WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Утвердження польського окупаційного режиму в Галичині у 1921-1926 роках. Політика Польщі щодо українців Галичини 1926-1939рр. - Курсова робота

Утвердження польського окупаційного режиму в Галичині у 1921-1926 роках. Політика Польщі щодо українців Галичини 1926-1939рр. - Курсова робота


Курсова робота
Утвердження польського окупаційного режиму в Галичині у 1921-1926 роках. Політика Польщі щодо українців Галичини 1926-1939рр.
?
ВСТУП
Історія Східної Галичини протягом століть тісно перепліталась із життям сусідніх держав. Так, втративши державність ще в середині ХІVст. Східна Галичина спочатку належала до Польщі (з 1569 - Річ Посполита), а з 1772 року після першого поділу Польщі - до Австрії (з 1869 року - дуалістична Австро-Угорська монархія).
Важливе місце займали етнічні відносини в Галичині, які значно трансформувались в ході докорінних системних і структурних змін перших двох десятиліть ХХст. Зокрема, в період Першої світової війни, початку революції на Наддніпрянщині, розпаду Габсбурської монархії (подія, яка за словами відомого американського політолога З.Бжезинського стала "першою з трьох найбільш геополітичних подій ХХст.) та відновлення Польської держави.
Актуальність теми полягає в тому, що автор даної роботи намагається розкрити її в контексті застосування нових цивілізаційних підходів до тлумачення польсько-українських відносин, позбуваючись "класових доктрин і концепцій". Дане дослідження, на наш погляд стане одним з небагатьох в регіоні, що торкнулось такої неоднозначної теми. Варто відзначити, що той архівний матеріал, який був використаний нами під час написання реферативної говорить про наявність нових фактів, поглядів і міркувань з цієї проблематики. Актуальним залишається і прагнення автора вмістити галицько-польські стосунки періоду, що розглядається на певному відрізку часу до стрункої системи міжнародних відносин в Центрально-Східній Європі.
Врахування помилок минулого повинно стати на заваді їх повторення сьогодні. Саме зараз настав сприятливий час, коли слід об'єктивно розібратися у складних процесах минулого та з'ясувати їх причини.
Об'єктом дослідження виступає політика польських властей щодо українців Галичини.
Предметом дослідження є закономірності формування та механізми політики урядових структур стосовно українців в контексті суспільно-політичної ситуації міжвоєнної Польщі.
Хронологічні рамки охоплюють період 1921-1939 рр. Нижня межа - це рішення Ризького миру стосовно українських земель, за якими були визначені східні кордони Речі Посполитої і в яких опинилась Східна Галичина. Верхню межу становить початок Другої світової війни, яка призвела до краху Другої Речі Посполитої.
Мета реферативної роботи заключається в об'єктивному і всебічному висвітленні місця і ролі українського питання в національній політиці Польської держави у міжвоєнний період.
Завданням даної роботи є :
" з'ясувати, які концепції національної політики склали основу урядової програми в українському питанні в Галичині;
" дослідити позиції українських політичних партій щодо Польської держави;
" показати колонізаційну і освітню політику урядів Польщі в Галичині;
" проаналізувати ставлення простого українського народу до окупаційного режиму.
Науковою новизною цієї проблеми є бажання автора помістити її в контекст міжнародних взаємин того часу в Європі, а також розкрити її, застосувавши цивілізаційний метод вивчення історії.
Апробацією даної теми слід вважати звітні університетські студентські наукові конференції, на яких обговорювались деякі спірні і не до кінця зрозумілі моменти з проблематики, що розглядається.
Практичне застосування дана тематика може знайти під час лекційних, семінарських, консультативних і факультативних занять у ВУЗах; в ході обговорення різного роду спірних моментів на конференціях, дискусіях, диспутах, симпозіумах, тощо. Певний матеріал може використовуватись і під час фахових практик студентами (в школах, гімназіях, технікумах, училищах, коледжах, ліцеях та ін.), а також в музеях і архівних установах в ході проведення екскурсій.
РОЗДІЛ 1
УТВЕРДЖЕННЯ ПОЛЬСЬКОГО ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ В ГАЛИЧИНІ У 1921-1926 РОКАХ
У роки Першої світової війни Східна Галичина стала об'єктом активної зовнішньої політики сусідніх держав, спочатку як складова імперія Габсбургів, а потім як українського народу.
Збройне повстання у Львові завершилось проголошенням 13 листопада 1918 р. незалежної Західноукраїнської Народної Республіки /ЗУНР/ в складі Східної Галичини, Південної Буковини й Закарпатської України [16, c.17].
Так, західноукраїнські землі здобули новий статус - суверенної самостійної держави, що засвідчило видатну перемогу національно-визвольного руху українського народу. Польські правлячі кола, що давно виношували плани встановлення свого безмесуверенна держава жного панування на цій землі, тепер все відвертіше висували свої претензії.
Уже в своїх перших заявах глава Польської держави генерал Юзеф Пілсудський домагався східних кордонів поза Березиною, Случем, Горинню й Іжицею. Відверто анексіоністські вимоги висував і Польський національний комітет у Парижі [15, c.78].
Польські політики дійшли до того, що зажадали кордонів 1772р., оскільки мовляв, українці не дозріли бути нацією, а українська держава - "організована анархія" [21, c.46]. Такі загарбницькі зазіхання поляків здобули підтримку в правлячих колах Антанти, в тому числі й серед учасників Паризької мирної конференції, що організувала миротворчу місію після Першої світової війни в цих землях. Треба сказати, що лідери Антанти стояли на боці Польщі, оскільки вбачали в ній свого союзника у боротьбі з Росією і більшовизмом взагалі.
Зрозуміло, що відвертий анексіонізм прикривався численними доброзичливими заявами і місіями, які надсилались у Східну Галичину. Всі вони захищали виключно польські інтереси, а щоб якось виправдати свою позицію, вони, слідом за поляками, поширювали різноманітні фальшиві чутки, спочатку про те, що ніби ЗУНР - це "справа німецьких рук", а потім - ніби на Львів вчинено "зненацький напад української більшовицької армії" [15, c.398].
Отже, все робилося для того, щоб виправдати відкриту інтервенцію Польщі, і цьому допомагала Антанта, ніби для захисту від російської більшовицької агресії.
І все ж, більше для видимості благородних намірів Антанти щодо українських земель, питання про статус Східної Галичини довго й детально обговорювався в різноманітних комісіях і радах Паризької мирної конференції.
Першим завданням було припинення польсько-української війни, що розпочалася збройною інтервенцією польських військ проти українського народу.
Треба зазначити, що це стало особливо актуальним, коли польська армія терпіла поразку і її треба було рятувати. 24 січня до Львова прибула місія Антанти з мандатом Мирної конференції в складі
Loading...

 
 

Цікаве