WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

Франка та інших видатних письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах.
При міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського було створено комісію у справах вищих шкіл та наукових інституцій. За її рішенням утворений в 1917 р. народний університет у Києві було реорганізовано в державний український університет, який діяв паралельно з російськомовним університетом Святого Володимира. У новий університет було зараховано 3 тис. чоловік.
Услід за київським відкрився український університет в Кам'янці-Подільському, куди записалося понад 1 тис. чоловік. Передбачалося заснування українських університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. У Київському, Харківському і Одеському російськомовних університетах відкривалися українознавчі кафедри - української мови, літератури, історії, права. У приватному російському університеті в Катеринославі, що почав діяти у 1918 p., також мали відкритися дві кафедри з викладанням українською мовою. На одну з них було запрошено професора Д. Яворницького.
Навесні 1917 р. з ініціативи Українського наукового товариства в Києві почалися підготовчі роботи по заснуванню Академії наук. Громадянська війна спинила їх. М. Василенко взяв цю справу в свої руки і заявив, що утворення Академії є національною потребою. Скликана ним комісія, до складу якої входили найвидатніші вчені, розробила структуру Академії та її статут. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 12 академіків: по історико-філологічному відділу - Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький; по фізико-математичному - В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутковський; по відділу соціальних наук - М. Туган-Барановський, О. Левицький, В. Косинський, Ф. Тарановський. Президентом Академії наук став В. Вернадський, ученим секретарем - А. Кримський.
Гетьман не шкодував коштів на організацію великих культурних закладів. У серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку України, в яку збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу - як рукописні, так і друковані. Засновувалися Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр (під керівництвом П. Саксаганського), "Молодий театр" (під керівництвом Леся Курбаса).
Здобутки Української Держави в галузі культурного будівництва були досить вагомі. Однак далеко не все, що започаткував П. Скоропадський за півроку свого гетьманування, зберігалося й надалі.
Опозиційність майже всіх політичних сил гетьманському режиму виявила його внутрішню нестабільність і цілковиту залежність від кайзерівських багнетів. Соціально-економічна політика гетьманської адміністрації була відверто контрреволюційною.
Нав'язаний Україні гетьманат не мав глибоких коренів у суспільстві. Боротьба на селі і в місті набула найбільш гострих форм і спрямовувалася проти окупаційного режиму і пов'язаної з ним влади гетьмана. Отже, вона руйнівно впливала на підвалини гетьманської державності.
У процесі національного державотворення гетьманат П. Скоро-падського не був прогресивним явищем. Він послаблював український державотворчий потенціал, хоч сам гетьман щиро прагнув посилити його. Успіхом Скоропадського можна назвати тільки його політику в галузі розвитку національної культури.
3. Зовнішньополітичний курс Української Держави.
3.1. Переговори про мир з радянською Росією.
За умовами Брестського миру Раднарком зобов'язувався визнати незалежність України і укласти з нею мирний договір. Голова російської делегації X. Раковський та його заступник Д. Мануїльський
приїхали до Києва у травні 1918 р.
12 червня було підписано прелімінарний (попередній) договір про припинення стану війни між Україною та Росією і відновлення залізничних і поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії.
Найскладнішим пунктом подальших переговорів стало питання про державний кордон. Голова української делегації С. Шелухін навів аргументи економічного й етнографічного характеру щодо включення до складу України північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Курської і Воронезької губерній, а також Донецького вугільного басейну з районом Таганрога. Російська делегація погодилася з етнографічним підходом у визначенні приналежності території, але висунула претензії на чотири повіти Чернігівської губернії, всі південні повіти Курської і Воронезької губерній і навіть на частину Харківської та Катеринославської губерній. У Донбасі Раковський окреслив лінію розділу, що відступала на захід від етнографічної лінії на відстань 125-200 верст.
Увересні відбулися перші зустрічі Раковського і Мануїльського з В. Винниченком, який вже готував повстання проти гетьманського режиму. Російська делегація зобов'язувалася визнати самостійність відновлюваної У HP. Однак на початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін в силі залишалися прелімінарні умови миру.
3.2. Бессарабське питання.
У війну на боці Антанти Румунія витупила тільки в серпні 1916 p., а вже в березні 1918 р. поспішила вийти з війни з немалими для себе територіальними втратами на користь Австро-Угорщини. Негайно після цього вона компенсувала свої втрати анексією Бессарабії. Так виникло бессарабське питання.
Коли румунські війська увійшли в Кишинів, прем'єр-міністр УНР В. Голубович звернувся до Німеччини і Румунії з нотами протесту. Він заявив, що будь-яка зміна колишнього російсько-румунського кордону порушує політико-економічні інтереси УНР. М. Грушевський також засвідчив: українська сторона не претендує на ті частини Бессарабії, в яких більшість населення становить молдавська народність; мова має йти тільки про ті території, в яких молдавани не мають абсолютної більшості, тобто північну та південну частини Бессарабії.
Після приходу до влади гетьманський уряд перервав дипломатичні відносини з Румунією, які вже почала укладати Центральна Рада. Одним з перших його розпоряджень була заборона вивозу до країни-агресора будь-яких товарів. Тільки через півроку, коли виникла потреба шукати контактів з Антантою, П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торгового договору. У Румунії були дипломатичні представництва держав Антанти, і гетьман сподівався на посередництво її уряду в переговорах. Розв'язання бессарабського питання вирішили від-класти до кінця світової війни.
3.3. Кримське питання.
Коли війська Центральної Ради поверталися в Україну в обозі німецької і австро-угорської армій, перед ними було поставлено як самостійне завдання витіснити з Криму радянські збройні сили. Не зустрічаючи серйозного опору, передові підрозділи Запорозької дивізії перейшли через Перекопський перешийок і почали просуватися до Сімферополя. Однак у німецького уряду виявилися свої плани на Крим. Українським військовим частинам було наказано зупинитися, а потім взагалі покинути півострів. Під контролем гетьманського уряду залишилася тільки північна Таврія.
Німецькі окупанти побоювалися посилювати Україну за рахунок Криму. Приєднання Криму означало те, що в розпорядженні України опинилися б велика військово-морська база в Севастополі і Чорноморський флот.
Тим часом у Бахчисараї зібрався курултай (з'їзд) представників татарського населення, який пред'явив свої претензії на владу. Німецька окупаційна адміністрація спротивилася цим
Loading...

 
 

Цікаве