WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у складі Речі Посполитої (наприкінці XIV – в середині XVI ст.) - Реферат

Україна у складі Речі Посполитої (наприкінці XIV – в середині XVI ст.) - Реферат

появи в ньому прихильників цієї ідеї. Наприклад, палкий прибічник та захисник православ'я князь К. Острозький у своєму листі до Папи зазначав: "Нічого не бажаю гарячіше, як єдності, віри і згоди всіх християн". З огляду на реалії такі настрої цілком зрозумілі. Люблінська унія посилила процес окатоличення та ополячення української еліти. І хоча мотиви тих, хто переходив у католицьку віру, були різними (для одних це шлях до привілеїв і посад, для других - урівняння в правах з поляками, для третіх - прилучення, як вони вважали, до більш розвинутої культури), наслідок для православ'я був один - різке зву-ження каналів матеріальної підтримки. Адже саме князі та багаті роди свого часу будували храми, фінансували монастирі, відкривали школи при церквах. Особливістю цього періоду було те, що патронат-опіка, своєрідне середньовічне спонсорство церкві, поступово деформуючись, перетворюється на звичайне володіння церквою чи монастирем. Ці релігійні осередки заставляли, давали в посаг, у спадщину, здавали в оренду, обмінювали та продавали. Світська влада дедалі активніше проникає в церковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпис-копів, їх висували або ж пани - рада, або ж сам Великий князь, що відкрило доступ до вищої ієрархії світським особам, які не тільки не переймалися церковно-релігійними інтересами, а виявляли виключно матеріальну заінтересованість, зберігаючи при цьому свої світські звичаї - полювання, банкети, насильства, розпусне життя та ін.
Такі обставини спричинили моральну деградацію церковної ієрархії, загальну дезорганізацію та занепад православної церкви. Вона вже не могла бути гарантом збереження національних традицій та осередком культурного життя. Церковна криза зумовила втручання в релігійні справи міщанства, організованого в братства. Активно протидіючи окатоличенню та полонізації українців, братства спробували взяти під свій контроль церковне життя, особливо діяльність церковної ієрархії. Почин братчиків було підтримано Константинопольською патріархією, яка надала Львівському Успенському братству права ставропігії (автономність, залежність безпосередньо від патріарха) і доручила нагляд за єпископами та духовенством. Поступово в частини вищої церковної ієрархії православної церкви визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою. В основі таких настроїв були хитросплетіння егоїстичних інтересів духовенства та реальних потреб церкви. Прихильників унії не влаштовувало втручання світської влади в релігійне життя, неконструктивна, на їхню думку, лінія Константинопольської патріархії, бажання не тільки зберегти власні земельні володіння, а й зрівнятися в політичних правах з католицьким духовенством. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало й утворення 1589р. сильного Московського патріархату, який одразу почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпархіями в Речі Посполитій.
Два чинники сприяли активізації унійного руху в середині XVI ст. Спочатку, намагаючись убезпечити себе від реформації, польський король дозволяє єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі (1564), а згодом і у Литві (1569). Внаслідок цього Річ Посполита за короткий час вкривається мережою єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набуває релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії. Так, Венедикт Гербест ще 1567 р. цілком резонно вказував православному духовенству на його неуцтво і темноту, як вихід із критичного становища він пропонував церковну унію. Інший відомий проповідник Петро Скарга обстоював цю ж ідею у своєму відомому трактаті "Про єдність церкви Божої" (1577).
Поглиблювала розкол суспільства так звана "календарна реформа", проведена Папою Григорієм XIII 1582 p., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. Через це католики-феодали неодноразово порушували релігійні традиції українських міщан та се-лянства.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити низку власних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді в Белзі (1590) став ініціатором підписання унії. До нього приєдналися луцький, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595р. Папа Климент VIII офіційно визнав унію.
Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було виз-нано основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова - мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Усі спроби примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування.
Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархи. Водночас уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію. Уклавши Берестейську унію, вона спочатку об'єктивно сприяє поширенню католицизму та ополяченню, але згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками римо-католиками надзвичайно поглиблюється. Еволюція уні-атської церкви в умовах ворожого оточення призводить до того, що 1848 р. розпочинається корінний злам: греко-католицьке духовенство відходить від пропольських настроїв, а уніатська церква, глибше інтегруючись у га-лицьке суспільство, заявляє про себе як про національну українську церкву.
Отже, форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення українського народу, вів до загальної дезорганізації та занепаду православноїцеркви, яка катастрофічне втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства - спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних ві-руючих, вивести православну церкву з кризи.
Література.
1. О.Д.Бойко - історія України.
2. Антонович В. Що принесла Україні унія - Чернівці, 1992.
3. Бойко О. Україна 1991-1995: тіні минулого чи контури майбутнього? - К., 1996.
4. Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К., 1996.
5. Соптельний В.І. - Історія України.
Loading...

 
 

Цікаве