WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Репресії в Україні - Реферат

Репресії в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Репресії в Україні
План
Вступ 3
1. Винищення селянства. Голодомор 1932-1933 рр. 5
2. Репресії проти української інтелігенції 8
3. Сталінські чистки у апараті КП(б)У 11
Висновки 14
Література 16
Вступ
Репресії в Україні є однією з найстрашніших сторінок в історії нашого народу. Хоча найбільшого розмаху репресивно-каральна діяльність радянського тоталітаризму набула всередині 1930-х років, за часів правління Й. В. Сталіна (Джугашвілі), слід зазначити, що вона не була "викривленням" ленінської політики, яке це намагалися й досі намагаються представити деякі апологети комуністичної ідеї, а стала її логічним продовженням. Права національностей (в тому числі й українців) завжди ігнорувалися більшовицькою теорією і практикою. Це, зокрема, визнавали й самі українські комуністи. Для одного з провідних більшовиків Християна Раковського проблематичним було визнати навіть сам факт існування українського народу. Про поширеність таких поглядів у партії свідчив один із небагатьох видатних українських більшовиків Микола Скрипник: "Для більшості членів нашої партії Україна не існувала як національна одиниця". Один із найвпливовіших більшовицьких вождів на Україні Георгій Пятаков відверто заявив, що партія повинна остаточно відкинути гасло права націй на самовизначення. З цього приводу він казав: "Ми не повинні підтримувати українців, оскільки їхній рух невигідний пролетаріатові. Росія не може існувати без українського цукру, промисловості, вугілля, крупи тощо".
Проте Ленін був надто обережним політиком, щоб дозволити таким поглядам формувати партійний курс. Він зрозумів, хоч і з деяким запізненням, що націоналізм є могутньою силою, якою партія могла б скористатися. Тому він сформулював досить плутане твердження, що більшовикам належить визнати й навіть сприяти здійсненню прав пригноблених народів на культурний розвиток і самоврядування, доти, - і тут йшло дуже важливе застереження, - доки це не перешкоджало пролетарській революції. Так, наприклад, якщо український націоналізм вів до відокремлення українських робітників від російських, то це, за Леніним, являло собою буржуазний націоналізм, з яким належало неухильно боротися. Інакше кажучи, в теорії національні прагнення українців визнавалися, а на практиці - вони тягнули за собою заходи карально-репресивного порядку.
Тож, здійснюючи нечувані до того за своїм розмахом і жорстокістю репресії Й. Сталін фактично йшов у фарватері ленінської політики. Наприкінці 1920-х років більшовики були готові посилити курс на побудову комуністичного суспільства. Під проводом Сталіна вони скасували неп і продовжували нав'язувати народові соціально-економічні та політичні зміни - настільки всеохоплюючі і радикальні, що їх часто називають "другою революцією". Та поряд із масовими зрушеннями 1930-х років відбулося повернення до деяких традиційних аспектів російської політики, зокрема суворого централізму й одноосібної влади. Для українців цей катастрофічний поворот означав кінець намаганням прокласти власний "шлях до комунізму". Ще раз, як за правління царів, Україна фактично стає чимось подібним до однієї з частин більшого цілого. Але українці, як ніколи раніше в своїй історії, були змушені заплатити страхітливу ціну за досягнення цілей, яких вони перед собою не ставили.
1. Винищення селянства. Голодомор 1932-1933 рр.
Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде процесом довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою - до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація, як її уявляли Ради, вимагала широкої колективізації. Сталін дійшов цього висновку, ймовірно, під час кризи зерно заготівель 1927-1928 рр. Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого в свою чергу йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни (часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими і відмовлялися продавати збіжжя. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав "саботажем", Сталін вирішує, що для виконання п'ятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу компанію "суцільної колективізації".
Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможні селяни, Сталін закликав до "ліквідації куркульства як класу". Ця класична тактика за принципом "поділяй та володарюй" була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Проте визначити, хто саме є куркуль було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки і використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5% селян. Але зображення урядом куркулів як "кровопивців-лихварів" та "експлуататорів" своїх односельців рідко відповідало дійсності.
Оскільки багато давніх куркульських родин було знищено під час громадянської війни, куркулями нерідко ставали колись убогі селяни, що завдяки натужній праці розбагатіли за непу. У вирішенні питання, хто куркуль (а цим звичайно займалася "трійка", до якої входили представник ДПУ, голова сільської Ради та партійний секретар), свою роль відігравали заздрість, особисті антипатії й дуже часто небажання селян вступати до колгоспу. Тому куркулями оголошували багатьох середняків. Для бідняків, які фактично не мали нічого, але теж не бажали вступати до колгоспів, винайшли споріднений термін - підкуркульник.
Що ж фактично означала "ліквідація куркульства як класу"? Фактично це виливалося в страхітливі за своїм розмахом каральні акції. Тих, хто чинив найзапекліший опір, розстрілювали або масово вивозили у табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату і особисті речі), не приймали до колгоспів, лишаючи їх напризволяще. Найпоширенішою формою розкуркулювання стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги і вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку.
Перший етап розкуркулювання тривав в Україні з другої половинисічня до початку березня 1930 р. і охопив 309 районів, в яких налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). На 10 березня було розкуркулено 1887 господарств або 2,5%. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин. Всього експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. Загалом за 1928-1931 рр. зникло 352 тис. господарств. З понад мільйона українських селян, репресованих радянською владою на початку 30-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них загинули.
Все це разом із загальною деградацією виробництва і зумовило голод, який ще більше посилився після встановлення нереальних планів хлібозаготівель. Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. тривали до весни 1932 р., після чого хліба в селі не залишилося. Почався голод. Проти колгоспників, які, щоб вцілити, приховували справжні розміри врожаю, почалися репресії. Сталін власноруч
Loading...

 
 

Цікаве