WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Охарактеризуйте основні етапи українського національного відродження на східноукраїнських землях у складі Росії (кінець XIX - поч. XX ст.). Включення - Реферат

Охарактеризуйте основні етапи українського національного відродження на східноукраїнських землях у складі Росії (кінець XIX - поч. XX ст.). Включення - Реферат

національних діячів соціалістичних ідей. Офіційна російська преса звинувачувала членів Київської громади в тому, що вони носять в одній кишені писання "батька Тараса" (Шевченка), а в іншій - "Капітал" Маркса. Один із громадівців, Микола Зібер, став першим у Росії популяризатором економічної теорії марксизму. Інший член Київської громади, Сергій Подолинський, використав основні положення цієї теорії для аргументації своїх власних поглядів на розвиток природи, суспільства та промислового виробництва в Україні.
Найпослідовніше вираження курс на поєднання соціалізму з національною справою знайшов у політичній думці іншого лідера Київської громади Михайла Драгоманова. Йому належала відома формула, що "по обставинам України, тут плохий той українець, що не став радикалом, і плохий той радикал, що не став українцем". За своїми поглядами Драгоманов був далекий від ортодоксального марксизму, не визнаючи пріоритету економічного фактора розвитку суспільства, рівно як і диктатури однієї партії чи одного класу. У своїй діяльності він розвивав положення європейського анархічного соціалізму, який у центр уваги ставив свободу особистості. Реалізувати цей ідеал, на думку Драгоманова, можна широким упровадженням федеративних та самоуправних принципів на всіх рівнях функціонування суспільства - від сільської громади аж до державного управління. Ідеалом Драгоманова була політична організація, близька до державного ладу Англії та Швейцарії. Його позиція відрізнялася від поглядів російських народників: він відкидав їхню ідеалізацію російської общини та терористичну тактику. Революційному нігілізму народників він протиставив іншу формулу, яка стала моральним імперативом для наступних поколінь українських діячів: "Чиста справа потребує чистих рук". Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський, етичний характер і став головною ідеологією українського руху в другій половині XIX - на початку XX ст.
Київській громаді вдалося активізувати свою діяльність на початку 70-х років. Вона виступала з ініціативою утворення у Києві 1873 р. Південно-західного імперського географічного товариства. Під егідою товариства були підготовлені й видані "Історичні пісні українського народу" Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова (1874-1875), збірка казок Драгоманова, чумацьких пісень Рудченка, праця Чубинського з етнографії Правобережної України, проведено одноденний перепис населення м. Києва. Найбільшого розголосу набув археологічний з'їзд у Києві (1874), під час якого члени Київської громади здивували учений європейський світ ґрунтовністю і масштабами своєї наукової діяльності. Послаблення цензури сприяло виходу цілої серії українських популярних книжок. Київська громада придбала газету "Київський телеграф", яка на короткий час стала органом української думки.
У 1873 р. Київська громада виступила зі своєю політичною програмою, основним положенням якої була вимога федеративного ладу Росії з наданням широкої автономії Україні. У своїх суспільних поглядах громада стояла на досить радикальних позиціях. Ще радикальнішою з цього погляду була Одеська громада. Як і київські, так і одеські громадяни підтримували зв'язки з російським революційним рухом.
Активізацію діяльності Київської громади царський уряд сприйняв як новий прояв українського сепаратизму. Наприкінці 1874 р. з Києва у Петербург був направлений меморандум, який повідомляв, що українці хочуть "вільної України в формі республіки з гетьманом на чолі". Його автором, ймовірно, був помічник куратора київської шкільної округи, полтавський поміщик Михайло Юзефович. Меморандум вимагав закриття Південно-західного імперського географічного товариства. У серпні 1875 р. за наказом Олександра II була створена спеціальна комісія у складі міністрів внутрішніх справ і народної освіти, обер-прокурора Синоду, начальника жандармерії й Михайла Юзефовича. На неї покладалося завдання "вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю". Комісія дійшла висновку, що "допустити окрему літературу на простонароднім українськім наріччі значило б покласти тривку основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекій будуччині, України від Росії". За рекомендацією комісії було закрито київську філію географічного товариства, припинено видання "Киевского телеграфа" і вжито репресії проти окремих українських діячів. Вінцем антиукраїнських акцій став виданий Олександром II 18 травня 1876 р. Емський указ, який забороняв не лише друкування українських книжок у Російській імперії, а й ввіз їх з-за кордону.
Українському рухові завдано тяжкого удару. Були зведені нанівець можливості його легальної діяльності. Провідні діячі Київської громади (Михайло Драгоманов, Федір Вовк, Микола Зібер, Сергій Подолинський) виїхали в еміграцію. За дорученням київських товаришів Михайло Драгоманов у 1878-1882 pp. видавав у Женеві журнал "Громада". У "Передньому слові до Громади" (1878) він виклав розгорнуту політичну програму українського руху - "жити згідно до наших власних бажань на нашій власній землі". Відповідно до цього Драгоманов висував програму федералізації Російської й Австро-Угорської імперій, що забезпечило б українським землям автономні права.
Здійснення драгоманівської програми було можливе лише за умов подальшої лібералізації російського режиму. Драгоманов намагався звернути увагу російських лібералів на важливість національного питання для внутрішньої перебудови Російської імперії. Але на початку 80-х років після короткого періоду лібералізації наступив час реакції. У березні 1881 р. російські народники після низки невдалих замахів вбили Олександра II. Царський уряд відповів репресіями. У цих умовах більшість членів Київської громади, зневірившись у політичних перспективах українського руху, вирішили звести свою діяльність до науково-культурної роботи. Погляди громадівців найточніше передають слова одного з їх лідерів - Павла Житецького. Коли молоді українські студенти звернулися до нього із запитанням "що робити?", то почули відповідь: "Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першорядними вченими й пишіть ваші праці по-українському. Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з вашими працями. А тепер найкорисніше для української ідеї - це український театр".
80-ті роки XIX ст. увійшли в історію національного відродження на східноукраїнських землях як "мертві роки". Основні його здобутки обмежувалися культурною й науковою галузями. У 1882 р. у Києві почав видаватися російськомовний журнал "Киевская старина",в якому друкувалися українознавчі матеріали (виходив до 1907 p.). Київська громада активно збирала й опрацьовувала словники та хрестоматії, пізніше завершивши цю роботу словником української мови за редакцією Бориса Грінченка і Михайла Комара (Уманця). Найяскравішою подією національного життя 1880-х років стала діяльність українського театру. У 1881 р. міністр внутрішніх справ граф Лоріс-Меліков відмінив заборону українських вистав, хоч і з великою кількістю обмежень. Умовою діяльності українських театральних труп було те, що їх репертуар не включатиме твори з життя інтелігенції та перекладних п'єс. Українські трупи були зобов'язані поруч з українською виставою виставляти ще й російську за такої самої кількості акторів. У 1883 р. їм було заборонено ставити вистави у Київській, Волинській і Подільській губерніях. Прагнучи мати більше публіки, українські актори змушені були класти особливий наголос
Loading...

 
 

Цікаве