WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського - Курсова робота

тим більше центральний уряд не міг контролювати становище на місцях.
Серйозний конфлікт між Центральною Радою і окупаційною адміністрацією спалахнув у зв'язку з наказом головнокомандуючого німецькими військами в Україні генерал-фельдмаршала Ейхгорна про засів полів. Наказ було видано тому, що навесні 1918 р. значна площа під зернові могла залишитися незасіяною: земельні комітети здебільшого не допускали поміщиків до засіву, а селяни не могли своїми силами обробити наявну орну землю. Плануючи закупити велику кількість хліба, німці не бажали, щоб врожай зменшився внаслідок недосіву. У наказі, опублікованому без узгодження з українським урядом, говорилося, що селяни під загрозою "заслуженого покарання" не повинні перешкоджати поміщикам засівати лани. У відповідь на це міністр земельних справ подав у відставку, мотивуючи тим, що не терпітиме втручання німецьких начальників у свою галузь. Мала Рада відставки не прийняла.
Неприємний для Центральної Ради інцидент не набув дальшого розвитку. Але окупаційні власті остаточно прийшли до думки здійснити державний переворот і почали шукати підтримку в українському суспільстві. І знайшли її у заможного селянства.
З осені 1917 p. почав ширитися рух Вільного козацтва. Почасти він спирався на романтично-історичні традиції, але мав цілком актуальний соціально-економічний зміст: під його знаменами гуртувалися селяни-власники, не прихильні до ідеї соціалізації землі, а тому опозиційні як Центральній Раді, так і більшовикам.
Серед селян, які прагнули відродити козацький стан, користувалася впливом Українська демократично-хліборобська партія (заснована на Полтавщині у травні 1917 р.). У березні 1918 р. вона організувала у Лубнах хліборобський з'їзд, що мав широкий відгук в усій державі. У його рішеннях проголошувалися вимоги визнати принцип приватної власності як основу народного господарства і повернути власникам, включаючи поміщиків, конфісковані засоби виробництва. У порозумінні з помі-щицькою Спілкою земельних, власників ця партія вирішила скликати у Києві Всеукраїнський хліборобський конгрес. Серед "хліборобів" поширювалися настрої замінити владу Центральної Ради одноособовою диктатурою сильної особи, вибраної з-поміж військових. Найчастіше лунало ім'я генерала П. Скоропадського.
Павло Петрович Скоропадський (1873-1945) походив із старовинного роду. Його засновником був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Б. Хмельницького і поліг у бою під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708-1722 pp. був гетьманом України. Прямий предок Скоропадського, брат цього гетьмана - Василь, дослужився до чина генерального бунчужного, а його син Михайло займав посаду генерального підскарбія за гетьмана Кирила Розумовського.
Павло Скоропадський виховувався в пошані до української старовини і культури. Закінчив найбільш привілейований навчальний заклад при царському дворі - Пажеський корпус. Під час світової війни командував лейб-гвардійським полком, потім кавалерійською дивізією і армійським корпусом. Улітку 1917 р. українізував 40-тисячний Перший корпус і перетворив його в серйозну бойову силу. На з'їзді в Чигирині його обрали почесним отаманом Вільного козацтва України.
Керівники Центральної Ради ставилися до цього енергійного, ініціативного і популярного генерала-монархіста недоброзичливо, бо справедливо вбачали у зростанні його впливу загрозу демократи. Скоропадський змушений був залишити службу, після чого зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з Першого Українського корпусу і Вільного козацтва утворили "Українську народну громаду". Ця організація почала пропагувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя й анархії. Найдоцільнішою, на їхній погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана - генерал Скоропадський.
Сприяючи діям Скоропадського, німецьке командування внесло власну частку в підготовку перевороту. Фельдмаршал Ейхгорн оприлюднив наказ про запровадження в Україні німецьких військово-польових судів. За його розпорядженням у Києві було роззброєно одну з найбоєздатніших військових частин УНР - дивізію синьожупанників. У свій час вона формувалася в Німеччині з військовополонених українців. А 28 квітня в зал засідань Центральної Ради увірвалися німецькі солдати, наказали всім підняти руки вгору, обшукали їх і заарештували двох міністрів.
Наступного дня відбулося останнє засідання Центральної Ради. Розуміючи, що у них небагато часу, депутати без обговорення затвердили розроблену підготовчою комісією Конституцію УНР. За спогадами (протокольний запис засідання не встигли закінчити), М. Грушевський був проголошений президентом УНР. У затвердженій перед цим Конституції УНР посади президента не передбачалося. Така суперечність, однак, вже не мала жодного значення.
Цього ж дня у найбільшому в місті приміщенні цирку зібрався хліборобський конгрес, на який прибуло майже 8 тис. делегатів. Як тільки у ложі з'явився Скоропадський, у залі вибухнула овація, пролунали вигуки "Хай живе гетьман!" Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім, що вони довірили йому владу. На цьому процедура "виборів" завершилася. У ніч на 30 квітня 1918 р. прибічники гетьмана захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: у сутичці з охоронцями Ради - га-лицькими січовими стрільцями - загинули три офіцери-гетьманці. У переповненому німецькими окупантами Києві стати на захист законного уряду ніхто не наважився.
1.3. Утворення гетьманського уряду.
Прийшовши до влади, Скоропадський задекларував свій маніфест. У ньому містилося зобов'язання "негайно збудувати державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці". Повідомлялося також про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації".
Одночасно з маніфестом було опубліковано "Закони про тимчасовий державний устрій України". З них випливало, що УНР як демократична форма української державності ліквідується. Замість УНР поставала Українська Держава. Тимчасово, до обрання парламенту, законодавча влада зосереджувалася у гетьмана. Однак строки скликання парламенту не визначалися. Гетьман залишав за собою також всю повноту виконавчої та судової влади.
Головою гетьманського кабінетуміністрів став полтавський поміщик, виходець із старовинного козацького роду Ф. Лизогуб.
Батько Ф. Лизогуба - А. Лизогуб був одним із найближчих друзів Т. Шевченка, а старшого брата, революціонера-народовольця, царський уряд стратив у 1879 р. Сам Ф. Лизогуб обрав безпечну кар'єру земського діяча, був головою земства Полтавської губернії, за партійною приналежністю - октябристом.
Міністерство закордонних справ очолив Д. Дорошенко.
Д. Дорошенко також походив з козацько-дворянського роду на Глухівщині, здобув освіту історика. У студентські роки брав участь у діяльності Революційної української партії (РУЛ), під час світової війни дістав призначення крайового комісара Галичини й Буковини з правами генерал-губернатора. Улітку 1917 р. Центральна Рада доручила Дорошенку формування Генерального секретаріату, але через розходження у поглядах з Грушевським він відмовився від цього.
Міністром освіти став М. Василенко.
М. Василенко, за фахом історик і юрист, походив із селян Чернігівської губернії. Написав фундаментальні наукові праці з історії Гетьманщини, активно працював
Loading...

 
 

Цікаве