WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Утвердження тоталітарної системи, посилення репресій проти українського народу в 30-х роках - Реферат

Утвердження тоталітарної системи, посилення репресій проти українського народу в 30-х роках - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Утвердження тоталітарної системи, посилення репресій проти українського народу в 30-х роках
План.
1. Зміни в соціальному складі населення. Глибокі соціальні деформації. Конституція УРСР в 1937 року: розходження між словом і ділом.
2. Сталінізм і його провідники в Україні. згортання українізації. Масові репресії 30 років та їх жертви.
3. Особливості розвитку культури в 30 роках. Розвиток освіти.
4. Художня література і мистецтво.
Злам З0-40-х років ознаменувався різкими перемінами в житті українського населення на західноукраїнських землях, загарбаних після пер-шої світової війни Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Позбавлене реального права самостійно вирішувати свою долю, воно стало закладником політичної гри, яку вели між собою великі європейські держави - Німеччина, СРСР, Великобританія, Франція, Італія. За досягнутими закулісними угодами, Закарпаття було окуповане Угорщиною, а Західна Україна, Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії приєднані до СРСР.
Вирішальна роль у такому розподілі українських земель належала Німеччині. Гітлерівська дипломатія, намагаючись за будь-яку ціну ревізувати поверсальську систему і врахувавши складність національних відносин у Європі, використала факт перебування частини українських етнічних територій у складі кількох європейських країн і нерівноправне становище там української національної меншини як засіб тиску на їх уряди. Значно розширила такі можливості для Німеччини досягнута разом з Італією, Францією та Великобританією Мюнхенська угода. Вона, поклавши початок розчленуванню і ліквідації Чехословаччини, істотно змінила співвідношення сил в Європі на користь фашистських держав. Скориставшись тим, що на роль учасників поділу "чехословацького спадку" настирливо претендували Угорщина і Польща, надмірного посилення яких, своєю чергою, особливо побоювалися Румунія та Югославія, німецьке зовнішньополітичне відомство прагнуло розпалити суперечності між вказаними державами на свою користь. Німеччина відразу дала зрозуміти їм, що тільки вона може бути арбітром між ними. За принципову згоду хортистської Угорщини приєднатися до антикомінтернівського блоку вже Ужгород, Мукачеве і Берегове.
2 листопада 1938 р. міністри дали згоду на передання їй південної Словаччини і частини Закарпаття.
Проголошення автономії Карпатської України стало зручним приводом німецької дипломатії розгорнути пропагандистську акцію навколо українського питання з метою посилення тиску передусім на угорський та польський уряд Демонстративні жести гітлерівських урядовців по налагодженню економічних зв'язків з урядом Карпатської України, відкриття у її столиці - місті Хусті німецького консульства, як і виступи німецьких засобів масової інформації можливість створення української держави в Східній Європі під егідою Німеччини, - все це викликало ілюзію підтримки подібних планів. І на Закарпатті і особливо в Західній Україні спекулятивні заходи нам породжували надії у частини української політичної еліти на те, що Карпатська Україна стане плацдармом для створення Великої України за рахунок приєднання в майбутньому радянської України, Галичини, Волині, Буковині то в правлячих колах Польщі, Угорщини, Румунії, СРСР, яких аж ніяк не влаштовувала подібна перспектива, дії Німеччини не могли не викликати занепокоєння. Тим більше, що проголошення автономії Закарпаття в Є часто розцінювалося як німецька ідея.
Проте трагічна історія Карпатської України показала всім, що Гітлер ніколи не розглядав українське питання в інтересах українського народу. Аби розвіяти побоювання своїх угорських союзників і заохотити їх до ще більшого взаємного зближення, німецьке керівництво в березні 1939 р. дало згоду на оку і всього Закарпаття.
Західноукраїнські політичні кола були розчаровані і розгублені: зникала, здавалось, близька надія на власну українську державу. Натомість демонстративне охолодження уваги до цієї проблеми з боку Німеччини було позитивно сприйняте правлячими колами СРСР, для яких таке близьке існування невеликої, але української держави, було небажаним, і тому нота радянського зовнішньополітичного відомства німецькому послу в Москві 18 березня 1939 р. в якій висловлювався протест проти окупації і вторгнення угорських військ Закарпаття, мала лише формальний характер, оскільки всі наступні заходи дипломатії СРСР були спрямовані насамперед на зближення з Німеччиною.
І якщо спочатку ініціатива активізації та зміцнення взаємних контактів як свідчать опубліковані німецькі документи, більшою мірою виходили Радянського Союзу, то з кінця липня, коли Німеччина розпочала безпосередню підготовку до нападу на Польщу, ініціативою заволоділи гітлерівці, які вважали за можливе шляхом поліпшення стосунків з СРСР уникнути загрози "на два фронти". На фоні безуспішних переговорів між СРСР, Великобританії та Францією німецька сторона, прагнучи за будь-яку ціну запобігти зближенні Радянського Союзу зі західними державами, декларувала йому територіальні поступки, в тому числі і за рахунок українських етнічних засобів "Відмова від Прибалтики, Бессарабії, Східної Польщі (не кажучи вже про Україну) - в даний момент мінімум, на який німці пішли без три роздумів, лише б одержати від нас обіцянку невтручання у конфлікти з Польщею",- повідомляв на той час повірений у справах СРСР в Німеччину Г.Астахов у Москву.
За таких умов радянський уряд пішов на укладення договору про ненапад з Німеччиною був підписаний у Кремлі в ніч з 23 на 24 І 1939 р. після кількагодинних переговорів міністерства закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна.
Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Окреме його положення стосувалося українських земель: "У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Польської держави,- читаємо в цьому документі, - межа сфер та інтересів Німеччини і СРСР буде проходити приблизно по лінії рік Нареву, Віоли і Сяну''. Отже, більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу.
Обидва ці документи - договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки грунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу.
Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс,
Loading...

 
 

Цікаве