WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження українців - Курсова робота

Походження українців - Курсова робота

Хвойки не стала ще домінуючою в Україні. Значна частина вчених схильна вважати, що найбільш інтенсивно український народ став формуватися в VI-IX ст., тобто перед добою Київської Русі.
Найбільш одіозною є середньовічна версія, згідно з якою українці як етнос з'явилися не раніше XIV-XVI століть, після розгрому татаро-монгольськими ординцями так званого "єдиного давньоруського народу". Ця заідеологізована концепція відображає російсько-радянські претензії на спадщину української держави - Київську Русь. Вагомих наукових аргументів на користь цієї версії не існує. До XV ст. український народ уже був виокремленою, самобутньою етнічною спільністю.
Автори кожної із цих чотирьох концепцій намагаються обмежити і звузити етногенез українців до своєї точки зору, інші ж вони відкидають. Наявність їх засвідчує, що виникнення будь-якого народу, і в тому числі українців, не відбувається раптово, миттєво. Це тривалий процес, і етапи формування його характерних ознак дають підставу говорити про утворення певної спільності, цілісності й монолітності.
На наш погляд, найправильнішою точкою зору щодо етногенезу українців є та, яка враховує перших людей, які з'явились на нашій землі, а це, як було сказано вище, - мільйон років тому.
Нашу версію про походження українців можна назвати "королевською" (від назви закарпатського села Королеве) або ж "теорією безперервності" формування українського етносу. Такий висновок базується на системному підході до проблеми, на взаємодії автохтонних культур із культурами прибулих людей.
Чи вписується названа концепція у загальноприйняті положення зародження народів: фіксація часу їх появи, наявність території, простеження безперервності і послідовності їхнього культурно-історичного розвитку, сформованість загальноетнічної самосвідомості, антропологічні ознаки, зникнення народу? Так, в основних параметрах їх можна простежити у жителів, що заселяли нашу землю від найдавніших часів. Тільки вони проявлялися в динаміці, у зростанні і в удосконаленні. Покоління людей виростали одне по одному. Незважаючи на стихійні лиха, війни, покоління від покоління переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурний розвиток на українських землях не переривався. Послідовна зміна культур на території майбутньої України складала з давніх часів етапи, щаблі формування та розвитку спільності, що поступово оформилася в українську.
Вагомим підтвердженням автохтонності українців на своїй території є думка С.Злупка про взаємодію людини і довкілля. Адже ж відомо, що поза такою взаємодією існування народу неможливе. Людина, її тілесна будова і духовність існують в органічному зв'язку з довкіллям. Вирвати її з природного середовища ще нікому не вдалося, бо людина живе природою, вона її органічна єдність. В організмі людини є всі елементи природного довкілля. Яскравим свідченням предковічного побутування українців на своїй землі є сформовані впродовж тисячоліть хліборобські продукти, які не тільки задовольняють людину в їжі, але є добрими ліками. До таких харчів-ліків належить, зокрема, знаменитий український борщ. До речі, найтривалішою у національній пам'яті є пам'ять про харчі. За словами відомого фітотерапевта Євгена Товстухи "борщ - це універсал, який ство-рений нашим етнічним автохтоном рідної землі для того, щоб ми вічно жили, були вічно здоровими". Він є українською національною стравою і міг з'явитися тільки в українському природному середовищі. Чи не в цьому закладені елементи тривалої туги за батьківщиною, чи не є це підтвердженням того, що споконвічне проживання на рідній землі органічно увійшло в тілесну будову людини. Отже, вже оцих фактів здається достатньо, щоб переконатися у предковічності українців на своїй етнічній території.
Що стосується прикладів зникнення цілих народів через кожні 1-1,5 тисяч років (наприклад, хозари, печеніги, половці), то слід зауважити, що не всі вони зникають, зокрема, греки та італійці. Ми дотримуємося думки про те, що ніщо безслідно не зникає. Протягом тисячоліть відбувалися асиміляційні процеси, одні племена змінювали чи витісняли інші. Однак ядро етносу залишалося. Воно зберігало історичну пам'ять, звичаї, віру-вання, етнографічні особливості. Інакше ми не були б такими, ким є нині. Культурний генофонд краю не переривався, незважаючи на лихоліття, які випали на долю нашого народу. Отже, український народ формувався довготривало, на власній землі, самобутнім, окремим шляхом, відмінним від інших народів. У цей процес зробили свій внесок і такі наступні людські спільності після трипільців як: племена північноєвропейського походження, племена степу, племена культури шнурової кераміки, племена праслов'янської та слов'янської культури.
Безпосередню участь у формуванні української нації відіграли племена полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, волинян (дулібів) і білих хорватів. Принагідно зазначимо, що білоруська нація утворилася з племен дреговичів і радимичів, а російська - зі словен, в'ятичів і кривичів, які змішалися з угро-фінськими племенами. Ця нація сформувалася в басейні верхньої Волги та Оки і вийшла на історичну арену в XIII-XIV ст., тобто значно пізніше, ніж з'явилася українська нація.
Таким чином, немає жодних підстав вважати росіян нашими старшими братами. Цим самим розвіюється міф про спільне походження трьох "братніх" народів: українського, білоруського і російського. Зокрема, російський народ, про що йшла мова вище, сформувався з угро-фінських племен (меря, мурома, весь, чудь), які до слов'ян, тобто праукраїнців, не мали жодного відношення. Пам'ять про них на території теперішньої Росії збереглася в назві Москви ("Маш-ква", що означає болото), Суздаля, Костроми, Рязані. Усі вони мають угро-фінське похо-дження. Згодом до цих племен переселилися кілька слов'янських племен, а також татари. Усі вони разом із тубільцями і утворили російський народ. Нічого образливого для росіян у цьому немає. Все це загальновідомі факти, про які можна дізнатися з першої-ліпшої книги з етнографії, а "чистої нації" взагалі не існує.
Твердження про те, що три східнослов'янські народи (український, білоруський і російський) виникли на базі спільної "давньоруської народності", є антинауковим. Ніякої такої давньоруської народності ніколи не було. Її вигадали комуно-ідеологи і російські шовіністи, щоб довести право Росії на всю спадщину Київської Русі. Ними була створена і кон'юнктурна доктрина про Київську Русь як колиску трьох братніх народів -- російського, українського і білоруського, але російський брат проголошувався старшим. Цей не "старший", наймолодший брат ніколи не був у спільній колисці, бо коли він народився, "колиска" вже розвалилася. Тому безпідставною є думка, що нібито існувала одна для всіх давньоруська мова, якою користувались у Київській державі і яка згодом розпалася на три самостійні мови. Але прихильники такого твердження випускають із міркувань таку обставину, що в життісередньовічних народів Європи існували дві мови - офіційна і народна.
Loading...

 
 

Цікаве