WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

Князівські з’їзди і їх роль у формуванні державності України-Руси - Курсова робота

слова з "ПВЛ":
"У рік 6605 (1097). Прибули Святополк (Ізяславич), і Володимир (Всеволодич), і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися в Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: "Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду ллючи? А половці нашу землю розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить вотчину свою. Святополк - Київ Ізяславів; Володимир - Всеволодів (уділ); Давид і олег, і Ярослав - Святославів (уділ); Давидові - Володимир і двом Ростиславичам - Володареві, а Теребовль - Василькові". І на цім вони цілували хреста! А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі "і чесний хрест". І, поцілувавшись, пішли вони до себе." [16,с.146].
П.Толочко далі зауважує: "Любецький з'їзд встановив правила гри на ближчі півстоліття, а в певному сенсі назавжди". Початкова ідея пердбачала скликання з'їзду в Києві. Логіка тут очевидна: крім того що Святополк мав би виконувати роль господаря (і глави зібрання), за ним стояв би і авторитет самого міста. З'їзд, одначе відбувся в Любечі, місці, вибраному також не без прихованого значення. Для князівського вуха сама назва містечка мала нагадувати про головну засаду співжиття - "братерську любов". Другою корекцією проти батькового тону була ідея запросити на з'їзд, який проектувався лише для нащадків династії Ярославичів, князів-ізгоїв, усіх цих Ігоревичів і Ростиславичів. Щоправда, як з'ясувалося, вони держали лише дорадчі голоси. В результаті з'їзду було впроваджено нове поняття князівського володіння - "отчина" - і визначено три нові утворення - Київ, Переяслав та Чернігів. Визначивши Київ як отчину Святополка, князі визнали і його верховну владу. А загальним тлом любецьких ідей став "Заповіт Ярослава". Ніхто, крім нащадків тріумвірату (Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославича), отчин не одержав [29,с.199-200]. Причому завдяки хитрому плану Олега Святославичу був переданий лише Новгород-Сіверський, а Давида Ігоровича було урівняно в правах з Ростиславичами. Тим часом "солодкі промови про братню любов, спільну оборону від половців, заповіти батьків, турботу про Руську землю позбавляли скривджених навіть можливості пролистувати" [29,с.201]. Можна погодитись і з міркуванням П.Толочка про те, що війна за київський стіл між Юрієм Довгоруким і Ізяславом Мсиславичем " До краю знищить спадщину Любецького з'їду, до краю заплутав міжкнязівські взаємини й розхитає правові основи верховної влади" [29,с.216]. І все ж, як зазначає О.Толочко, ці події не спричинилися до розпаду Київської Русі, а її "смерть була спричинена не феодальною роздробленістю ХІІ ст., а монгольською і литовською політикою кінця ХІІІ - початку ХІVст." [48,с.16].
Іншим відомим представником сучасної "київської школи" є Микола Котляр, автор 18 монографій та понад 300 статтей. Вже у своєму довідковому виданні "Історія України в особах. Давньруська держава." Він зазначає: "з середини ХІІ ст. Давньою Руссю керує група найсильніших й найавторитетніших князів, що вирішує спірні питання на "столах" (з'їздах), тим самим визнаючи велику роль князівських з'їздів в процесі стабілізації політичної системи Київської Русі [14,с.17]. В нарисі, присвяченому В.Мономаху, він підкреслює, що завдяки перемогам над половцями та проведенні в життя рішень князівських з'їздів, в "суспільній свідомості Давньої Русі вкоренилася думка, що скромний, здавалось би, переяславський князь є, по суті, першим у державі". [14,с.123]. Підкреслюється і значення Дюбецького з'їзду, щодо подолання пихатості і самовпевненості князя Олега і Святославича": "Олег до і після 1097 р.- це, по суті, двоє різних людей, різних вдіч і темпераментів. На зміну запальному, гордовитому, войовничому, амбітному рицареві прийшов слухняний, згаслий і малопомітний удільний князь. Його роль у політичному житті Давньоруської держави поступово зійшла внанівець" [14,с.136].
Микола Котляр - автор фундаментальної монографії "Галицько-Волинська Русь", в якій велику увагу звертає на складання території Галицько-Волинської Русі, етнополітичний та культурний розвиток галицьких і волинських земель в ХІ - ХІV ст. У складенні державності на західноукраїнських землях історик певну роль відводить рішенням Любецького з'їзду 1097 р., згідно яких Перемишлянську землю було визнано спадковим владінням гілки Ростислава, а Теребовль було закріплено за Васильком [15,с.115-116]. В статті "Давньокиївські князі Володимир Мономах" М.Котляр детально висвітлює переможну боротьбу князя з кочівниками, зауважує, що "Мономах перехопив у ворога стратегічну ініціативу, з кожним роком все далі заганяючи його вглиб південноруських степів" і в зв'язку з цим він дістав змогу "встановлювати свої принципи політичної гри, диктувати свої умови міжкнязівських взаємин" [42,с.6-7].
Цілий ряд цінних з наукової точки зору думок висловлено в статті Котляра "Давньоруська держава кінця ХІ - початку ХІІ ст.":
1) розкривається характер центральної влади й структури Київської держави від Всеволода до Володимира Мономаха включно як спроби зберегти одноосібну і централізовану монархію на Русі [43,с.26];
2) на Русі в 1078 - 1093 рр. правив своєрідний дуумвірат - Всеволод з своїм сином Володимиром [43,с.21];
3) у 1096 - 1113 рр. Київською Руссю правив дуумвірат - Святополк Ізяславич - Володимир Мономах [43,с.23];
4) Любецький з'їзд не мавважливого значення щодо зміни принципів престолонаслідування, князівського володіння та цілої системи політичних відносин на Русі, підтвердженням чого є наступний перебіг подій [43.с.24];
5) У 1100 і 1101 рр. були проведені князівські з'їзди у Витичеві й на Золотчі, на яких поряд із Святополком і Володимиром на перші ролі висуваються троє Святославичів: Давид, Олег і Ярослав [43,с.25];
6) Багатолітня успішна боротьба проти половецьких ханів дозволила Володимиру Мономаху на певний час відновити одноосібну і централізовану монархію на Русі [45,с.26].
Ці міркування знаходять своє логічне продовження в статті "З історії міжкнязівських відносин на Русі" - серед висловлених у ній думок на увагу заслуговують наступні:
1) в останні десятиліття ХІ - перші десятиліття ХІІ ст. в країні склався і виріс клас великих землевласників-феодалів і думкою своїх боярів князі не могли вже нехтувати на своїх з'їздах [43,с.2].
2) існувало постійне суперництво між отчинним і родовим порядками заміщення престолів, а також безперервна боротьба між князівськими кланами за першість [44,с.4];
3) морально-психологічні та родинно-психологічні чинники мали найбільший відбиток на рішення князівських з'їздів [43,с.4-5];
4) рішення Любецького з'їзду носили половинчастий характер [43,с.6].
Окремі аспекти міжкнязівських взаємин та рішень князівських з'їздів розглядає київський історик О.Моць в статті "Київська Русь: результати та перспективи досліджень". На нашу думку уваги заслуговують наступні твердження:
1) в ХІ - ХІІІ ст. на Русі панував державний феодалізм [45,с.43];
2) на відміну від відчужуваної власності, характерної для Західної Європи, в Русі на першому
Loading...

 
 

Цікаве