WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Русофільство на Галичині в ХІХ ст. - Курсова робота

Русофільство на Галичині в ХІХ ст. - Курсова робота

старую славную преданость къ св. церкви и нашему святому восточному обряду, старыи обычаи и нравы, старыи погляды и сремленія, впрочемъ и старый розумъ и науку, а къ тому еще, усамыхъ инициаторов, уже и старшій векъ и опытъ" [98,с.73].
Якщо йти за легендою, що "Земля стоїть на трьох китах", то русофільський світогляд опирався здебільшого на двох: це мова і церква; вони складали його основу і надавали йому завершеності та цілісності. "Славяно-русская церковь", на думку старорусинів, упродовж віків була берегинею "русской народности" в Галичині, забезпечувала не лише синтез слов'янського і руського елементів, але й консолідувала всеруський простір.
У мовному питанні слід уточнити, що одним із перших у Галичині, хто запропонував "язичіє" був А. Петрушевич. Під його впливом консисторія середини ХІХ ст. вела цією мовою все офіційне діловодство. 12 червня 1848 р. він підготував пастирський лист митрополита, писаний російським правописом, а в "Зорі Галицькій" у лютому 1849 р. опублікував "Ответ клеветникам" тією ж мовою. Тут він захищав митрополита М. Левицького від звинувачень у причетності його до полонофільства.[68,с.9]
В загальному можна говорити, що процес становлення руської літературної мови в Галичині проходив шляхом одночасного розвитку й пізнішого злиття трьох мовних напрямків:
1. Засвоєння готової російської літературної мови;
2. створення штучного галицько-руського "язичія" для вищого стану;
3. написання літературно-художніх творів галицько-руським "наречіем" для простого народу.
Однак, якихось загально прийнятих норм вживання та використання норм язичія старорусинськими діячами так і не було вироблено: кожний здебільшого творив на свій лад. О.Терлецький характеризував "провізоричний літературний язык" галицьких русофілів як "найчудеснішу мозаїку всіх живих, мертвих і ще ненароджених слов'янських язиків"[37,с.62]. Дослідник І. Лисяк-Рудницький називає язычіє "макаронічною мовою"[73,с.427].
Традиціоналістський світогляд зумовлював ревний захист русофілами етимологічного правопису. Їм здавалось, що відмова від нього і перехід на фонетику зламає історичну традицію, буде невиправданим відреченням від історично-культурних надбань. "Мы ниодречемся нашего класического языка съ его правописею, бо онъ есть дорогое сокровище и достояние отець нашихъ, основою нашего народного бытія," - наголошував священник Антін Гойдан [].
Таким чином, русофільство як ідеологія і суспільно-політична течія являло собою складний конгломерат поглядів, які цілком вкладаються в рамки традиціоналістського та династично-підданського типу світогляду. Русофільська ідеологія була продуктом складного поєднання ряду процесів, а саме: трансформації староукраїнських мовних, релігійних, обрядових, культурних і політичних ідей; антипольської опозиційності на противагу польській культурно-політичній експансії; слов'янофільських ідейних впливів, передусім з боку Росії; втручання польських і австрійських політичних чинників; несприйняття української альтернативи майбутнього розвитку галицьких русинів, виразником якої стали народовці. В залежності від питомої ваги кожного з цих компонентів на різних часових відтинках, ідеологічна платформа русофільства зазнавала певних еволюційних змін, в яких простежувалась тенденція до просторосійської орієнтації. В той же час панруські (у політичній площино-проросійські) симпатії старорусинів мирно поєднувались із демонстративним австрійським лоялізмом. Панрусизм для них був тією ниткою, яка зв'язувала теперішнє з минулим і визначала напрям у майбутнє. По суті, русофільство відображало погляди галицької української аристократії, яка опинилась у не своєму часі, але далі хотіла працювати на полі національного розвитку, старорусини прагнули рівною мірою зберегти як традицію, так і себе в цій традиції.
РОЗДІЛ IІІ. ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ РУСОФІЛІВ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ ГАЛИЧИНИ.
Як суспільно-політична течія русофільство мало свої інститути діяльності. В 60-х рр. участь русофільських діячів у політичному житті Галичини відбувалася через діяльність у Галицькому сеймі. Основний напрямок їх роботи був скерований на обстоювання прав рідного народу проти посилених польських впливів. Однак через меншість у сеймі руські депутати своїми виступами та заявами мало що могли зробити. Тим більше, що всю надію вони покладали на австрійського цісаря, який підтримував поляків. Поряд з тим в той час захищати інтереси галицьких українців, крім русофілів взялася інша суспільно-політична течія - народовці.
Вже наприкінці 1860-х рр. Відбулося загострення відносин між русофілами і народовцями. Будучи слабшими порівняно з старорусинами, відчуваючи безсилля перед польською шляхтою, народовці зробили спробу порозумітися з нею у галицькому сеймі в жовтні 1869 р. Наслідком цієї угодовської акції народовців з поляками було лише дальше зміцнення позицій польської шляхти, розкол у таборі народовців і перехід частини до русофілів. Сам ініціатор акції Ю. Лаврівський, прагнучи уникнути розколу в Українському русі, намагався виправити ситуацію створенням єдиного представницького органу галицьких русинів "Руської Ради". Організацію "Руської Ради" взяв на себе "провізоричний" комітет на чолі з Й.Кульчицьким та Ю. Лаврівським. Рада була створена у 1870 р. у місті Львові, однак точну дату у статуті не вказано("Статут политического общества "Русская Рада". Львовь. Печатано вь печатни Института Ставропігійского, 1870")[6,арк.1]. Метою товариства оголошувався захист прав руського народу, а втілювати її намагалися через такі засоби, як обговорення на зібраннях товариства, петиції та меморандуми, публічні листи, вплив навибори, народні зібрання, поширення просвітництва серед руського народу і покращення його добробуту. Керівництво товариства складалося із 2-х ступенів - загальні збори, що мали відбуватись кожні 3 місяці та виділ, який щорічно обирався народними зборами у березні і складався із 7 членів[6,арк.1]. Статут підписали посли крайового сейму: І. Кульчицький, М.Малиновський, В. Ковальський, Т. Павликів, Ю. Лаврівський, А. Яновський, А. Петрушевич, І. Гушалевич, Г. Крижанівський. У списку фігурують прізвища двох ідеологів - русофільства Т. Павликова та народовства Ю. Лаврівського, що є свідченням того, що "Руська Рада" була створена як спільне товариство народовців та русофілів.
Народовці (В. Ільницький, О. Огоновський, І. Шараневич та ін. (разом близько 25 осіб) водночас намагалися утворити окремий клуб. На нарадах, що відбувались у помешканні Корнила Сушкевича, було вирішено узалежнити перебування народовців у "Руській Раді" від прийняття нею програми з тезою про окремішний 25-мільйонний народ. За таких умов підготовчий комітет скликав 9 червня 1870 р. перші загальні збори "Руської Ради". Але того дня збори не відбулися, бо русофіли, опинившись у меншості, під виглядом відсутності комісара поліції наполягали на їх перенесенні. На установчих зборах "Руської Ради" 7 вересня 1870 р. русофіли зуміли зібрати більшість (переважно за рахунок священників з провінції). Сімох представників народовців було виключено з товариства. На знак протесту Ю. Лаврівський (голова "Просвіти") заявив про вихід з "Руської Ради". Разом з ним покинули зал засідань решта народовців[51,с.241]. Головою товариства було обрано русофіла Теофіла Павликова, який поснював, що
Loading...

 
 

Цікаве