WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

які читали все, що виходило нового і були добре ознайомлені з інтелектуальним рухом у Європі"[53,т.3,с.459-460].
Вже у "Розмірковуваннях про історію" М.Маркевич засуджує офіційну історіографію, передусім "Історію держави Російської" М.Карамзіна. У праці "Про часи, що передували Петру І" Маркевич зауважує, що роздробленння і міжусобиці обумовили "рабство довготривале під ігом татар, однак не згадує про князівські з'їзди [60,с.100].
У 1842 - 1843 рр. вийшла друком "Історія Малоросії" (т.1-5) М.А.Маркевича. У ній викладається історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Головним джерелом для написання твору стала "Історія Русів" та праці М.М. та Д.М.Бантиш-Каменських. У своїй праці М.Маркевич говорить про великоросів як молодших братів українців. А пізніше Південна Русь "відокремилась від молодших своїх братів, жителів півночі, визволилась від татарського гніту, назвалася Малою Росією, приєдналась до Литви, а з нею до Польщі" і лише у ХVІІІ ст. Україна "зливається з Росією без боротьби і нарікання" [63,с.153]. Він подає і свою хронологію та періодизацію історії України.
І. Від давніх часів до 1500 р.
ІІ. Від до унії (1500 - 1592).
ІІІ.Від початку унії до Богдана Хмельницького (1592 - 1646).
ІV.Від повстання до смерті Хмельницького (1646 - 1793).
Велику роль у державотворчих процесах на землях Київської Русі відводить Володимиру, Я.Мудрому, князю Мономаху [60,с.117-118]. Він також написав і інші праці на історичну тематику, зокрема "Мазепа" (1841), "Гетьманство Барабаша" (1841), "Про козаків" (1858).
Великий внесок у розвиток історичних досліджень феодальної роздробленості зробив Микола Іванович Костомаров (1817 - 1885).
Відомий дослідник його життя і творчості Юрій Пінчук ось як характеризує М.Костомарова з врахуванням більш як сторічної історіографічної думки: "він є: селянський, дворянський, дворянсько-буржуазний, буржуазний, ліберально-буржуазний, революційно-демократичний, народовольський історик; - історик-романіст, історик-лірик, історик-художник, історик-белетрист, історик-артист, нарешті, історик, який був слабкий як діалектик, філософ і соціолог, та як дуже серйозний історик-аналітик" [66,с.8]. Сам він разом з С.М.Соловйовим створили руську історію в новітньому для свого часу її розумінні. А ось як характеризував його видатний російський історик В.Ключевський: "...історія була для нього музеєм, наповненим колекцією рідкісних чи незвичайних предметів" [55,с.72], російський письменник і мислитель М.Чернишевський: "Костомаров був людиною такої широкої вченості, такого розуму і так любив істину, що праці його мають дуже високе наукове значення" [55,с.73].
Добі Київської Русі присвячені такі праці М.Костомарова як "Князь Владимир Мономах и козак Богдан Хмельницкий" (1863), "Севернорусские сладения во времена удельно-вечевого уклада. Новгород-Псков-Вятка" (1863), "Вече и вечевое устройство в древней Руси" [66,с.146]. Однак найбільш повне уявлення про погляди М.Костомарова на княжу добу в українській історії дає його грунтовна праця "Руська історія в життєписах її найвидатніших діячів". Так, у своєму нарисі "Князь Володимир Мономах" М.Костомаров зауважує: "не було ні правил для розміщення князів, ні порядку їх спадкоємності, ні навіть прав кожної особи з княжого роду на князювання де б то не було, а тому це... вело неминуче до міжусобиць" [12,с.36]. У цьому зв'язку М.Костомаров велику увагу приділяє проблемі князівських з'їздів та ролі участі в них В.Мономаха. Ось як він описує Любецький з'їзд 1097 р.
"У місті Любечі з'їхалися князі Святославичі - Олег, Давид і Ярослав, Київський Святополк, Володимир Мономах, волинський князь Давид Ігорович і червоноруські князі Ростиславичі: князь Василько... Мета їхньої наради - влаштувати і вжити заходи щодо охорони руських земель від половців. Усією справою заправляв Мономах. ...Всі цілували хрест на тому, що коли хтось з князів нападає на іншого, то всі повинні будуть ополчитися на призвідника міжусобиць" [12,с.41]. Далі він змальовує осліплення Василька. Лише побіжно згадує про Виничівський з'їзд і Долобську нараду [12,с.46-47].
М.І.Костомаров був автором програмного твору Кирило-Мефодіївського братства - "Книга буття українського народу". На його думку, "слов'янські народи пізніше прийняли християнство, повільніше розвивалися, а отже зберегли свою душу більш недоторканою і чистою". А з усіх слов'янських народів лише українці не бажали: "іти услід язичників, і держались закону божого" [69,с.19], а все це виводив з часів Київської Русі. У своїй статті "Две русские народности" він заявив, що росіяни та українці - це два різних народи і яскраво змалював відмітності між обома народами в релігії, народній філософії, ставленні до співжиття з іншими народами, в побуті і родинному житті". В цьому внесок М.Костомарова в історичну науку є неоціненним, а особливо великої пошани заслуговує той факт, що, на відміну від російських істориків ХІХ ст., його цікавило передусім "утвердження людини" [94,с.15].
Не можна не згадати і про науковий доробок В.Ключевського, І.Забеліна, С.Соловйова, Буданов-Савольського та інших російських істориків ХІХ ст. Їхні фундаментальні наукові розвідки і до наших днів не втратили науково-пізнавального та методологічного значення. В.Ключевський в своєму "Курсі російської історії" велику увагу надає проблемі критиці норманської теорії, політичної роздробленості Русі та посиленню московського князівства, підкреслює несумісність азіатського деспотизму з суспільним прогресом [99,с.148]. Ключевський був також і засновником цієї школи в історичній науці. Зокрема його учнями були П.Мілюков, М.Любовський, Н.Рожков, М.Богословський, А.Кізеветнер, Ю.Готьє [84,с.46].
Інший видатний російський історик С.М.Соловйов являється творцем 29т. "Истории России с древнейших времен". У цій праці він висунув цілий ряд науково вагомих ідей:
1) князівські міжусобиці, постійний перехід князів з волості на волость були свідченням політичної незрілості давньоруського суспільства;
2) князівські з'їзди були лише окремим фрагментом в історії міжкнязівських відносин і не могли закласти міцного фундаменту для політичної стабільності Русі;
3) визнання принципу життєвості, руху, необхідності перемін, неоднозначності розвитку [101,с.162-163].
Відомим істориком кінця ХІХ - поч. ХХ ст. був академік Сергій Федорович Платонов (1860 - 1932) - автор "Очерков по истории смуты в Московском государстве ХVI - XVII вв.", "Лекций по русской истории", "Москва и Запад в XVI -XVII вв." Зокрема в "Лекциях по русской истории" С.Платонов зауважує, що протягом ХІ - ХІІІ ст. визначились "ті обставини, які направляли протягом багатьох віківзовнішні устремління руського племені і його внутрішню організацію" і в цьому зв'язку певну роль відводить князівським з'їздам як спроби визначення перспектив подальшого розвитку державотворчих процесів на руських землях [75,с.116].
Одним з видатних істориків, археологів, етнографів і громадських діячів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. являється Володимир Боніфатійович Антонович (1830 - 1908) - засновник народницького наряму в українській історичній думці.
Loading...

 
 

Цікаве