WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Правобережжя і Галичина у ХVIII ст. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківщина - Реферат

Правобережжя і Галичина у ХVIII ст. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківщина - Реферат

відкритий терор: священників запрягли у плуги, сікли терновими різками, збивали у колодки...
Терпцю людей настав кінець. Приводом для повстання послужило рішення Катерини ІІ вести Правобережжя війська для втихомирення панських конфедератів, котрі з неприхованою ненавистю ставилися до "схизматиків". Маси селян утеклих козаків із Запоріжжя прийшли до руху - вони вбачали у російських військах надійний захист (як же вони помилялися!). Іскрою, через яку спалахнуло наймогутніше повстання в Україні у ХVІІІ столітті, став заклик колишнього козака-запорожця Максима Залізняка, який переховувався у православному Мотронівському монастирі (південь Київщини). Серед селян поширювалися чутки про "Золоту грамоту" Катерини ІІ, яка обіцяла їм, і взагалі усім православним, волю.
Максим Залізняк був родом із селян містечка Медведка і вже у зрілому віці став запорожцем. З весни 1767 року він переховувався у Мотронівському та Жаботинському монастирях під виглядом послушника і активно готував повстання. Залізняк - людина смілива і кмітлика, яка презирливо ставилася до грошей (охоче ділився ними з незаможними та своїми сподвижниками), - з повним правом став душею повстання. Православне духовенство, з-поміж якого виділявся талановитий і енергійний борець проти насадження католіцизму Мелхіседек Значко-Боровський, також підтримало повстання.
Наприкінці квітня 1768 року з Мотронівського монастиря вийшло близько 70 озброєних людей, які стали ядром майбутнього повстання. Гроза прогриміла. Заколот поступово охоплює села та містечка Київщини, Брацлавщини, Уманщини. До повстанців дійшли чутки про готовнісь барських конфедератів вступити у союз з кримськими татарами. Це ще більше посилило лють повстанців. Гайдамаки не щадили своїх недругів. За лічені тижні сотні багатих землевласників було повішено, спалено і заколено. Не щадили ніжінок, ні дітей. Убивали євреїв - управителів панських маєтків, лихварів і міняйл, часто не з національної неприязні і, звісно, без достатніх підстав - ненависть постала з ненависті до багатих, яка накопичувалася протягом століть.
У повсталих був заздалегіть розроблений план: охопити землі Київщини та Черкащини і стиснути у кільце всі багаті міста. Це їм вдалося зробити напрочуд швидко. Залізняк стрімко пройшов зі своїми людьми через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку, наводячи повсюди жах на поляків. Через два тижні після початку повстання його загони нараховували 12 тисяч, а коли повстанці розпочали облогу Умані (червень 1768 року), їх кількість доходила до 40 тисяч.
Чому головною метою повстанців було вибрано Умань? Це було найбагатше місто краю, яке належало сім'ї Потоцьких, важливий торговий пункт, звідки велася жвава торгівля з Молдавією та Туреччиною. Умань була чудово укріплена, місто було обнесене земляними валами, захисники виставили 32 гармати, вони мали у своєму розпорядженні кілька сотень жовнярів (солдатів). Та головною їхньою силою був загін козачої міліції, так званих "надвірних козаків". Саме на них і було поставлено основну відповідальність за оборону Умані. Сам Потоцький устиг вчасно втекти з міста, і командував захисниками губернатор Младанович, а під його началом козаки-сотники Уласенко, Іван Гонта та полковники Магнушевський і Обух.
Залізняк, провівши кілька днів у Чигирині, давній козацькій столиці (звідки він розіслав Україною свої "універсали", закликаючи народ приєднатися до нього і обіцяючи "істинну волю"), став потім табором у Соколівці, недалеко від Умані. Важко сказати, як розвивалися б подальші події, якби на допомогу Залізнякові не прийшов Іван Гонта зі своїми козаками. Цей досить благополучний ватажок панської козацької міліції був у милості в своїх господарів Потоцьких. Воєвода Салезій Потоцький зробив його сотником, дав у вічну власність два багатих села: Россошки (рідне село Гонти) та Орадівку. Гонта не раз ходив з Потоцьким у походи, і, здавалося б, ставши одним з найдовіреніших людей цієї родини, просто не міг мати ніяких приводів для невдоволення. Очевидно, він, як і Залізняк, також мріяв вигнати поляків. До того ж, не можна скидати з рахунків і честолюбства Гонти. Він таємно послав своїх гінців до Залізняка і домовився з ним про сприяння при штурмі Умані. Це і вирішило долю міста. 18 червня 1768 року об'єднані сили гайдамаків підійшли до міста і наступного дня Умань було взято. Переможці влаштували жорстокий погром, шляхту і всіх, кого підозрювали у співчутті до неї, убивали. Загинуло не менше двох тисяч чоловік, у тому числі, жінки, діти, старі. До якої ж лютої злоби треба було довести повсталих, які, здавалося забули саме слово "милосердя"... Адже не менші звірства раніше творила і супротивна сторона.
Бунтівники скликали в Умані раду, на якій проголосили Залізняка гетьманом України, а Гонту - уманським полковником. Однак, повсталих і їх ватажків чекав раптовий і трагічний кінець. Їхню долю вирішила імператриця Росії Катерина ІІ. Бунтівні гайдамаки стали дедалі більше дратувати Катерину. Чутки про те, що вона видала якусь "Золоту грамоту", зовсім не приносили їй втіхи. Давалася взнаки і станована солідарність. Зрештою імператриця дала зрозуміти своїм двом генералам, Гур'єву та Кречетникову, що посвтанню час покласти край.
І Залізняк, і Гонта були переконані, що від російського війська, яке розмістилось неподалік від них, чекати прикрощів не доведеться. Кли 6 липня 1768 року генерал Гур'єв запросив ватажків повстання до себе на дружній банкет, вони не відчули ніякої небезпеки. Та до бенкетуючих з'явився загін донських козаків. Гур'єв наказав заарештувати Залізняка, Гонту та інших ватажків. Повстання було обезголовлене. Гонту, як польського підданого видали шляхетській владі. Йому вготували жорстоку страту: зняли зі спини одинадцять смуг шкіри. Гонта тримався з вражаючою мужністю. Потім його четвертували. Залізняка за наказом Катерини жорстоко били батогами і заслали до Сибіру, де він певно і скінчив свої дні.
Події Коліївщини доносять до нас жахливий урок історії: кров закликає до нової крові, жорстокість може породити у відповідь тільки жорстокість. І, незалежно від того, чи справедливо пролита кров чи ні - жорстокість немає виправдання.
Література
1. М.Грушевський "Ілюстрована історія України"
2. В. Баран "Історія України"
3. М. Аркас "Історія України-Руси"
4. Н. Полянська "Історія України" І-ІІ том
Loading...

 
 

Цікаве