WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

місці була власність умовна, тимчасова, невідчужувана [15,с.43];
3) в ХІ - ХІІ ст зростає політична вага давньоруських міст [45,с.44];
4) давньоруська етнічна спільність існувала на рівні носіїв елітарної культури й слабо усвідомлювалося родовим поселенням [45,с.47];
5) князівські з'їзди ХІ - ХІІ ст. мали певний вплив на формування політичної культури тогочасної правлячої верхівки [45,с.47-48].
Ужгородський історик Б.І.Яценко в статті "Розвиток державного устрою України-Руси наприкінці ХІІ ст." теж не залишає поза своєю увагою рішення Любецького з'їзду: "Сила цих рішень полягала в тому, що не лише князі Київські, а й господарі отчин могли бути організаторами всеруських внутрішньо- і зовнішньополітичних акцій. Так сталося, коли коаліція руських князів на чолі з Святославом Олеговичем відстояла Київ від посягань Андрія Боголюбського і тоді, коли святослав Всеволодич і Роман Мстиславич організували грандіозні походи на половців ...Однак у питанні про наступність престолонаслідування в Києві з'їзд не визначився. А в 1113 р. - після смерті Святослава Ярославича - родовий принцип був порушений - до престолу пробився Володимир Мономах, знехтувавши правом Давида та Олега святославичів із старшої князівської лінії. В 1125 році Мономах передав верховну владу своєму сину Мстиславу, вдруге порушивши традицію [52,с.127].
Побіжно згадує Любецький з'їзд в своєму "Курсі української історії" київський історик Володимир Йосипович Борисенко: "закладені на з'їзді принципи єдності Русі дали свої результати. Січ руських князів об'єднали свої сили і в 1103 р. вщент розгромили половців на р.Самарі [3,с.57], "місцеві князівські династії проявляли щорах більшу самостійність у вирішенні внутрішніх і зовнішніх проблем" [3,с.70], а юридичні рішення з'їздів відкривали нові можливості "для прискореного розвитку автономних князівств і земель" [3,с.70]. Тобто В.Борисенко визнає вагому роль Любецького та інших князівських з'їздів в процесі децентралізації управлінської системи на Русі.
Яскраву картину вітчизняної історії ХІ - ХІІ ст. створила Н.Яковенко. Вона відзначила. Що концепція єдиної народності базується переважно на лінгвістичних аргументах, але "це те саме, що на підставі, скажімо, спільного латиномовного шкільництва проголосити існування "єдиної латинської народності". Водночас вона заявила про рівне право всіх східнослов'янських націй на історичну спадщину Київської Русі. За Н.Яковенко, Русь Х - ХІІІ ст. в етнічному плані ще "аморфна", лиш з XV ст. "з Русі став вичленятися український народ" [33,с.59,77]. А ось як вона описує Любецький з'їзд: "Зібравшись у 1097 р. на свій перший з'їзд, Ярославлі онуки прийняли власний ряд (угоду) за яким спільна доти отчина розпадалася на три відокремлені отчини старших ліній Ярославового дому - Ізяславичів, Святославичів і Всеволодичів. Так був уперше проголошений принцип спадкового володіння підвладними територіями: "Каждо да держить отчину свою" [33,с.42]. На думку Н.Яковенко, на Любечі було визнано за Ростиславичами право на Галичину, що заклало її незалежність, яку , однак, довелося збройно захищати ще півстоліття [33,с.70].
Найбільш детально і науково обґрунтовано історичні перипетії ХІ - ХІІ ст. висвітлюються у фундаментальній монографії ужгородського історика Степана Федика "Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів" (ХІІ століття), в якій є такі підрозділи "Княжі з'їзди 1097 - 1103 років" [70,с.45-68], "Боротьба з половцями як консервативний чинник політичної дійсності" [70,с.68-90], "Мономах - останній самодержець імперії" [70,с.90-109], де на величезному фактологічному матеріалі розглядаються причини скликання, хід та історико-юридичні наслідки тих чи інших князівських з'їздів.
На думку Федаха, з якою не можна не погодитись: "Серед подій, що визначили історію України на далеке майбутнє, однією з найважливіших був Любецький з'їзд князів наприкінці жовтня 1097 р." [79,с.45]. Любеч був давнім чернігівським містом на дніпровському шляху, згадуваним ще Костянтином Багрянородний [2,с.47]. Метою з'їзду було припинення уособиць і забезпечення миру та злагоди. Але якою ціною? Безперечно, кожен "їхав до Любеча зі своїми надіями, скаргами, докорами, кожний мріяв подолати своїх суперників у боротьбі за столи, поживитися за рахунок сусіда, помститися кривдникам" [11,с.445]. В ході своєї роботи з'їзд затвердив три основні рішення:
1) кожен князь володіє тими землями, які традиційно належали його батькові;
2) встановлюється союз між усіма княжими гілками; це було
відновлення заповіді Ярослава Мудрого старшому синові: якби хто
кого скривдив, допомагати покривдженому; лиш тепер це покладалося
на весь союз князів;
3) тримати спільну оборону проти половців, цим скасовувалися усякі союзи з половцями, зокрема укладені Олегом Святославичем [70,с.46].
Цікаво, що на цьому з'їзді не було полоцьких князів, не розглядалася і доля Новгородської землі. Ішлося переважно про власне руські (українські) землі. Святополк отримав Київщину, Мономах - Переяславщину, Давид, Олег і Ярослав Святославичі - Чернігово-Сіверські землі, Давид Ігорович - Волинь, Володар і Василько Ростиславичі - Галичину з Перемишлем і Теребовлею. Так уперше, було окреслено структуру України-Руси, яка чіткопроступає в усіх подальших подіях аж до остаточного виокремлення її з лона імперії [70,с.46]. Любецький з'їзд і пов'язані з ним події переконливо довели, що Україна-Русь надалі повинна розвиватися в межах української етнічної території. Нагальною потребою стала консолідація держави національного типу з розумним ступенем централізації влади, міцними внутрішніми економічними зв'язками, культурно-релігійною єдністю тощо. Що ж до розподілу сил всередині України, то з'їзд зафіксував статус-кво. В результаті з'їзду сформувався так званий другий тріумвірат - співправління Святополка Київського, Олега Cіверського, Володимира Мономаха [70,с.47].
Типологічно Любич співставлений з Верденським з'їздом 843 р, на якому нащадки Карла Великого розділили свою імперію на три частини або з розділом імперії сельднукідів в 1092 р. на Іран, Сирію й Анамоцію [70, с.59-60]. 14 серпня (30 серпня, 30 червня) 1100 р. відбувся з'їзд у Вітичеві, на якому Давидові Ігоровичу було залишено Бореськ і Острог, а Святослав від себе додав Дубен і Чорнорийськ, а Мономах і Святославичі - по 200 гривен. З авансцени політичного життя таким чином було усунуто впливового волинського князя. Далі тріумвірат князі узявся за Ростиславичів. На з'їзді перед ними було поставлено вимогу про видачу холопів і смердів, які втекли з інших земель до галицьких володінь, але оскільки значне посилення Святополка не входило до планів Мономаха, Ростиславичам дали спокій [70,с.65]. Пізніше князівські з'їзди відбулися в 1101, 1105, 1108, 1123 і в пізніших роках [70,с.106].
Таким чином, сучасні українські історики (М.Котляр, П.Толочко, С.Федоха) продовжили традиції історичних досліджень радянських і діаспорних науковців проблеми феодальної роздробленості і князівських з'їздів. Особливо велику увагу вони приділяють перипетіям Любецького з'їзду та його постановам. Однак до наших днів
Loading...

 
 

Цікаве