WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

у Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові і викладав у Київському університеті. За партійною приналежністю - кадет. Короткий час був членом Тимчасового уряду Росії, виконуючи обов'язки заступника міністра освіти.
М. Чубинський очолив міністерство юстиції.
Батько М. Чубинського був відомим українським етнографом і громадським діячем. Стояв на правих позиціях, але до політичних партій не належав.
Інші члени гетьманського кабінету міністрів також були не політичними діячами, а фахівцями у своїй галузі. Деякі досвідчені спеціалісти поваленого кабінету В. Голубовича залишилися в уряді на відповідальних посадах, але жодного представника українських соціалістичних партій Скоропадський до складу уряду не включив.
Центральні держави розраховували одержати з України необхідні для продовження війни з Антантою продовольчі та інші ресурси. Тому вони були заінтересовані в утвердженні влади, здатної покінчити з анархією. Ставка кайзерівського уряду на консервативні кола в українському суспільстві призвела до виникнення режиму "сильної руки" гетьмана П. Скоропадського.
Присутність в Україні окупаційної армії перервала революційний процес. Проте втрата соціальних здобутків трудящих і загибель де-мократичної У HP були тимчасовим явищем, зумовленим дією зов-нішнього чинника. Потенціал національної революції ще залишався високим.
2. Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського.
2.1. Політичні партії та гетьманський режим.
Гетьман негайно припинив вихід соціалістичних газет і відновив цензуру. Було заборонено будь-які збори, розігнано органи місцевого самоврядування.
Ще до перевороту в столицю почали з'їжджатися делегати II Всеукраїнського селянського з'їзду (перший відбувся у травні 1917 p.). Гетьманська варта (поліція) і німці заарештували президію з'їзду і розігнали делегатів. Останні зібралися нелегально в Голосіївському лісі під Києвом. Від імені переважної більшості сільського населення - безземельних і малоземельних селян - вони заявили, що не визнають обраного поміщиками гетьмана. З'їзд висловився за збереження УНР і негайне скликання Установчих зборів. Для захисту здобутків революції було прийнято рішення утворити в повітах бойові дружини.
У середині травня до Києва з'їхалися ті делегати Всеукраїнського робітничого з'їзду, яким пощастило уникнути арешту. У своїй відозві вони сформулювали найголовніші завдання, що стояли перед пролетаріатом: захист незалежної УНР, скликання Українських Установчих зборів, передача землі без викупу в руки трудового народу.
Одночасно відбувся, також у нелегальних умовах, черговий конгрес Української соціал-демократичної робітничої партії. Ухвалена на ньому програма майже цілком збігалася з програмою робітничого з'їзду. Українська соціал-демократія вперше відмежувалася від гасла федерації України і Росії. На її думку, це гасло в нових умовах загрожувало відновленням "єдиної і неділимої" Росії.
Найвпливовіша в Україні партія есерів у цей час також провела у лісових околицях Києва свій нелегальний з'їзд. На ньому партія розкололася на два крила. Праве крило вважало революцію закінченою. Тому воно висловилося за здійснення поміркованішої соціально-економічної політики, ніж та, яку проводила Центральна Рада. Ліві есери протестували проти підміни класової боротьби культурницькою аполітичною роботою "верхів" партії і закликали піти в підпілля, щоб очолити збройну боротьбу проти гетьманщини та окупантів. До складу ЦК майже без винятку було обрано представників лівого крила. Користуючись цим, нове керівництво розпустило місцеві організації і перевело партію на нелегальне становище. Українські есери, що згуртувалися навколо нелегального тижневика "Боротьба", дістали пізніше назву "боротьбистів". Праві есери утворили власний організаційний центр і оформили самостійну партію. За нею залишилася попередня назва.
Кількість більшовиків в Україні у травні 1918 р. не перевищувала й тисячі. Однак в умовах зростаючого невдоволення окупаційним режимом ця партія, що завжди стояла на крайніх лівих позиціях, почала швидко зростати. За перші місяці окупації виникло понад 200 підпільних організацій, груп і осередків, з них більше третини - у сільській місцевості.
На відміну від інших соціалістичних партій, які проводили свої з'їзди у нелегальних умовах, але в Україні, І з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України відбувся в липні 1918 р. у Москві. Якщо на підготовчій до з'їзду нараді йшлося про утворення незалежної від РКП(б) Комуністичної партії, то на з'їзді в Москві ідею самостійності українських більшовиків було відхилено. КП(б)У створювалася як складова частина РКП(б) і одержувала не більше прав, ніж будь-яка обласна партійна організація. З'їзд обрав ЦК, секретарем якого став Г. П'ятаков.
В Україні пройшли з'їзди організацій, які підтримували гетьманський режим. Зокрема, партія конституційних демократів І зібралася у Києві на свій крайовий з'їзд. В його роботі брали участь три міністри-кадети гетьманського уряду. "Найвищі інтереси краю,- проголошувалося на з'їзді,- примушують нас і пристосуватися до нових форм державного життя і влити в них наш зміст". Це пристосування, висловлюючись мовою кадетських поборників "єдиної і неділимої" Росії, полягало у визнанні тимчасового характеру самостійності України.
За підтримки уряду в Києві відбувся з'їзд представників промисловців, банкірів-фінансистів і поміщиків. Його організаторами були представники великого капіталу граф О. Бобринський, князь А. Голіцин, князь В. Кочубей та ін. Делегати вітали відновлення приватної власності на землю, вимагали знайти державні кредити на "відбудову продуктивності" великих маєтків, а також сприяти поміщикам у поверненні конфіскованого майна "разом з відшкодуванням". Одночасно вимагали переглянути виданий Тимчасовим урядом закон про свободу страйків, запобігти втручанню робітників у господарське життяпідприємств і розпорядчі функції адміністрації. З'їзд утворив постійний представницький орган - Раду промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс).
2.2. Збройні сили Української Держави.
У гетьманському кабінеті передбачалася посада військового міністра. Ним став командуючий однієї з армій Румунського фронту генерал О. Рогоза. Проте роботи в міністра було небагато. Розпочата ще в 1917 р. підготовка до формування регулярної української армії не припинялася, хоч окупаційні власті не давали згоди на те, щоб справа справді рушила з місця, їм було вигідно, щоб Україна платила за "послуги" німецьких та австро-угорських військ, а не утворювала власні збройні сили. Три дивізії та полк січових стрільців, що перебували у розпорядженні Центральної Ради, не перейшли відразу під владу гетьмана. Побоюючись опору, німці роззброїли ці частини, а потім з великою неохотою дали свою згоду переформувати їх.
Скоропадський планував створити українську національну армію з восьми армійських корпусів, гвардійської дивізії сердюків, чотирьох кавалерійських дивізій і спецчастин (понтонерів, ескадрилій, залізничних частин тощо). Армійський корпус мав складатися з двох стрілецьких дивізій, трьох артилерійських бригад, кавалерійського полку і спецчастин, у тому числі броньованих. Чисельність такої армії у мирний час мала пере-вищувати 300 тис. чоловік.
До створення цієї армії доводилося обмежуватися наявними силами. Збройні сили гетьмана складалися із Запорозької дивізії (з полком гайдамаків), двох дивізій синьожупанників, а також сформованої в Австро-Угорщині з полонених українців дивізії сірожупанників. Улітку
Loading...

 
 

Цікаве