WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

Поняття етнічності (пошукова р-та) - Реферат

їм такожвластива боротьба за задоволення соціально-економічних або культурних інтересів. Етнічні групи мають довготривалі базисні та надбудовні умови життя, оскільки вони живуть інтересами не тільки майбутнього, а й минулого. Звідси - широкий спектр можливостей матеріального і культурного самовираження для членів етнічної групи. Ще більші можливості має етнонація - вона здатна забезпечити політичне самовираження. Тому для неї набуває особливої актуальності гасло самовизначення.
Такої доктрини дотримуються всі етнічні величини, проте вкладають у неї різний зміст. Якщо етнонація розуміє її цілком політично, то нечисленні етнічні групи - як право на культурне й духовне самовираження: політична та економічна незалежність їм, звичайно, невигідна. Світова практика влаштування національного життя підтверджує таку теоретичну схему, отож, вона може правити за орієнтир для країн із багатонаціональним населенням, в тому числі й для України.
А втім, етнокультурне одноманітних і поготів етнічно "чистих" народів і суспільств практично не буває. Можна говорити лише про ступінь етнічності, але не про її відсутність, бо ж етнічність визначається логікою внутрішнього її розвитку, підсилюючись розмаїттям природних та історичних умов.
У самій природі етносу заховується складність його структури, що охоплює цілу низку таксономічних одиниць, взаємодія між якими забезпечує його усталеність і цілісність. Спрощення етнічної структури призводить до його деградації або й руйнації. Складність структури етносу зумовлює також і розмаїтість його культури. Навіть у межах одного етносу вона становить цілу систему підпорядкованих елементів: загальнолюдських і власне етнічних, тільки даному етносові притаманних, загальноетнічних і локальних, внутрішніх і зовнішніх. Усі вони перебувають у складному діалектичному взаємозв'язку, виконуючи двоєдині функції: етноінтеграційну й етнодиференційну.
Етнорозрізнювальні функції культури мають як природні, пов'язані з логікою розвитку етносу, так і історичні причини. Несхожими між собою можуть бути субетнічні одиниці, етнографічні групи, етносоціальні утворення або ж регіональні чи зональні варіанти, що формувалися в дещо інших природних, історичних та соціально-економічних умовах.
Для етнічної культури українського народу це особливо характерно, оскільки силою історичних обставин в його масив часто вклинювалися іншоетнічні компоненти. Це було, по-перше, наслідком переселення народів, котрі, перетинаючи Україну, залишили серед її населення чужорідні культурні риси та етнічні субстрати. По-друге, давалася взнаки тривала колонізація окремих частин України сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Австрією, Румунією, Туреччиною, Росією, Чехо-Словаччиною. Ця колонізація, територіальне роз'єднуючи український народ, стримувала його етнокультурну консолідацію, поглиблюючи водночас локалізацію культури. Адже кожна держава, що захопила певні українські землі, відрізнялася й політичним устроєм, і соціально-економічним розвитком, і конфесією.
Зональність етнічної культури спричинена також природною взаємодією українців із сусідніми народами: росіянами, білорусами, молдаванами тощо. Виникали етнокультурні варіанти, що в усіх периферійних частинах України становили суцільне міжетнічне пограниччя, яке начебто захищало основний її етнічний масив від руйнації. Завдяки їм етнічне ядро не руйнувалося, хоча і вбирало іншоетнічні компоненти. Діяв внутрішній механізм, який через систему етнічних стереотипів та їх угруповань - традицій - запобігав вивітрюванню етнічності. Під традицією (буквально - передавання, переказ, легенда) слід розуміти процес трансмісії (передавання) культури або культурної спадщини; це своєрідні історично вироблені форми поведінки, які регулюють взаємини між людьми, етнічними групами та етносами.
Головним каналом передавання етнокультурної спадщини є пам'ять (для етносу загалом - колективна пам'ять), свідома та генетична, і саме через це традиції завжди етнічні. Хоч би як всотував етнос іншоетнічні компоненти, він майже обов'язково збереже своє культурне ядро, оскільки система етнічних традицій перетворить і засвоїть чужорідні вкраплення. Тобто, приймаючи іншоетнічні запозичення, етнос чи його окрема група або усвідомлюють їх як свої, або сприймають у суто зовнішніх виявах. Саме тому вони ніколи не перешкоджають міжетнічним контактам. Виняток становлять лише мова (яка виконує й етнооб'єднавчі, й етнороз'єднувальні функції) та релігія (яка завжди була і певною мірою залишається тепер головним етнороз'єднувальним бар'єром).
Релігія як поважний етнороз'єднувальний чинник часом може протиставити також окремі етнічні групи в межах одного етносу. Так сталося і з українцями. Це пов'язано з розколом християнського світу: по один бік опинилися українці східнохристиянського (православного) віросповідання, по інший - західноримського (католицького). І хоча спершу релігійні та етнічні процеси прямували в одному річищі, надалі процес національної консолідації ускладнювався протиборством релігій; його гаслом була чистота віри, власне, боротьба за православну віру, ототожнена з боротьбою проти спольщення, покатоличення та помусульманення.
Пізніше релігійне протиборство, принаймні в межах України, послабилося, залишивши, проте, етнокультурні відмінності. Вони виявилися у формуванні двох великих історично-культурних областей - західної та східної, з двома відповідними типами ментальності, національного характеру і національної культури. Щоправда, ці відмінності вписуються в межі єдиної етнічної культури українців: хоч як суттєво різняться між собою історично-культурні області, переважають усе-таки спільні етнічні риси, забезпечуючи функціонування етносу як цілісної системи.
Проте така цілісність досягається завдяки взаємодії й навіть протиборству регіональних, зональних і локальних культур, окреслюючи самобутній образ етнічної культури, а відтак і етносу. Строкатість субетнічних утворень закладена в самій природі його творення. Хоча вона є внутрішньою рисою етносу, однак завжди коригується зовнішніми чинниками: чи то природними, чи соціально-економічними, чи історичними.
Для українського етносу особливе значення мали саме історичні події. На цьому тлі відбувалися самобутні етногенетичні процеси, в яких брали участь практично всі національні групи, що нині живуть на території України. Кожен із народів, що належав колись до єдиної етномовної сім'ї індоєвропейців, почав самостійно торувати свій шлях у історії, розселяючись по різних землях, аби через 6-7 тис. років опинитись у спільній державності та єдиному народі на території, що колись була ядром спільної прабатьківщини.
У принципових своїх рисах етнічна історія повторюється, відтворюючи і складність етнічності; історія свідчить, зокрема, про багатогамність етнічності вже на момент її формування, коли вона становила компоненту метаетнічної культури, якою, зокрема, була індоєвропейська культура.
Loading...

 
 

Цікаве