Про політичну позицію Володимира Мономаха", в якій відзначає: "В історичному процесі ХІІ - ХІІІ ст. діяли як відцентрові, так і доцентрові сили. Жодну з цих сил не слід скидати з рахунку, визнаючи їх "реакційними", гальмівними для історичного процесу. Феодальне дроблення Русі аж до монголо-татарського завоювання не було тотальним. Повного феодального роздроблення не було". Можна погодитись і з його твердженням про те, що відцентровим економічним тенденціям протистояли доцентрові ідеологічні, а Мономах був "виразником органічної єдності цих суперечливих тенденцій [44,с.35].
Питання князівських з'їздів не залишається поза увагою відомого академіка Бориса Рибакова. В працях "Киевская Русь и русские княжества ІХ - ХІІІ веков", "Мир истории. Начальные века русской истории", "Древняя Русь". В цих працях академік Рибаков так пояснює, чому саме Любач було обрано місцем з'їзду 1097 р.:
"по-перше, Любaч був родовим гніздом всіх руських князів;
по-друге, він належав Олегу і тому було не спроста появитись на князівський з'їзд" [24,с.193].
"На любецькому з'їзді був проголошений принцип династичного розподілу Руської землі між різними князівськими гілками при збереженні єдності перед обличчям зовнішньої безпеки. Однак "все це було засновано не на реальних інтересах окремих земель, не на реальному співвідношенні сил", а "князівські з'їзди не стали засобом виходу з кризи", "благородні принципи проголошені в живописному дніпровському містечку, не мали гарантії і були порушені через декілька днів після торжественного цілування хреста в дерев'яній церкві Любецького замку" [23,с.193]. У 1100 р. В.Мономах виступив ініціатором з'їзду князів в
Loading...

 
 

Цікаве