WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Правобережжя і Галичина у ХVIII ст. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківщина - Реферат

Правобережжя і Галичина у ХVIII ст. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківщина - Реферат

православних був ігумен Мелхиседек Значко-Яворський. Православні зверталися по допомогу до царського уряду, Яворський навіть їздив до цариці, яка пообіцяла своє заступництво через дипломатичні канали. І справді, польський сейм 1767 р. прийняв закон про релігійну терпимість, однак втілити його в життя Польща не змогла.
У 1768 р. частина польської шляхти, невдоволена втручанням Росії у внутрішні справи Польщі, організувала так звану Барську конфедерацію проти короля. Уряд, не маючи достатньо сил для боротьби з повстанцями, звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя виступив корпус генерала Кречетникова. Циммоментом, як і 1734 p., скористалися вожді повстанців - запорожець Максим Залізняк та інші. Ядром Залізнякового загону були вихідці з Запоріжжя, до яких приєдналися тисячі місцевих селян. З-під Мотрониного монастиря Залізняк пішов на Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань - важливий торговельний і культурний центр, міцна фортеця. Губернатором (управителем) Умані був Младанович, який мав невеликий військовий загін, та більше покладався на козацьку міліцію, якою керував сотник Іван Гонта. Гонта, який походив з селянської родини, разом із своїми козаками перейшов на бік повстанців, прагнучи знищити кріпацтво, відновити козацький лад і захистити православну віру. Це вирішило долю Умані, здобутої 19 червня. В Умані, як у всіх здобутих перед тим містах і селах, гайдамаки вирізали шляхту, євреїв, уніатське й католицьке духовенство. Після того повстанці на загальній раді обрали Залізняка гетьманом, Ґонту - уманським полковником. На Уманщині запровадили козацький лад, поділивши її на сотні. Успішно діяли загони Швачки на Фастівщині й Білоцерківщині, Неживого на Черкащині, Бондаренка на Поліссі.
Російський уряд щодо гайдамаків поводився двозначне, але коли ті, переслідуючи шляхту та євреїв, спалили турецьке місто Балту, що викликало протест султана, кримського хана й молдавського господаря, доля Коліївщини була вирішена. Генерал Кречетников, отримавши наказ негайно придушити повстання, вислав до Умані полк донців Гур'єва і полк піхоти. Запрошені Гур'євим на бенкет, ватажки гайдамаків прийшли, не підозрюючи підступу, і були заарештовані. Далі московити кинулись на табір гайдамаків. Правобережних повстанців віддали на розправу польському військові. Суди в Кодні й Сербах надзвичайно люто розправилися з 846 полоненими. Особливо катували Ґонту, Неживого й інших ватажків повстання, частину їх стратили у Львові. Російських підданих судили в Києві. 250 гайдамаків на чолі з Залізняком засудили на смерть, але в момент виконання вироку за таємною урядовою інструкцією смерть замінили вічним засланням до Сибіру.
У Галичині посилення експлуатації селянства й національного гніту вже у XVI ст. покликало до життя опришківський рух, широко оспіваний у фольклорі. Тактика партизанської боротьби невеликими загонами, відхід в разі потреби на територію інших держав, масова підтримка населення та інші характерні риси зближували опришківство як з гайдамаччиною, так і з іншими соціальними рухами того часу. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті-40-ві роки XVIII ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 p.), згодом опришків очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк. Нерідко опришки здобували міста й фортеці (Пнів, Сянік, Гусятин, Сатанів, Богородчани та ін.), успішно боролися проти військових частин
З судового процесу відомо, що Баюрак народився у с. Дорі в 1722 р. (під час судового процесу йому було 32 роки). І походив з сім'ї злидарів. До вступу в опришки він пас вівці. На нього звернув увагу Довбуш влітку 1744 p., напередодні походу на Богородчани, залучив його в опришківський загін. Баюрак брав активну участь в усіх походах Довбуша в І744 -1745 pp. Вмираючи, Довбуш передав йому свою рушницю. Це символізувало передачу влади, тобто було своєрідним заповітом Довбуша продовжувати антифеодальну боротьбу.
Вступ. Довгий час в нашій Історичній літературі про послідовника Олекси Довбуша - Василя Баюрака нічного не було написано. Історик Ю. Целевич, виходячи з позицій польської Історіографії вважав, що Баюрак не месник народний кривд..., а просто одчайдушний розбишака,. Однак його аргументи не переконливі І суперечливі.
В.В.Грабов, на основі вивчення документальних матеріалів прийшов до висновку, що виступ Баюрака носив антифеодальний характер, був продовженням справи Довбуша. Не випадково також І.Я. Фра нко відносив до "національної Історії" минулого опришків з "Довбушами Баюраками".
На ратуші, де знаходиться Івано-Франківський краєзнавчий музей е меморіальна дошка, яка ...
Баюрак спочатку діяв разом з батьком, але далі про останнього немає вісток. Активну участь у походах Баюрака брали його брати І жінка.
У 1745 p., тобто після загибелі Олекси Довбуша, Баюрак перейшов з Галицької землі на Буковину, де перебував деякий час в прикордонних гірських селах Путилові, Медзі та в ін. Згодом він організував загін І почав боротьбу проти гнобителів в Коломийському повіті, Угорщині І на Буковині.
У 1749р. Баюрак напав на с. Стопчатів. Про це досить детально по-відомляв шляхтич Лісовський в листі до коронного прокурора п.Беня. Баюрак мав намір розгромити шляхетський двір, але чомусь обмежився нападом на деяких лихварів. Під час нападу зав'язалася сутичка між оп-ришками І смолянами. Двох опришків було спіймано і доставлено на суд у Станіслав. Пан Лісовський якраз в той час перебував у Стопчатові і врятувався лише завдяки щасливому випадку.
Баюрак, як і Довбуш, підбирав до загону представників найбіднішої верстви, вихідців не тільки з Галичини, але й з Молдавії та Угорщини. Проте сам загін залишався нечисленний: від 5 до ІЗ опришків. Це було викликане опришківською тактикою боротьби.
Якщо зброю, харчі та одяг Баюрак добував у багатіїв силою, то у се-лян- купував за гроші.
У тяжкі для опришків хвилини селяни переховували їх у себе. За це опришки віддячували чим могли. Вони допомагали селянам не тільки грішми, але - і це найголовніше - захищали їх від насильств, панів. Так, у 1751 р. загін Баюрака ходив у село Перерів, щоб покарати якихось багатіїв Филимонів.
Після нападів на феодалів Угорщини І Галицької землі Баюрак знову повернувся на Буковину в с. Довгополь, яке було основною базою його за-логу. Опришки за гроші домоглись у місцевого війта Андрія Підлоги зго-ди
Loading...

 
 

Цікаве