WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Охарактеризуйте основні етапи українського національного відродження на східноукраїнських землях у складі Росії (кінець XIX - поч. XX ст.). Включення - Реферат

Охарактеризуйте основні етапи українського національного відродження на східноукраїнських землях у складі Росії (кінець XIX - поч. XX ст.). Включення - Реферат

залізниця одержала від держави 62 млн крб дотації.
Доведені до трудових колективів плани часто були занижені і не відповідали виробничим потужностям. Але й за таких пільгових умов сотні підприємств їх систематично не виконували.
В основу діяльності заводів і фабрик, промислових артілей і будівельних організацій були покладені головно валові показники, тож на більшості підприємств якість продукції не лише не поліпшилася, а й суттєво погіршилася. Завдання з асортименту продукції, як правило, не виконувалися. Відомчий підхід до керівництва промисловістю і будівництвом призводив до послаблення нормальних територіальних зв'язків між підприємствами, розташованими в одному економічному районі. Ефективність роботи більшості підприємств була низькою.
Повною мірою встигло відчути на собі прес командно-адміністративної системи і селянство. Партійні органи практично всі свої зусилля спрямували на здійснення колективізації одноосібних господарств, хоч ні об'єктивних, ні суб'єктивних передумов для цього не було. Вже на початку 1940 р. в селах Західної України почали створюватися перші колгоспи. До червня 1941 р. на території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Ізмаїльської областей було створено 2867 колгоспів, які об'єднали 204,1 тис. селянських господарств.
Ідею колективізації підтримала лише частина найбіднішого селянства, тоді як основна маса сільського населення не виявляла бажання вступати в колгоспи. За таких умов з метою форсування колективізації принцип добровільності широко підмінявся адміністративними заходами, грубим тиском. В окремих районах прийняття селян у колгоспи здійснювалося огульно. Щоб прискорити колективізацію, одноосібників обклали великими податками. Після цього значна частина селян відвернулася від нового режиму.
Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли незважаючи на політичну та економічну недоцільність було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, магазинчиків, кіосків, а також демонтаж розгалуженої системи західноукраїнської кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва і обслуговування призвели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Дефіцитом стали білий хліб, м'ясо і м'ясопродукти, а в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно незначний час небачено виросли черги в магазинах, різко стрибнули вверх базарні ціни, розцвіла спекуляція. Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.
Одним із найважливіших засобів подальшого зміцнення своїх позицій і вирішення ідеологічних завдань тоталітарний режим вважав культуру. Тому незважаючи на внутрішні проблеми, на потреби культурного будівництва в західних областях були виділені значні кошти, які спрямовувались передусім на розширення мережі шкіл, культурно-освітніх закладів, подолання непись-менності, що знаходило схвалення місцевого населення. Режим поставив собі на службу науку, освіту. Підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю всі культурно-освітні, мистецькі і наукові інституції, радянська влада відразу заходилася їх розбудовувати у потрібному напрямі.
У найстисліші строки в західних областях на радянських засадах було уніфіковано систему освіти та виховання. З січня 1940 р. усі школи Західної України перейшли на навчальні плани, програми, підручники радянської школи, а з початку 1940/41 навч. р. радянська система почала вводитися в Акерманській і Чернівецькій областях. Поряд з рідною в усіх школах обов'язково вивчалась і російська. У вищих навчальних закладах відповідно до загальносоюзної структури утвердилася курсова система навчання, екзаменаційні сесії, обов'язкове відвідування лекцій, у всіх вузах були створені кафедри марксизму-ленінізму, яким відводилася пріоритетна роль.
Унаслідок проведених реорганізацій музеїв, бібліотек, клубів і товариств більша частина їх взагалі припинила свою діяльність, а нові часто функціонували малоефективно. На Львівщині замість 22 різнихмузеїв, що існували тут до початку другої світової війни, навесні 1940 р. залишилось 8, з яких лише 2 розпочали свою роботу. Всупереч волі науковців було ліквідовано Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність "Просвіта", "Рідна школа", "Інші національні громадсько-просвітницькі організації.
Створені у Львові за радянськими зразками обласні організації ре-спубліканських творчих спілок: письменників, художників, композиторів - стали зручним засобом партійного контролю за літературно-мистецьким процесом і управління ним. Підтримку властей одержало лише обмежене коло авторів, які прийняли "радянську платформу" і намагалися працювати в руслі канонів "соціалістичного реалізму". Перед ними в першу чергу відкривалась можливість друкувати свої твори в республіканських і всесоюзних газетах, журналах, видавництвах, експонуватись на виставках.
Система політичної цензури стала на західноукраїнських землях всеохоплюючою. Випуск газетної і книжково-журнальної продукції без попередньої цензури був заборонений.
З небаченими раніше труднощами зіткнулося релігійне життя. Всі церковні навчальні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації, а їх майно - конфіскації. Вже восени 1939 р. припинили свою діяльність Богословська академія, Львівська, Перемишльська, Станіславська єпархіальні духовні семінарії, Богословське наукове товариство (всі греко-католицької церкви). Понад 40 греко-католицьких священиків було депортовано, а ще близько ста змушені були протягом 1939-1940 pp. покинути свої парафії через переслідування з боку влади. Утисків зазнали також і представники інших конфесій.
Усе це викликало в суспільстві напруженість і невдоволення.
Утвердження автократичного режиму на приєднаних землях супроводжувалося масовими репресіями, які широко торкнулися не лише окремих представників місцевого населення, а й певних соціальних груп, і насамперед інтелігенції. Насильство стало найважливішим, а стосовно деяких груп спеціалістів єдиним засобом державного впливу. Репресивні заходи (звільнення з роботи, ув'язнення, депортація, фізичне знищення тощо) найчастіше застосовувалися до так званих класово ворожих елементів, до яких огульно були віднесені всі представники колишньої окупаційної адміністрації, офіцери, діячі політичних партій. Практично відразу після вступу Червоної армії в Західній Україні без розголосу, як правило, вночі за заздалегідь підготовленими списками були заарештовані керівники Українського національно-демократичного об'єднання, Української еоціал-демократичної партії, Української соціалістично-радикальної партії, колишні посли до польського сейму, сенатори. Серед заарештованих виявилися Кость Левицький, Дмитро Левицький, Іван Німчук, Григорій Тершйковець, Володимир Целевич, Володимир Старосольський, Іван Новодворський, Андрій Гривнак, Григорій Ганкевич, Іван Блажкевич, Володимир Ільницький, Володимир Кузьмович, Остап Луцький, Микола Маслов, Микола Малицький, Степан Рудик, інші відомі громадсько-політичні діячі. Така ж доля спіткала представників польської та
Loading...

 
 

Цікаве