WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

Аналіз її структури дозволяєспростувати позицію деяких науковців, ніби культурна спільність була притаманна лише етносам родоплемінної доби на тій підставі, що така культура функціонувала на обмеженому просторі. Збільшення етнічних спільностей порушувало просторову одноманітність культури, утворюючи локальні видозміни. Спираючись на закони творення культури та на логіку історичного її розвитку, можна стверджувати, що по-справжньому однорідних культур ніколи не було і, по суті, бути не може; одноманітність культур може бути лише відносною. Це підтверджує вся історія етносів та етнічних культур.
Історія етнічної культури формується в системі надзвичайно різноманітних об'єктивних чинників, які в різний час діють на неї по-різному. Серед основних можна виділити такі: особливості природних умов, розселення й міграції, колонізації, завоювання, взаємодія культур.
Природне середовище - найважливіший фактор виникнення і функціонування етносу, істотно впливає на його культурне обличчя, риси характеру й ментальність. Тісно залежна від природних умов діяльність людей визначає найбільші етнокультурні одиниці в структурі етнічності - господарсько-культурні типи. Цим терміном позначаємо комплекс особливостей господарства і культури, який складався історично у різних народів, близьких за соціально-економічним розвитком.
За характером і рівнем розвитку господарства та пов'язаної з цим культури можна виділити три найбільші господарсько-культурні типи, характерні для різних періодів історії людства. Перший, найархаїчніший, виник ще за пізнього палеоліту і пов'язаний із присвоюванням продуктів діяльності (збиральництвом, полюванням, мисливством); другий, пов'язаний із продукційним, але примітивним господарством (мотичне землеробство, кочове скотарство), за часом припадає на 8-9 тис. до н. е.; третій, пов'язаний зі зрошувальним землеробством, кочовим та осілим скотарством, сформувався внаслідок суспільного поділу праці наприкінці доби бронзи і на початку залізного віку.
У межах окремих господарсько-культурних типів формувалися історично-культурні області як результат історичного розвитку сусідніх споріднених або й і неспоріднених народів, у яких внаслідок тривалого спілкування виникали схожі риси в культурі й господарстві. Структура історично-культурних областей надзвичайно строката, а в історичному плані дуже мінлива, тому їх доцільніше розглядати в контексті аналізу історичних форм культури, до яких ми ще будемо звертатися.
Попри розмаїття історично-культурних областей, зумовлене багатством природних умов, на території сучасної України, як і чималої частини Східної Європи, склалися достатньо схожі господарсько-культурні типи. Близькість природних умов, насамперед у степових і рівнинних областях, унеможливили великі відмінності. Цю закономірність відзначав свого часу відомий історик С. М. Соловйов. Одноманітність природних форм, писав він, виключає області прихильності, веде населення до одноманітних занять; одноманітність занять викликає одноманітність у звичаях, вдачі, віруваннях; однаковість звичаїв і вірувань виключає ворожі сутички; однакові потреби вказують схожі засоби до їх задоволення, - і рівнина, хоч яка велика, хоч яка різноплемінна, рано чи пізно стає областю однієї держави...
Висловлена думка надто прямолінійна і дещо тенденційна, проте головна ідея, що природа якоюсь мірою визначає державний устрій, має сенс. Східна Європа не стала єдиною державою за скіфських часів, майже до самого кінця І тис. н. е. була мішаниною численних племен і племінних союзів, що розмовляли багатьма мовами. Проте щойно з'явилися соціально-економічні умови для виникнення великої держави, Київська Русь із надзвичайною швидкістю поширилася на великому просторі, де проживали не тільки слов'янські, але й фінські, балтські, тюркські племена, а також залишки давніх фракійців, скіфів, сарматів. І таке поширення влади Києва, безумовно, полегшувала одноманітність східноєвропейської природи. Сприяла вона і розселенню східних слов'ян: не було потреби щоразу перетворювати господарсько-культурний комплекс, пристосовуючи його до нових умов життя, - адже вони на кожному новому місці були ті самі.
Певна заданість етнічних, ба навіть державних утворень природними умовами, мабуть, справді існує, хоча виявляється все ж таки на рівні глобальних позицій і загальних рис етнічності або держави і загальних природних характеристик. Тим часом на побутовому рівні такий взаємозв'язок чутливіший до місцевих особливостей. І тут має значення наявність лісів, річок та боліт, височин чи морського узбережжя.
На території України існують багаті природні передумови для господарських, культурних і етнічних регіональних відмінностей. Вони виявляються і в матеріальній, і духовній, і соціонормативній культурі, і в окремих рисах національного характеру. Не випадково, що вони зафіксовані в етнотопонімах: мешканці гір називають себе верховинцями, або горянами, мешканці долин - долинянами, рівнинних частин - полянами, або польовиками, лісистих місцевостей - поліщуками, а степової частини України - степовиками.
Природа місцевості обумовлювала не тільки назви окремих груп населення, а й спосіб життя й ментальність. Горяни, скажімо, через деяку ізольованість і обмежене спілкування стриманіші й мовчазніші, ніж долиняни; степовикам, мешканцям узбережжя морів і річок особливо притаманний дух заповзятливості.
Про роль річок у формуванні своєрідних рис характеру дуже влучно писав В. О. Ключевський. Річка, на його думку, виховувала відчуття порядку і громадянського духу в народі, дух заповзятливості, звичку до спільної, артільної дії, зближувала розкидані частини населення, привчала відчувати себе членом суспільства, спілкуватися з чужими людьми, спостерігати їхні звички й інтереси, обмінюватися товаром і досвідом. Втім, не менший вплив на формування духу заповзятливості українців мав степ, виховуючи також волелюбність. Не дарма, саме в степах України зародилися унікальні й суто етнічні явища - чумацтво та козацтво.
Міграції (переселення) населення - ще один важливий чинник виникнення й консолідації етнічних спільностей, а також урізноманітнення етнічності. Власне, лише міграції й спричинюють багатонаціональний склад населення. З цього погляду не є винятком і населення України, що формувалося завдяки як власним міграційним флуктуаціям - освоєнню незаселених земель, так і міграційним іншоетнічним потокам, які переходили через територію України.
Міжетнічні переміщення або нашарування були досить потужними ще за часів так званих археологічних культур, починаючи від межі II-І тис. до н. е. Зберігши інтенсивність, вони стали етнічно чіткішими в період Великого переселення народів. Саме тоді (у IV-IX ст.) через землі слов'ян-українців перекочувалися хвилі переселення народів різних етнічних і антропологічних типів: від IV ст. - гунів і аварів, у VII ст. - "аспарухових болгар" на Балкани, у IX ст. - угрів-мадярів у Дунайську низовину, у IX-X ст. - норвезьких вікінгів,
Loading...

 
 

Цікаве