WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Господарство Запорізької Січі - Реферат

Господарство Запорізької Січі - Реферат

шляхом займанщини нові землі. Правом займанщини користувалися переселенці з Правобережної України. В Слобідській Україні козацька власність формувалася шляхом урядових пожалувань.
Після визвольної війни почався процес поступового обмеження прав козаків на землю та їх обезземелення. Козацьке і селянське землеволодіння розмежувалися. Старшина, використовуючи місцеву та царську адміністрацію, відмовлялася визнавати право козаків і селян вільно розпоряджатися землею, скуповувала її, забирала за борги. Старшина примушувала козаків безоплатно працювати в своїх маєтках: орати, заготовляти сіно і дрова, доглядати худобу, брати участь убудівельних роботах, забороняла торгувати горілкою, замість своїх рангових селян віддавала козаків на військову службу.
Козаки за майновою ознакою поділялися на виборних і підпомічників. Виборні козаки становили заможну верхівку родового козацтва, вони відбували службу за свій кошт, були звільнені від державних податків. Козаки-підпомічники були неспроможними відбувати службу, тому забезпечували виборних провіантом, зброєю, одягом, кіньми, тому обробляли їх землі під час військових походів, дбали про господарство.
У 1783 р. царський уряд перевів підпомічників до категорії державних селян: козаки зберегли особисту свободу і право володіння землями, але сплачували податки та відбували відповідні повинності.
Зростання земельної власності старшини та монастирів вело до обезземелення селян. Вільні військові маєтності передавалися в приватні руки. Обезземелювання селян відбувалося швидше, ніж козаків. Після визвольної війни 80-90% селян мали землю, в 30-40-х роках XVIII ст. безземельних і малоземельних селян було 40% від загальної кількості, а за даними ревізії 1764 р. 20% селянських дворів були безземельними і 78% - малоземельними.
Продовжувало існувати общинне землеволодіння. Сільська община (громада) об'єднувала козаків і селян, в її користуванні були угіддя, ліси, озера, якими вона розпоряджалася і розподіляла, продавала общинникам або стороннім особам, давала дозвіл на будівництво гребель, млинів. Ті члени громади, які не мали орної землі, обробляли громадські землі. Юридичне вони під назвою "вільних", "громадських", "мирських" вважалися власністю Війська Запорізького. До середини XVIII ст. общинне землеволодіння занепало під наступом гетьмансько-старшинської адміністрації, яка або скуповувала землю, або оголошувала її вільною і захоплювала. Общинні землі перейшли в індивідуальне користування.
Наприкінці XVII - протягом XVIII ст. у становищі селян відбулися значні зміни. Це був період поступового поширення і утвердження феодальної ренти, зокрема відробіткової, а також обмеження і заборони свободи переходу. Остаточно юридичне закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині відбулося згідно з Царським указом від 3 травня 1783 р. В південноукраїнських землях кріпацтво юридичне було оформлене в 1797 р. Встановлювалася триденна панщина із збереженням усіх натуральних і грошових повинностей.
У 1775 р. старшина звернулася до малоросійського губернатора П. Румянцева з проханням допомогти у справі юридичного визначення прав на землю. Із скасуванням особливостей адміністративно-територіального устрою Лівобережної України царський уряд зробив рішучий крок до зрівняння прав старшини з російським дворянством. Указом від 26 жовтня 1781 р. на ім'я генерал-губернатора Лівобережної України П. Румянцева право участі в місцевій адміністрації та суді надавалося дворянам, які мали вотчину і проживали в даній губернії. Таким чином, старшина здобула всі ті права, що мало російське дворянство. Указ 1783 р. про закріплення за старшиною прав на селян і перетворення лівобережних козацьких полків у регулярні, "Жалувана грамота дворянству" (1785 р.), що поширювалася на Слобожанщину, Лівобережжя і південноукраїнські землі, свідчили про завершення процесу нобілітації української старшини. Вона мала право володіти землею, селянами, засновувати підприємства, організовувати ярмарки і торги, була звільнена від податків, обов'язкової військової служби.
Таким чином, аграрний розвиток Гетьманщини протягом другої половини XVII - XVIII ст. відбувався під визначальним впливом економіки феодальної Росії. Було знищене землеволодіння козаків і селян. Повторно утвердилися феодальна земельна власність і кріпосне право. Старшина добилася нобілітації і спадкової власності на рухоме і нерухому майно, перетворившись у привілейований стан.
Висновки
1. Козацтво виникло у XV ст. на території, що носила назву Дике поле.
2. В основу устрою Запорізької Січі покладався наступний принцип: козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.
3. Господарство запорожців за період існування Січі зазнало серйозних змін. На початку це було полювання на звіра і птицю, рибний і соляний промисли і лише частково розведення худоби та землеробство, то в пізній період Запорізької Січі набуло високого розвитку хутірське господарство
4. Козацька власність визначалась як корпоративна, адже носієм власності виступав не окремий індивід, а корпорація козаків в особі Війська Запорізького. При відсутності приватної власності на землю на Запоріжжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність. Обидві форми власності не протистояли одна одній, а співіснували.
5. Але згодом ситуація змінилась. Було знищене землеволодіння козаків і селян. Повторно утвердилися феодальна земельна власність і кріпосне право. Старшина добилася нобілітації і спадкової власності на рухоме і нерухому майно, перетворившись у привілейований стан.
Список використаної літератури
1. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Х.: Основа, 1991. - 256с.
2. Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування: 1734-1775 рр. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 421с.
3. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. - К: Вища школа, 1994. - 539с.
4. Гуслистий К. Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К.: Держполітвидав України, 1954. - 87с.
5. Ефименко А.Я. История украинского народа. - К.: Лыбидь, 1990. - 512с.
6. Жуковський А. Нариси історії України. - Львів, 1992. - 230с.
7. Історія України: навчальний посібник. - К.: Альтернативи, 1997. - 423с.
8. Рибалка І.К. Історія України: Ч1: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття. - Х.: Основа, 1995. - 446с.
9. Субтельний А. Україна: історія. - 2-е видання - К.: Либедь, 1992. - 509с.
10. Щербак В.О, Українське козацтво: формування соціального стану: друга половина XV - середина XVIII ст. - К.: КМ Академія, 2000. - 296с.
Loading...

 
 

Цікаве