WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Галицького сейму - Реферат

Діяльність Галицького сейму - Реферат

Марконі, Тадей Баронч, Зиґмунт Трембецький, Фелікс Мікульський, Зиґмунт Ґорґолєвський, майстри Першої віденської спілки скульпторів, а також варшав'янин Теодор Ріґер, який за скульптурні групи на аттику ("Галичина", на фото) та біля входу ("Освіта", "Праця") отримав звання почесного члена Флорентійської академії мистецтв. Будівництво розпочали 29 жовтня 1878 р. і закінчили 1881 р. У 1907-1908 рр. добудували праве крило сеймового палацу (автор - архітектор Крайової управи Адольф Камєнобродзький). 1923 р. до сеймового палацу перенесли університет. Нині тут головний корпус ЛНУ ім. Івана Франка.
З огляду на те, що до 1873 року депутації сеймів формували парламент, їхні сесії відбувалися напередодні сесій Райхсрату. Ця традиція збереглася й пізніше, що створювало незручності: здебільшого останні засідання відбувалися галопом, нерідко сейми зверталися з проханням продовжити їх, і Корона іноді підтримувала такі звернення. Попри зобов'язання цісаря скликати Сейм щороку, сесії не відбулися 1862, 1879 і 1892 рр., що завжди обурювало львів'ян. Цісар міг також розпустити Сейм і призначити нові вибори, він скористався цим правом 1870 року.
Сеймом керували маршал і віце-маршал, яких імператор призначав із числа послів. Згідно з неписаним правилом, віце-маршалом завжди ставав українець, зазвичай єпископ або митрополит (виняток - суддя Юліян Лаврівський, 1869-1872). Першим маршалом був князь Лев Сапіга, який обіймав цю посаду до 1875 р. Він заклав підстави високої вимогливості й об'єктивності у ставленні до послів (див. "Газету" за 21 січня 2005 р.), чого дотримувалися всі його наступники.
До 1907 р. Сейм діяв за регламентом, ухваленим 1863 року. 1907-го ухвалили новий регламент. Сесії починалися з урочистих богослужінь у костелі й церкві. Засідання відкривав маршал. Після нього промовляв намісник, який іноді інформував Сейм про затвердження або незатвердження ухвал. На першому засіданні обирали чотирьох секретарів, чотирьох квесторів і дванадцятьох ревізорів (ревідентів). Секретарі відповідали за письмову документацію сеймових засідань, квестори розподіляли приміщення, керували обслугою, видавали перепустки та стежили за порядком. Ревізори переймалися винятково організацією стенографування. Це була надто виснажлива праця, тому вони чергували по троє, відтак кожна зміна відпочивала по два дні.
Час інавгураційних сесій нової каденції (скликання) здебільшого витрачали на затвердження мандатів, що завжди супроводжували бурхливі дебати. Лише після підтвердження повноважень шляхом голосування "за" більшості та присяги обрані отримували дієти (матеріальне забезпечення) і користувалися привілеєм недоторканності. Ось як звучав текст посольської присяги: "Я як крайовий посол для Королівства Галичини й Володимирії разом із Великим князівством Краківським присягаю його цісарсько-королівській Апостольській Милості Цісареві на вірність, послух, дотримуватися законності і сумлінно виконувати свої обов'язки. Так мені, Боже, допоможи!" Після присяги посол подавав маршалові руку. 1869 р. отці Йосип Красицький та Іван Наумович зажадали від маршала кн. Л. Сапіги відчитання тексту присяги українською мовою, але отримали відмову. Все ж, починаючи з 1895-го, українці присягали українською. Дієти становили три, а з 1872 р. - п'ять ринських за кожен день сесії. З 1901 року посли отримали також знижки на залізничні квитки.
Про причину відсутності впродовж восьми днів посол мусив поінформувати маршала. Можна було отримати звільнення, такі прохання завжди ставили на голосування, і жодного разу не відмовили нікому. Втім проблеми з кворумом виникали тільки тоді, коли для винесення ухвали потрібна була присутність 3/4 палати. У 1900-х роках дисципліна погіршала: так, 1909 року через брак кворуму не відбувалося кожне друге засідання.
Законопроекти до обговорення спершу готували секції, а згодом - комісії. Найважливішими та найчисельнішими були петиційна, адміністративна й бюджетна комісії. Особливо марудною (хоча й почесною) була праця в петиційній комісії. Оскільки вар'ятів у Галичині не бракувало ніколи, то часто доводилося мати справу з петиціями маразматичного змісту. Слід зауважити, що поступово чисельність комісій зростала, і 1914 р. кожен посол був членом принаймні двох комісій. На останніх сесіях поляки й українці обирали склад комісій окремо.
Окрім урядових пропозицій і пропозицій Крайової управи, Сейм розглядав також внески за умови, що їх підтримали не менш ніж 15 послів. Усі законопроекти мали пройти три читання. Після першого читання їх передавали на розгляд комісії. На цьому розгляд багатьох пропозицій закінчувався: саме так більшість позбувалася невигідних внесків, оскільки комісія могла відкладати їх розгляд на невизначений термін, а після закінчення сесії вони втрачали актуальність. Тому найважливіші законопроекти мали статус термінових (у разі підтримки двох третіх присутніх). Основним було друге читання, а третє здебільшого формальним. Ухвали набували законного статусу після санкції прем'єр-міністра та цісаря. Фактично все залежало від уряду, який оцінював постанови й давав рекомендації монархові. Очевидно, Франц Йосиф І підписував їх здебільшого механічно: самотужки контролювати законодавчі органи всіх 17 провінцій було неможливо. Сейм регулярно висловлював невдоволення з причини відхилення сеймових постанов або ж затягування процесу їх апробації. Протести мали різні форми. Так, 24 жовтня 1885 р. Трибунал імперії розглянув позов Крайової управи на міністерство освіти, яке відхилило постанову Сейму про передачу функції затвердження шкільних планів органам автономії (досі це була компетенція міністерства).
Для участі в дискусії необхідно було записатися у секретаріаті. Маршал стежив за тим, щоб після промови "за" відбувалася промова "проти", потім знову "за" і т. д. У разі затягування дискусії за умови підтриманої більшістю пропозиції припинити дебати записані промовці зі свого середовища обирали генеральних промовців - "за" і "проти". Посол не мав права промовляти в дебатах двічі. Суворо забороняли читати заздалегідь підготований текст промови. Маршал міг зробити зауваження ("закликати до порядку" або "до речі"), відібрати голос, у винятковому випадку навіть усунути неґречного промовця з палати засідань. Утім принаймні протягом 1861-1901 рр., не трапилося жодного такого випадку.
Починаючи з1910 року, Cейм був паралізований обструкцією українських послів, які домагалися реформи виборчої ординації. 19 жовтня, коли більшість відхилила внесок К. Левицького про негайний розгляд проекту виборчої реформи, з українських лав пролунали вигуки "Ганьба шляхотському соймови! Нема виборчої реформи - не буде засідання! А рівночасно з сим піднялися стуки пультів і проймаючий виск трубок, свиставок і інших приладів, так що в залі настав пекольний гамір". Кульмінація настала 15 листопада. "Заглушаюча українська обструкція, що фізично виключала всякі наради і ухвали, - продовжував К. Левицький, - ішла послідовно і безпроривно. Шестого дня української обструкції прибув іще могучий гук дзвона "там-там". Оця обструкція з нашими протестами проти нелегального ведення засідань сеймових перетривала 45 годин і 42 мінути, та польська більшість не могла рушитись уперед, і дня 16 листопада 1910 р. мімікою приймила краєвий бюджет. Так закінчили ми переломову сесію галицького Сойму". Слід зауважити, що, згідно з регламентом 1907 р., маршал (у той час - граф Станіслав Бадені, див. "Газету" за 14 жовтня 2005 р.) мав необмежені повноваження усування неґречних послів, але не скористався ним. Обструкція тривала, доки 1913 р. польська більшість не зробила реальних кроків назустріч жаданням української
Loading...

 
 

Цікаве