WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Сторінки збройної боротьби УПА на Прикарпатті - Реферат

Сторінки збройної боротьби УПА на Прикарпатті - Реферат

різних ступенів у жіночій мережі ОУН. В час великої бльокади вони проявили себе в розвідувальній праці, при доставці повстанцям харчів, медикаментів і зброї. Багато з них загинуло в боях, у катівнях або самі наклали на себе руки, щоби не потрапити живими ворогам. Серед них Марія Парахоняк - "Орися", районовий провідник жіночої мережі ОУН Болехівщини: Олена Юзьків - "Чуйна", її наступниця;Ірина Юзьків, секретар-друкарка окружного провідника "Бориса"; Марія Німа, член Крайового проводу ОУН; "Тамара", районовий провідник СБ Галицького району та багато-багато інших,
У другій пол. 1946-го - першій пол. 1947-го р. була проведена велика реорганізація УПА. У зв'язку з прибуттям із Росії у Прикарпаття полків НКВД Головна Команда УПА вирішила розчленити великі формування на дрібні мобільні загони. В цей період Начальна Команда УПА робить ставку на політичні акції, допомагає голодуючим у Східній Україні, практикує шкільну акцію (проти набору української молоді до шкіл ФЗН та участи в комсомольських і піонерських організаціях), бореться проти депортації, колективізації, поширює підпільну літературу. Але було би помилкою вважати, що діяльність збройного підпілля обмежувалася однією пропагандивною кампанією.
У часткових донесеннях про збройні акції підпілля в 1949-50 pp. зібрана інформація про дрібні сутички. Ось кілька прикладів:
8.01.1949 р. в с. Дорогові, Галицького району повстанці звели бій з відділом озброєної районної адміністрації. Від повстанських куль загинуло троє. Повстанці здобули дві Гвинтівки, один автомат і три пістолети.
16.01.1949 р. в с. Брошневі, Долинського району енкаведисти зайшли до господаря, в якого була криївка підпільників. Зав'язався бій. Ворог втратив двох осіб. Підпільники, оточені енкаведистами, підірвали себе гранатами.
В січні-березні 1949 р. в Калуському і Перегінському районах повстанці та підпільники постійно знищували телефонну мережу, сільсовєти, молочарні та клюби. В боях на Прикарпатті у 1946 - 50 pp. загинули такі визначні командири, як Ярослав Мельник - "Роберт", провідник ОУН Карпатського краю; Данило Рудок - "Чорний", командир куреня "Смертоносці", надрайоновий організаційний референт; Михайло Коржак, командир сотні "Сірі", районовий провідник Єзуполя.
Списки вояків УПА, що почали публікуватися в газетах "Галичина", "Гуцульський край", свідчать про масовий характер збройних формувань. Лише в селі Спасі у підпіллі було 135 повстанців, з них у боротьбі за Україну загинуло 78, засуджено 54; зі Старих Кут загинуло в лавах УПА - 78; зі Стопчатова - 64; з Хімчина, Косова - по 44; Нижнього Березова - 42; Верхнього Березова - 31; Яблунова - 30. У підпільній боротьбі брали участь цілі родини. Це, наприклад, брати Гоянюки - Микола, Василь, Федір, Михайло та їх сестра Марія із с. Спаса. З них урятувався лише найстарший Микола, Федір поліг у бою з большевиками у Космачі, рятуючи таємні документи. Марія загинула разом з керівником боївки "Шпаком". Михайла Гоянюка (сотника УПА "Залізняка") не стало в 1951 р. З Нижнього Березова п'ять братів Арсеничів теж у різні роки загинули від большевиків. Один з них, Микола, був членом Центрального Проводу ОУН, а також очолював Службу Безпеки в УПА. Відзначився у боротьбі проти агентури МВД і МҐБ; загинув 23 січня 1947 р. в с. Жукові, Бережанського району.
Прославилися в боротьбі з ворогами також брати Білінчуки з Жаб'я: Дмитро (сотник "Хмара") (1919-1952) і Василь - "Сибіряк" (1926-1952), а також родини Небісійчуків, Заячуків із с. Ільці.
В 1948 р. окремі відділи УПА оперували тільки в групі "Говерля", але то вже були хіба залишки колишніх сотень. Сотні, як звичайно, складалися з двох чот по два рої в кожній, а більшість стрільців були досвідченими підстаршинами. Влітку та восени 1948 р. були демобілізовані й ці кадрові сотні. У 1949 р. на Станіславщині залишилась одна 59-та сотня. У червні 1949 р. ця коломийська сотня - остання військова одиниця УПА на Станіславщині - здійснила останній рейд за межі України (в Румунію) під проводом командира відтинку сотника Петра Мельника - "Хмари".
Наказом Головного Командира УПА 3 вересня 1949 р. були розформовані останні бойові відділи та штаби. Вояки та старшини УПА перейшли в збройне підпілля. Борючись з ним, загони НКВД не цуралися силових методів. З часом вороги стали застосовувати більш витончені прийоми: використовували агентуру, дезинформацію та новітню техніку. Кожне село в оперативних плянах МГБ було поділене на дільниці по 10 дворіз, на кожну дільницю вербували двох сексотів. З 1950 р. почали використовувати радіоапаратуру для зв'язку з агентурою. В Солотвинському районі було 28 таких апаратів. В окремих селах стояли постійні Гарнізони по 30 - 40 осіб. Для знищення підпілля большевики застосовували бактеріологічну зброю: бацили тифу та сифілісу. Так, взимку з 1947-го на 1948 р. сексот запустив тифозних вошей у білизну, яку прала для підпільників його сестра. В результаті перехворіли тифом 16 людей, які зимували в одній криївці. На щастя, ніхто не помер. А сексот заплатив життям, бо сам заразився тифом.
Останній судовий процес над учасниками підпільної боротьби ОУН -УПА відбувся 9-16 лютого 1956 р. На кару смерти був засуджений Лука Грішак - "Довбуш", командир куреня "Бескид", сотник УПА; на 25 років - Михайло Зеленчук - "Деркач", хорунжий УПА, районовий інформатор СБ; Дмитро Верхоляк - "Дуб", вістун УПА; Ярослав Обрубанський - "Яркий", старший булавний УПА. Ще п'ятьох повстанців - Степана Іванківа-"Остапа", Миколу Венґрина - "Байду", Ганну Попович - "Рожу", Катерину Яцків (дружину "Дуба"), Івана Дзепчука засудила т.зв. "трійка" на різні терміни ув'язнення.
Після придушення Москвою мадярського визвольного повстання у 1956 р. недоцільність продовження боротьби без допомоги Заходу стала очевидною. Розумнішим на цьому етапі було акумулювання в душі народу енергії для витворення ідеї самостійности Української Держави. Ця її енергія вихлюпнулася з величезною силою і, коли визріли умови, перетворила ідею державности в реалії життя.
Література та джерела
1. П.Арсенич. За Україну, за її волю. - "Галичина", 2, 22, 28 серпня 1992 р.
2. Вісті з терену. З документів підпілля ОУН-УПА на Станіславщині. - "Новий час", 1992.
3. Літопис УПА. - Торонто. Т. З, 4, 8, 18.
4. Петро Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Документи і матеріяли. - Львів, 1991.
5. Володимир Гавяк (Чорнота). Стрілецька школа. - Галич, 1992.
6. Лев Шанковський. Тринадцять літ... (Дії УПА й збройного підпілля ОУН на території Військової округи ч.4 "Говерля" в 1943-1953 pp.). - Альманах Станіславівської землі. НТШ, український архів. Т. XXVIІІ. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975, стор. 163-193.
7. Лев Шанковський. Українська Повстанська Армія. В кн.: Історія Українського війська. - К., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве