WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

домаганням і передала владу колишньому царському генералу С. Сулькевичу, який утворив крайовий уряд. Його першою декларацією була заява про відновлення законів Російської держави, виданих до жовтневого перевороту в Петрограді. Уряд Сулькевича офіційно виступив гарантом самостійності Кримського півострова доти, доки його приналежність не буде розв'язана на міжнародному рівні. Фактично цей уряд не вважав за потрібне приховувати справжні наміри: боротися за "єдину і неділиму" Росію й зберегти для неї Крим.
У травні 1918 р. міністерство закордонних справ Української Держави адресувало Німеччині кілька заяв з приводу кримського питання. У них йшлося про те, що економічно, політичне і етнографічне Крим тісно пов'язаний з Україною, а тому вона не може розвиватися нормально без злуки з півостровом. Вказувалося на те, що заснування татарської держави в Криму є невиправданим з етнографічного боку, оскільки татари стано-влять не більше 14% кримського населення.
Гетьманський уряд вважав, що приєднання Криму до Української Держави має відбуватися на засадах автономії. Виступаючи за здійснення принципу самовизначення народів, він був переконаний, що населення півострова висловиться за злуку з Україною. І справді, навіть татарське населення, серед якого здобула велику популярність ідея власної державності, не заперечувало проти включення Криму до складу України. До цього були схильні також німці-колоністи, караїми й немало росіян.
Однак уряд генерала Сулькевича відстоював свою самостійність. Тоді гетьманський уряд оголосив блокаду Криму. В умовах блокади яскраво виявилася цілковита залежність півострова від материка: його економічне життя було паралізоване. Сулькевич капітулював і заявив, що готовий на переговори про форми державного об'єднання з Україною.
Переговори відбулися у Києві восени 1918 р. Сторони розробили попередні умови побудови крайової автономії. Вони мали бути розглянуті татарським курултаєм та представниками інших національних і громадських організацій півострова.
3.4. Холмщина і Підляшшя.
Старовинні українські землі Холмщина і Підляшшя, що належали Польщі ще з XIV ст. і за цей строк були частково полонізовані, мали відійти за Брестським миром до України. Під час війни північну частину Холмщини разом з Підляшшям окупувала німецька армія, а південні повіти були зайняті австро-угорською армією. Під тиском добре організованої фракції польських депутатів у віденському парламенті цісарський уряд запровадив на окупованій ним частині Холмщини польську адміністрацію.
Як тільки стало відомо про умови Брестського миру, населення окупованого Німеччиною Привіслянського краю (тобто Польщі у складі Російської імперії) і польських земель Австро-Угорщини запротестувало. У Варшаві й Кракові всюди вивісили траурні чорні прапори. Польська преса стала писати про четвертий поділ польських земель, позбавлених своєї державності. Всі суспільно-політичні організації Польщі почали тиснути на уряди Німеччини і Австро-Угорщини, вимагаючи, щоб українсько-польський кордон встановлювався, як мінімум, по Бугу, а все Забужжя, включаючи Холмщину, залишилося за поляками.
Цісарський уряд не захотів у такій ситуації ускладнювати справу і не допустив в окуповані Австро-Угорщиною п'ять повітів Холмщини призначеного українським урядом губернського комісара О. Скоропис-Йолтуховського з його адміністрацією. Замість неї тут було проведено вибори до польської Регенційної Ради. Узгоджене в Бресті рішення про організацію комісії для визначення постійного кордону між Україною і Польщею в межах Холмщини на основі етнографічних даних і виявлення волі населення у прикордонній смузі лишилося на папері.
Голова ради міністрів Української Держави Ф. Лизогуб здійснив поїздку в Берлін, щоб заручитися підтримкою кайзерівського уряду з конфліктного питання. Проте австро-угорські дипломати стояли на своєму. Вони підкреслювали, що польське населення проживало й на правому березі Бугу. Вказувалося, що претензії польських націоналістів стосуються більшої частини Волині і навіть районів Поділля. Течія Бугу визначалася як компромісний географічний кордон, однаково прийнятний для обох націй, бо ця річка майже навпіл поділяла спірну територію.
У жовтні 1918 p., коли Австро-Угорська імперія вжерозпалася, австрійські чиновники передали владу на окупованій території Холмщини місцевим органам польського самоврядування. На початку листопада, коли в Берліні спалахнула революція, польські збройні сили зайняли територію Холмщини і Підляшшя, окуповану німецькими військами. Незабаром Скоропис-Йолтуховський разом із своїми чиновниками опинився в польському таборі.
Зовнішня політика Української Держави визначалася цілковитою залежністю від центральних держав. Ізоляція від країн Антанти виявилася саме тоді, коли почала визначатися їх перемога у війні. Отже, Україна не мала зовнішньополітичних перспектив для утвердження незалежності.
Під час переговорів з Українською Державою радянська Росія обрала тактику затягування. Вона успішно здійснювалася до поразки центральних держав. Мирного договору між Росією та Україною підписано не було.
Уряд П. Скоропадського проводив активну дипломатичну діяльність, спрямовану на повернення територій, які опинилися за межами України,- частини Бессарабії, Криму, Холмщини і Підляшшя. Незважаючи на невдачі, яких зазнала українська дипломатія, навіть постановка питання про відторгнуті землі мала велике політичне значення.
4. Падіння гетьманського режиму.
4.1. Ставлення білогвардійців до української державності.
Коли в Центральній Росії утвердилася радянська влада, її противники закріпилися на окраїнах. Найзручнішим плацдармом для організації антикомуністичного опору був Південь Росії. Противників більшовизму підтримували заможні верстви служилого стану - донського і кубанського козацтва. З усієї країни сюди стягувалися офіцери-добровольці. Це були переконані прибічники "білої справи", тобто відновлення царської влади: білий колір символізував монархію. З допомогою Антанти генерал Л. Корнілов почав формувати з них Добровольчу армію. Спочатку вона складалася з офіцерських частин - білої гвардії. Коли її стали поповнювати шляхом мобілізації, назва "біло-гвардійці" закріпилася й за солдатами. Після загибелі в бою Корнілова Добровольчу армію очолив А. Денікін.
Ті, хто увійшов до білогвардійського табору або солідаризувався з ним, додержувалися різних поглядів щодо майбутнього політичного ладу. Одні відстоювали самодержавство, інші - конституційну монархію або навіть республіканську форму правління. Суперечки з цього приводу здебільшого відкладалися до перемоги над більшовиками. Але всі без винятку прагнули відродження Російської держави у довоєнних кордонах. Гасло "єдиної і неділимої" Росії об'єднувало всіх прибічників "білої справи" - від крайніх правих до кадетів.
Соціальна програма П. Скоропадського мало чим відрізнялася від політики білогвардійських урядів. Та "єдинонеділимці" не бажали мати з ним нічого спільного. Утворений у столиці України "Київський національний центр", який стояв на білогвардійських позиціях, при перших чутках про зносини гетьмана з Денікіним обурено заявив: "Із зрадником Скоропадським і з очолюваною ним Україною будь-які переговори неприпустимі". Коли до Києва влітку 1918 р. потрапив лідер кадетської партії П. Мілкжов, він розвинув антиукраїнську активність і переконував окупаційну адміністрацію в тому, що в післявоєнні часи тільки Польща може дістати самостійність. Навіть місцеві кадети, що увійшли до гетьманського уряду,
Loading...

 
 

Цікаве