WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження українців - Курсова робота

Походження українців - Курсова робота

документальне підтвердження того, що українська мова звучала три тисячі років тому. І таке відкриття зробив дослідник, який не є українцем.
Ще один неукраїнець прийшов до аналогічного висновку. Це польський і російський філолог, талановитий сходознавець Михайло Красуський, який в опублікованій ще 1880 р. в Одесі брошурі "Прадавність малоросійської мови" довів, що "українська мова не тільки давніша від усіх слов'янських, але й санскритської, грецької, латинської та інших арійських". Звісно, ця брошура старанно замовчувалась за радянського режиму як "буржуазно-націоналістична".
У 1991 році японські вчені, заклавши відповідні дані нашої мови в комп'ютер, одержали висновок, що вона - одна з небагатьох найдавніших мов світу. Цим підтверджено об'єктивність і науковість аргументації М. Красуського. Невже і японський комп'ютер - український націоналіст?
Те, що коріння української мови сягає сивої давнини, далеких дохристиянських часів, засвідчують зразки праукраїнської мови у багатющій спадщині обрядової поезії (щедрівки, веснянки, купальські пісні та ін,). Більше того, мовознавці вважають, що вже у IV-V століттях українська мова мала виразносформовані діалекти. І завершився цей процес на рубежі XI-XII ст, коли вона в народнорозмовному варіанті вже набула в основному всіх притаманних їй мовних рис. У ті часи українська народність мала дві гілки: галицько-волинську (вона зберегла за собою традиційну назву "Русь") і наддніпрянську, коли в неї з кінця XII ст. з'являється назва "Україна".
Щодо походження української літературної мови, то в сучасній науці ніяких проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко, які писали свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говірок. До І. Котляревського і Т.Шевченка існувала староукраїнська мова, що сформувалася на давньоруських літературних традиціях, а писемна мова одержала імпульс розвитку і вдосконалення після прийняття християнства в Україні-Русі.
Важливим джерелом етногенетичної інформації про українців є антропологічна наука. Антропологія (від грецьких слів "антропос" - людина та "логос" - наука, поняття) - наука про варіації фізичної будови людини у часі та просторі. Застосовуючи суто біологічні методи вивчення людських популяцій (від латинського "популатіо" - населення), ця наука здатна добувати таку історичну інформацію, яка недоступна "власне історичним" дисциплінам. Ця інформація стосується спорідненості чи відмінності давніх і сучасних етнічних груп, ролі міграцій у формуванні народів, співвідношення місцевих та іноетнічних компонентів у процесі етногенезу тощо.
Що стосується українців, то на їхні антропологічні риси мали вплив ще трипільці, яким були притаманні риси середземноморської людськості: невисокий зріст, тендітність будови, темна пігментація, а також "чорнії брови, карії очі".
Через те, що Україна протягом багатьох віків служила, так би мовити, битим шляхом для масових рухів народів з Азії до Європи і навпаки, то населення не могло не змінюватись за складом, мусило затримувати в собі сліди попередніх етнічних верств. Ясна річ, що наслідком цього не могла не з'явитись певна змішаність етнічного типу її території. Через це особливої чистоти етносів не буває. Ця реальність загальносвітова. Але на цій підставі не можна ставити під сумнів самодостатність наших предків.
Найближчими предками українців були слов'яни, їхню ан-тропологічну класифікацію здійснив проф. Е.Т.Амі (Франція). Він поділяв слов'ян на дві великі групи: 1) ясноволосу та яснооку, субрахіцефалічну та низькорослу, з широким обличчям і часто видовженою головою, зачисляючи до неї полабських слов'ян (венедів), поляків, білорусів і росіян; і 2) темноволосу, темнооку, брахіцефалічну та високого зросту, до якої він відносив сербів, хорватів, словенців, чехів, словаків та українців. За цими даними, українці належать до європеоїдної раси, в рамках котрої тяжіють до її південної гілки.
Якщо говорити конкретно про головні антропологічні ознаки українців, то слід погодитися з висновками Х.Вовка (1847-1918), який довів, що українське населення є досить одноманітним. Воно темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне (круглоголове), порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та розвиненими нижніми кінцівками. Відносно високий зріст та мідна статура більшості українців - це спадщина індоєвропейських землеробів і скотарів. Сукупність цих ознак ми вважаємо за можливе визнати українським антропологічним типом. Однак треба пам'ятати про можливе відхилення від названого типу в різних географічних регіонах України, особливо сільських. Таке відхилення спостерігається на півночі України, в зоні Карпат, Нижньому Подніпров'ї та Буковині, що дає підставу виділити тут окремі морфологічні варіанти. Найбільш давні архаїчні риси фізичної будови українців збереглися на Правобережному Поліссі та Волині. На Лівобережжі та Нижньому Подніпров'ї відчутний вплив давнього іранського, а в Карпатській зоні та Буковині - фракійського компонентів. В окремих південних районах Середньої Наддніпрянщини спостерігається незначна монголоїдна домішка, що є наслідком слов'яно-тюркських взаємин.
У цілому ж українці досить однорідні в антропологічному відношенні, основні їхні ознаки формувалися на території України протягом тисячоліть.
Розглянувши корені походження українського народу та його антропологічні ознаки, можна дійти висновку, що відколи існує українська земля і на ній люди, відтоді стали поступово формуватися у них певні елементи, що нині характеризують українців. Але це був довготривалий, складний процес, що обчислюється тисячоліттями.
Як відомо, основною ознакою етногенезу є поява етнічної самосвідомості, зовнішнім проявом якої виступає самоназва. І хоча літописними джерелами вона зафіксована наприкінці XII ст., українська нація уже існувала в період діяльності Київської Русі. Далі вона зміцнювалася в процесі національно-визвольної боротьби XVI-XVII ст., коли творилася українська державність - Козацька республіка. Адже недаремно її жителів називали "нацією козаків". Формування української нації продовжується і нині.
Висновок
На наш погляд, концепції безперервного розвитку народів від первісних часів є безпідставними, оскільки історія людства - це процес постійного виникнення, розвитку і зникнення етнічних спільностей та заміни їх новими. Не залишаються незмінними як самі етнічні спільності, так і їхні ознаки: територія розселення, особливості господарської діяльності, мови, культури.
Література:
1. Грушевський М.С. Історія України-Русі-Х., - 1991р.
2. Науко В.І., Артюк Л.Ф., Горленко В.Ф. Культура і побут населення України. - К., 1993.
3. Смалій В.А., Гурксій О.І. як і коли почала формуватися українська нація. - К.,1991р.
4. Чапура С.М. "Історія державностей в Україні". - К., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве