WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов (пошукова робота) - Реферат

Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов (пошукова робота) - Реферат

Москви поєднувався з прагненням московських правителів об'єднати всі православні народи в одну імперію. Після завоювання турками Константинополя (1453 р.) і падіння Візантії у Москві виникла ідея переходу центру православ'я до Москви ("Москва - третій Рим"), для здійснення якої докладали всіх зусиль як церковні діячі, так і світська влада. Через це православна церква в Московщині з самого початку займала дуже міцні позиції, а церковнослов'янська мова відіграла там значно більшу роль, ніж в Україні та Білорусі. Ця мова була по суті єдиною літературною мовою в молодій Московській державі (хоч і з певними зв'язками з живим народним мовленням, зокрема, у діловому стилі). Церковнослов'янські елементи через органи державного управління й церкву широко проникають навіть у московське просторіччя. На основі московського просторіччя і ділової писемної мови, щедро збагаченої церковнослов'янськими елементами, що набули загальнонародного характеру (наприклад, слова з неповноголосними сполученнями типу время, сладкий, з жд замість російського ж типу невежда, вражда, прежде, з щ замість ч. типу освещать, вращать та ін.), в середині ХУІІІст. в Росії розвивається єдиний усно-розмовний різновид літературної мови, який, поширюючись, усе помітніше проникає і в писемність, а також витісняє діалекти і поступово стає єдиним засобом усного спілкування. У писемній літературній мові Московської держави спочатку продовжувалися традиції Київської Русі. Однак поступово зростає розходження літературної мови з розмовною, яка з часом зазнавала значних змін. Інтенсивний розвиток суспільно-політичного, економічного і культурного життя Московщини вимагав оновлення літературної мови, зближення її з усним мовленням. Але це протиріччя було розв'язане на наступному етапі історії російської літературної мови - у період формування російської нації, коли в літературній мові все дужче починає виявлятися тенденція до внутрішньої єдності й відбувається зростаюче зближення літературної мови з народнорозмовною. У російській літературній мові кінця XVII - першої половини XVIII ст. переплелися і взаємодіяли архаїчно-книжні, народнорозмовні, "ділові" ("приказные") елементи, а також досить численні західноєвропейські лексичні запозичення. Це була хоч і виразна й багата, проте строката й нестійка мова, яка потребувала упорядкування й стабілізації. Такі спроби робили А. Кантемир, В. Тредіаковський, М. Ломоносов, Д. Фо-нвізін, О. Радищев, М. Карамзін, О. Грибоедов та ін. Проте єдині загальнонаціональні норми російської літературної мови були вироблені лише у творчості О. Пушкіна, який став основоположником нової російської літературної мови.
"Україна" - це не "окраїна"
Назва нашої країни УКРАЇНА з'явилася в останній чверті XII ст. Уперше в Іпатському списку "Повісті минулих літ", де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 p., сказано: "І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато потужила". Через два роки, у 1189 p., було відзначено, що князь Ростислав приїхав "до України Галицької"(62- Див.: Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. - К., 1989. - С. 343, 347.). Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. Одні дослідники пов'язували її зі словами край "найвіддаленіша від центру частина території, околиця", у(= біля) краю, тобто "погранична територія", інші - з іменниками край, країна у значенні "рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом". І, нарешті, ще один погляд, за яким назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви - "шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)". Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами і край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко(63-Скляренко В. Звідки походить назва Українаї // "Україна". - 1991. - № 1. - С. 20, 39.), процес стаановлення поняття "Україна" був досить тривалим і мав декілька етапів. Іменник край із значенням "відрізок, шматок; шматок землі" був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялисяприродними рубежами - річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньосло-в'янське слово край "відрізок, шматок землі" набуло нового значення - "територія, що належить племені", а згодом також і значення "крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег". На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + іпа = dolina "долина", niz ++ іпа = nizina "низина"). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + іпа) у значенні "територія, яка належить племені". Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав "відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені". Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -іна виникло слово украіна (*ukraina) із значенням "відділений шматок землі; відділена частина території племені". Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою "літописні племена" або "племінні князівства", а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та украіна. Слово країна від значення "територія племені" поступово набуло значення "територія феодального князівства", а потім - "територія Русі". Відповідно до цього змінилося значення й слова украіна: замість первісного значення "відділена частина території племені" воно стало означати "відділена частина території феодального князівства", а потім - "відділена частина території Русі". У період феодальної роздрібненості Київської Русі (з XII ст.), коли від неї почали одне за одним відділятися незалежні князівства, слова украіна набуло значення "князівство". Уперше згадану в Іпатському списку "Повісті минулих літ" у країну дослідники розуміли по-різному: як пограничну з Київською землею територію Переяславської землі; як усю Переяславську землю, названу українок) через те, що вона межувала з половецьким степом; як первісну Русь (тобто Київську, Переяславську і Чернігівську землі); як усю Київську Русь. Проте найвірогідніше, що літописець назвав україною саме Переяславську землю, але не тому, що вона межувала з половецьким степом, а через те, що була окремим князівством. Крім Переяславської україни, була ще Галицька україна, Волинська україна, Чернігівська україна, Київська україна та інші україни - самостійні князівст ва. Це видно з того, наприклад, що під 1189 роком той самий Іпатський список повідомляє: князь Ростислав прибув "до україни Галицької, і взяв два городи галицькі, а звідти пішов до Галича". У 1213 р. князь Данило "поїхав з братом і забрав Берестій, і Угровськ, і
Loading...

 
 

Цікаве