WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія Гуцульщини - Реферат

Історія Гуцульщини - Реферат

Гуцульщину за сучасним адміністративним поділом: Верховинський, Косівський, Надвірнянський райони і Припрутські села Коломийського району та територія Яремчанської міськради Івано-Франківської, Вижницький і Путильський райони Чернівецької, Рахівський район Закарпатської областей. Їх територія становить 9204 квадратних кілометрів. Тут у 6 містах і 13 містечках (селищах міського типу) та в 243 селах проживає за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року 469992 мешканці.
Назва Гуцульщина походить від назви населення гуцули. Етимологія даного слова так і досі ще чітко не з'ясована. Мабуть, найбільш поширеною версією його походження є співзвучність слова гуцул(и) з румунським словом розбійник. Так румуни нібито називали своїх українських сусідів за поширений серед них опришківський рух.
Деякі автори виводили походження назви гуцули від слова кочувати шляхом штучно вигаданого перетворення: кочувати>кочули>гоцули>гуцули. Дехто пов'язував за таким же принципом походження гуцулів з тюркським племенем узів: узи>уци>уцули>гуцули чи тюркським словом улус - народ, люди, держава, країна. Є навіть версія, за якою гуцули дістали свою назву від моравського князя Гецила. Маємо у цьому ряду також версію, яка пов'язує виникнення слова гуцул від особового імені Гуц та дієслова гуцати, є й інші спроби пояснити народження цього іменника. Однак, до істини тут ще досить далеко.
Коли гуцули заселили карпатські схили, теж достеменно нам не відомо. Хоча археологічні знахідки свідчать, що дана територія уже в найдавніші часи мала якесь населення і початкову культуру. Досі знайдено чимало предметів з кам'яної епохи. Є чимало різних пам'яток тут і з римських часів. З княжих часів практично теж відсутні якісь письмові свідчення, хоча, наприклад, у галицько-волинському літописі згадується коломийська сіль, яку безсумнівно виробляли на прилеглих до міста гуцульських солеварнях.
Як наголошував академік Іван Крип'якевич у своїй праці "З історії Гуцульщини", по занепаді Галицької держави (1340 р.) Гуцульщина разом з іншими сусідніми українськими землями перейшла, мабуть, до молдавського воєводства: під польську владу перейшла аж 1395 року. Але протягом XIV віку не маємо ще ніяких докладніших вісток із цих околиць.
"Аж у половині XV віку, - пише далі І. Крип'якевич, - відкривається поволі нашим очам таємнича країна на південь від Коломиї. Там за Прутом, одна по одній виринають нові оселі - чи справді нові, чи тільки вперше нам відомі?" Так чуємо вперше про Печеніжин і Ключів, села галицького селянина Івана Колі.
Над рікою Рибницею згадується Рознів (Рожнів) і Рудники. Тут починається справжнє Покуття, - тоді ще не вся Коломийщина, а тільки невелика країна в куті між Прутом і Черемошем. Над самим Черемошем є села Рибно й Кути, на які мали привілеї ще від Ягайла якісь Беняш та Індрих, сини Жигимонта (може - Чехи).
Між Кутами й Рибним було село Звижин чи Здвижин, якого сьогодні карти вже не вказують, чи залишилася по ньому пам'ять десь на місці? По другім боці Черемоша згадуються теперішні буковинські села Банилів, Замосте і Милив.
Дальше під самими горами є Косов (Косів). Спершу се було тільки село, що належало до державних земель. Відомий литовський князь Свидригайло, який за згодою брата Ягайла управляв у Галичині деякими землями, надав 1424 р. Косів Максимови або Владови Драгосиновичеви, мабуть Волошинови родом; у Косові згадується монастир (теперішнє село Монастирське), при описі границь потоки Воловець і Ходосів, гора Стіжки, пасіка, дубина й по горах "обочини", себто спільні землі (тепер "відчини"). Пізніше Косів належав до земель снятинського староства: в 1472 р. була тут уже жупа, себто копальня соли. З початком XVI ст. Косів перейшов у державу шляхтичів Українців. Шумлянських, Марка й Максима.
Біля Косова з 1424 р. є Пістинь, Делятин був гніздом української шляхти Делятинських, з яких жили тоді Івашко, Мелешко, Стецько й Костко. З сіл чистої Гуцульщини в XV ст. знаємо вже Березів, і тут є цілий гурт дрібної шляхти Українців, як Станко, Сенько, Юрко. І так з кожним наступним роком історичні відомості про гуцульський край все більше накопичуються.
Наприкінці XIV століття гуцульський край між собою поділили поляки, румуни і угорці, які у свою чергу з часом були завойовані у XVIII столітті Австро-Угорщиною.
Ще до цього поділу на території сучасної Гуцульщини та прилеглих до неї територіях зародилась одна з форм антикріпосницької боротьби селян західноукраїнських земель - опришківство. "Поневолений, битий кривджений підданий, - пише Іван Франко, - не можучи найти ніде полегші ані справедливості, пішов у ліси, в гори, приставав до купи таких самих одчайдухів, і хоч чув над собою в кожній хвилі загрозу смерті, все таки рад був хоч під тою загрозою прожити свобідно, а надто ще мститися на своїх кривдниках".
Дослідженню опришківського руху на Прикарпатті присвячено чимало ґрунтовних праць вітчизняних і зарубіжних авторів. Все своє життя цій справі присвятив академік Володимир Грабовецький. З його двома працями "Карпатське опришківство до початку XVIII століття" та "Народний герой Гуцульщини Олекса Довбуш і його наступники" можна ознайомитись на сторінках "Хрестоматії з гуцульщинознавства" ("Бібліотека гуцульської школи", Косів, 2001, стор. 195-215).
Перша світова війна на початку минулого століття привела до розпаду цієї імперії. На Галичині постає Західно-Українська Народна Республіка, яка возз'єдналася з Українською Народною Республікою, але довго устояти проти зовнішніх ворогів не зуміла.
Яскраву сторінку у цей трагічний для України період історії вписало славне січове стрілецтво. "З початком І світової війни, - пише Петро Арсенич у статті "Гуцульщина у визвольних змаганнях 1914-1920 років", - на заклик Головної Української Ради у Львові та Української Бойової Управи (до її складу входив М. Геник з Верхнього Березова) боротися проти царської Росії - тюрми народів зголосилося найбільше добровольців з Гуцульщини". Організацією добровольців в УСС тут займалися адвокат М. Лагодинський з Делятина, Петро Шекерик-Доників з Жаб'його, сини Івана Франка Петро і Тарас, учителі з Косова І. Устимович та О. Іванчук. До УСС найбільше зголосилося юнаків з Брустур, Яворова, Космача, Прокурави, Кобак, Красноїлля, Криворівні. Жаб'його, Березовів.
Немеркнучою славою покрили себе січові стрільці на фронтах під час українсько-польської війни, а потім війни з більшовиками у лавах УГА. Тліють їхні кості у безіменних могилах, скошених ворожою кулею і лютою епідемією тифу від Карпат і Рави-Руської до Жмеринки, Вапнярки, Вінниці, Бершаді, Балти і Чорного моря. Та сили були нерівними. Після програних визвольних змагань Галичина знову опиняється під польським гнітом, а Буковина і Закарпаття відповідно - румунським і чеським. Друга світова війнаприводить до нового переділу. Галичина у 1939 році відходить до Радянського Союзу, до якого у 1940 році приєднується Буковина, а в 1945 - і Закарпаття. У 1991 році Гуцульщина разом зі всією Україною виборола свою незалежність. До цього давноочікуваного моменту весь край ішов у довгій і важкій боротьбі. За свободу загинули сотні тисяч його кращих синів і дочок.
Loading...

 
 

Цікаве