WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Русофільство на Галичині в ХІХ ст. - Курсова робота

Русофільство на Галичині в ХІХ ст. - Курсова робота

своїй праці "История древнего Галичско-русского княжества" вказував: "Уже всякий убядится, что отделить Исторію Галичскую отъ истории древнихъ Русскихъ владеній есть невозможно"[33,с.9]. Він же у листі до "Общества Истории "Древности" в січні 1853 р. писав: "Въ древнія времена, не взирая на множество княжествъ вся Русь состовляла только целость, что князья тогожъ самого рода господствовали и въ Москвъ, и въ Новгородь, въ Кіеве, и въ Галиче" [44,с.59]. Як бачимо, він звертає увагу на цілісність Русі і не говорить тільки про Москву, а про всеруський простір, до якого включає і українські землі.
Вже у 40-х роках ХІХ ст. Д. Зубрицький став прихильником ідеї єдності "руського" народу, під збірним поняттям якого він розумів росіян і українців Російської імперії, а також українців у складі Австрії. Ознаки цієї "єдності" він бачив на "мовному полі". Саме "язичіє" (штучна мова) повинна була відповідати "общерускості" і бути фундаментом мовної спільності "руських" Галичини і "руських" у Російській імперії. В окремих творах Д. Зубрицький під поняттям "руський народ" розумів усе слов'янство в Російській імперії (росіян, українців і білорусів). Поряд з тим, слід зауважити, що Д.Зубрицький визнавав існування як такого малоросійського народу. Так, в одному з листів до М. Погодіна від 1844 року Д. Зубрицький пропонує йому ознайомитися з малоросійською мовою, яку вживає 13 млн. чоловік[96,с.115]. В іншому листі до Я.Головацького в 1855 р. він ділиться думками, чи не написати йому "исследованія проісхожденія, основанія и развитие казачества и следовательно сочинить исторію Малоросіи до присоединения этой къ Московскому государству"[9,арк.5].
Отже, ідейні погляди Д. Зубрицького, як і інших відомих русофілів, були суперечливими і досить неоднозначними. Вони визнавали окремішність малоросійського народу, поряд з тим опираючись на історію, звертали свої погляди до Російської держави - спадкоємиці Київської Русі, як на "рятівницю" від польського наступу.
Світогляд галицьких русофілів був не національним у сучасному розумінні, а перехідним до нього - історично-територіально-підданським, із намаганням, спираючись на аргументи давнього минулого, відмежуватися від поляків. Русофіли наголошували, зокрема, на насильницькому, а не правовому характерові зв'язку галицьких земель із Польщею в часи Речі Посполитої. Так газета "Слово" писала: "Поляки между темъ посредствомъ Уніи ассимилюють себе большую часть Западной Руси"[28].
Погляди русофілів щодо їхнього історичного походження грунтовно викладено у статті "Москвофильськая идея", яка була надрукована в газеті " Галичанинъ" за 1897 рік. Так, автор намагається на прикладі дерева ( яблуні) показати історію двох народів - російського та українського."Ростетъ у государя въ саду роскошная яблонка… Ведъ несмотря на все то, они выросли изъ одного кореня, держаться одного пня, называются взявши разомъ яблонею, а плоды ихъ : чи румяны, чи бели, чи солодкіи, чи винныи - яблоками. Такъ себи предсталяетъ старорусская партія на основаніи исторіи, святую Русь. Выросла она изъ одного кореня, на её пне розвивались два конари: Великая Русь , Малая Русь, а изъ той последней посило опять несколько ветвей: Червоная или Галицкая Русь, Угорская Русь, Буковинская Русь, Украина-Русь, Белая. И все те конари и ветви, взявши разомъ, составляють могучее, роскошное дерево - то русская земля"[14]. Як бачимо, в основі концепції все починається з одного-єдиного кореня, українському та російському народам відводиться рівне походження. Цікаво, що тут нарівні з ними не ставиться білоруський народ, а йому відводиться місце на похідній гілці від "Малої Русі". І, знову ж таки, приходимо до висновку, що в основі ідеї русофільських діячів лежить великий "історичний простір" - "русская земля". Прикметно, що русофіли не виробили якоїсь єдиної концепції, принаймні в цілісному вигляді вона ніде не була затверджена.
Аналізуючи ідейні засади русофільської течії, неможливо залишити поза увагою згадувану в попередньому розділі статтю, своєрідний світоглядно-політичний маніфест "русофілів" - "Погляд въ будучностъ" (автор - ймовірно Іван Наумович). З висловів автора ("мы не рутены з 1848 року, мы настоящіи русскіи", "Русь Галицка, Угорска, Кієвская, Московска, Тобальська и пр. подъ взглядомъ етнографическимъ, историческимъ, лексикальнымъ, литературнымъ, обрядовымъ есть одна и тая же самая Русь") в більшості дослідників склалося враження, що мова йде про повне ототожнення українців з росіянами[72,с.90]. В цьому творі йшлося про те, аби включити галицьких "рутенів" у широкий всеруський, а не російський національний простір, подолати домінуючу тоді серед руської інтелігенції Галичини, насамперед серед греко-католицького духовенства, концепцію окремішнього розвитку галицько-руського народу. Тут не йде мова про свідоме заперечення національних прав українців; дана стаття являла собою, з одного боку, усвідомлення неспроможності галицького українства протистояти в тогочасних умовах польським впливам (можливість ототожнювати себе з численним "русскім" народом та його державою знімала комплекс етнічної та соціальної неповноцінності), а з іншого - своєрідного експансіонізму, притаманного початковій фазі розвитку сучасної національної ідеї. Щоправда, в умовах тогочасної Галичини ідея всерусизму зневірювала у власних вилах, відкривала шлях власне російським впливам.
ХІХ століття було періодом національного відродження, формування української національної ідеї, тому не дивно, що представники різних напрямів створювали свої концепції національної приналежності. Русофільські діячі обгрунтували власну концепцію національної приналежності галицьких русинів. Але це була чисто теоретична схема, яка мала небагато спільного з практикою. Ядро русофільської ідеології складала теза про національну й культурну єдність "всего русского народа" та його тисячолітню історичну традицію. "Мы твердо убеждены, - стверджував Я. Головацький, - что на всемъ пространстве нынешней Россіи, со включеніемъ истародавныхъ ся областей, галицкой, перемышльской, холмской и люблинской живет одинъ единокровный русскій народъ, говорящий однимъ русскимъ языком - провинциализмы тут недолжны приниматься въ расчетъ - они есть у немцевъ и у французовъ, исповедующій одну веру"[100,с.63].
Процес модерного націотворення русофіли намагалися будувати відповідно до західної (не етнічної, а історично-державницька) моделі, не мислячи повнокровне національне життя без бодай світоглядного зв'язку із тим чи іншим державним ядром. Тому поняття "народ" вони ототожнювали з державним організмом - причому не плановим у майбутньому, а реально існуючим. Через певні причини та фактори (співзвучність етнонімів, релігійна спорідненість, без видимих розривів історична нитка, необхідність протистояти полонізаційним намірам тощо) цією державою стала Російська імперія. Разом із тим русофіли визнавали в рамках "всего русского народа" регіональну окремішність "малорусского племени", причисляючи до нього і галицьких русинів.
Найзагальніше світогляд галицьких русофілів можна було б назвати як "традиціоналістичний". Відомий русофільський діяч Т. Павликів у 1892 р. писав : "Мы есьмо и признаемся быти русинами, такъ зовимой старой, исторической партіи - чемъ гордимся и що себие въ честь вменяемъ - бо въ той то старой партіи шукаты ведь и найти всю
Loading...

 
 

Цікаве