WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

а у XIII ст. - навала татаро-монголів. До нихпізніше додалися іншоетнічні вкраплення сусідніх народів, що оселялися на окремих землях України: поляків, турків, кримських татар, румунів, угорців, литовців, росіян.
Кожне переміщення народів через Україну позначалося на її етнічному тілі. Це виявлялось у мовних запозиченнях, у перейманні деяких елементів матеріальної та духовної культури або у поповненні слов'яно-українського населення чужинними національними групами та іншоетнічними субстратами.
Саме вони й зумовили розмаїття антропологічних типів українського населення, в своїй основі слов'янського. Людність Центральної України (Середня Наддніпрянщина і Поділля), а також Слобожанщини зазнала впливу давнього ірано-скіфського та сармато-аланського морфологічного субстрату; населення південної Київщини, Черкащини та Полтавщини - певної монголоїдної домішки (передусім половецької). Мешканці північних Карпат і Закарпаття вирізняються найбільш європеоїдним комплексом рис морфологічної будови, близьким до сусідніх слов'янських і деяких неслов'янських груп Центральної Європи та Балкан. Отже, у формуванні українського етносу відчувається вплив фракійського субстрату. Переважно європеоїдна, насамперед слов'янська основа характерна і для населення Нижньої Наддніпрянщини та Попруття (Буковини, Південної Полтавщини і Дніпропетровщини), проте з деяким долученням іранського субстрату. Населення Деснянщини та Задесняння (північної Київщини та Чернігівщини) виявляє давні риси морфологічної будови з домішками балтського компонента, який, до речі, присутній у різних пропорціях і в деяких інших районах України: Волині, Прикарпатті, Західному Поліссі. Коріння цього вкраплення сягають ще неолітичної доби.
Другим різновидом міграцій населення України є колонізація вільних земель Степової України та Слобожанщини, пов'язана не тільки з міжетнічним змішуванням переселенців, а й з пристосуванням до інших природних умов, отже, творенням нових форм побутової культури. Втім, землі, які українське населення колонізувало в XVII-XVIII ст., були, власне, споконвічними українськими територіями, що їх час від часу захоплювали степові кочівники та кримські татари. Історична пам'ять зберігає цілу низку великих і малих припливів та відпливів української людності у цьому регіоні: відсування під натиском печенігів у X ст. - і новий рух у степи в середині XI ст., коли послабла печенізька орда; знову відплив наприкінці XI ст. під тиском половців - і знову повернення у XII ст. після занепаду половецької сили; монголо-татарська навала ХНІ ст., що принесла страшенне знищення всьому українському Подніпров'ю, змінилася колонізаційними успіхами XIV-XV ст., коли орда знесиліла у міжусобицях; кримські спустошення кінця XV - першої половини XVI ст. своєю чергою змінив масовий селянський колонізаційний рух за участю козацтва наприкінці XVI-XVII ст. Він повторюється у XVIII і навіть у XIX ст., коли селяни-втікачі залюднюють величезні простори Причорномор'я, Бессарабії та Подоння.
"Усі ці зміни, колонізаційні хвилювання, флуктуації, - писав Михайло Грушевський, - мали величезний вплив на українську етніку, полишили глибокі сліди в фізіономії української народності. Вони протягом століть рядом таких пертурбацій неустанно вимішували українську людність, приводячи її до одностайніших форм. Найвиразніше це проявилося в мові: старі архаїчні діалекти вціліли лише на окраїнах, найменше зачеплених колонізаційними хвилями, - ці архаїзми можна зустріти в західному, гірському та північному поясах; решта українських діалектів мають вже пізнішу, новоутворену основу, яка значно відрізняється від давньої. Це новоутворення стало основою української мови і є результатом цього вимішування української людності, яке рідко де у якого народу мало місце в таких величезних розмірах".
Особливості колонізації південно-східного, степового, краю зумовили надзвичайно розмаїтий етнокультурний і антропологічний склад населення, що за всіма показниками відрізняється від інших регіонів України. В цьому своєрідному регіоні зустрілися різні культурні потоки: європейський і Великого Степу, культурні субстрати практично всіх регіонів України, а також етнічні культури багатьох етносів. Тут побутує специфічна степова говірка; поширений нижньодніпровський, або південно-східний антропологічний, тип, що увібрав розмаїття морфологічних субстратів: ірано-скіфського, сармато-аланського, почасти монголоїдного, фракійського.
Військова колонізація - один з історичних чинників, що зумовив формування локальної культури в усіх інших регіонах України. Цей процес припадає в основному на XIV-XVIII ст., коли сусідні держави - Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Угорщина й Австро-Угорщина, Румунія, Росія - підпорядковували окремі українські землі, привносячи на них свої культурні, мовні й конфесійні цінності та своєрідний державно-адміністративний устрій. Етнокультурна картина колонізованих регіонів формувалася на трьох головних підвалинах: власному етнічному грунті, природних етнокультурних взаєминах з сусідніми народами та привнесених колонізаторами культурних цінностях. Як результат їхньої взаємодії утворювався регіональний тип культури, локалізація якої посилювалася значною ізольованістю колонізованих різними державами українських земель. Це стримувало консолідацію українського народу, формуючи різні етнокультурні та національні цінності, як і різні типи ментальності.
Структура етнічності, на формування якої впливали найрізноманітніші як внутрішні, так і зовнішні чинники, становить систему етнокультурних нашарувань різних історичних епох. Вузловими її складниками є індоєвропейська етномовна культура, археологічні культури слов'ян-українців, літописні племена Київської Русі, історично-етнографічні утворення та національні групи України.
Кожна з зазначених компонент своєю чергою складається з великої кількості менш значущих елементів, котрі охоплюють велике розмаїття регіональних, зональних та локальних варіантів, в цілому становлячи багатоваріативну, поліфункціональну та багатошарову ієрархічну систему.
---------------------------------------------------------------------------
ЛІТЕРАТУРА:
" Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. К., 1965;
" Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. М., 1983; Тайлор Э. Б. Первобытная культура. М., 1989;
" Арутюнов С. А. Народы и культуры. М., 1989;
" Гумилев Л. Я. География этноса в исторический период. Л., 1990;
" Бромлей Ю., Подольный Р. Человечество - это народы. М., 1990;
" Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1991. Кн. 1;
" Сегеда С. П. У пошуках пращурів. Найдавніша людність України // Наука і суспільство. 1992. № 8, 9;
" Тишков В. А. Межнациональные отношения в Российской Федерации. М., 1993;
" Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Т. I-II. К., 1994;
" Залізняк Л. Нариси стародавньої Історії України. К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве