WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичне та культурне життя України за епохи Хрущова - Реферат

Політичне та культурне життя України за епохи Хрущова - Реферат


Реферат на тему:
Політичне та культурне життя України за епохи Хрущова
Першою, хоч і тимчасовою ознакою політичних змін з приходом до влади Хрущова стало "колективне керівництво", що заступило одноосібне правління Сталіна.
Росіянин Хрущов народився в невеликому селі на межі Росії та України. Життє-
радісна людина, але типовий партійний апаратник, він піднісся на вершину влади
завдяки неабиякій спритності та рабському плазуванню перед Сталіним, а також
вакансіям у партійній ієрархії, що їх створювали чистки. Як ми вже знаємо, у 1938 р.
його послали на Україну, щоб завершити "Велику чистку" й почати відбудову укра-
їнської компартії. Через рік він контролював процес включення Західної України до
Радянського Союзу. А в повоєнні роки Хрущов наглядав за відбудовою економіки,
повторним включенням Західної України до складу СРСР і боротьбою з українськи-
ми націоналістами. Хоча Хрущов був безжальним виконавцем сталінських вказівок,
він здобув деяку особисту популярність завдяки увазі, яку звертав на "місцевий
колорит", часто з'являючись в українських вишиванках і демонструючи замилуван-
ня українськими піснями.
Переїхавши до Москви у 1949 р., Хрущов зберіг тісні взаємовигідні стосунки з
українською компартією. Тому вона стала першою республіканською парторгані-
зацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалася для нього надійною
опорою. Хрущов віддячив послугою за послугу. Через кілька місяців після смерті
Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти на Західній Україні та дискри-
мінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ малопо-
пулярного російського шовініста Леоніда Мельникова. Натомість було призначено
Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця (відтоді першими секретаря-
ми КПУ призначатимуться тільки українці). Високі пости отримали також українці:
Дем'ян Коротченко очолив уряд республіки, Никифор Кальченко - Раду Міністрів.
Правління "трьох "К" підсилювалося іншими призначеннями, які імпонували ук-
раїнцям. Урядові посади дістали паплюжений свого часу драматург Олександр Кор-
нійчук та син славетного українського прозаїка Семен Стефаник.
Зміни в особовому складі супроводжувалися зростанням чисельності членів
партії на Україні: у 1952 р. вона налічувала 770 тис. членів і кандидатів у члени партії,
а в 1959 р.- уже близько 1, 3 млн, з них 60 % українців. Із факту призначення ук-
раїнських комуністів на високі посади та їхнього кількісного зростання з усією оче-
видністю випливало, що нове кремлівське керівництво відкрито заграє з україн-
ськими комуністами, це різко контрастувало з політикою Сталіна.
Українські комуністи поширили свій вплив не лише у власній республіці, деякі з
них швидко дісталися союзного рівня. Військові Родіон Малиновський, Андрій Греч-
ко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а
два перших були також міністрами оборони. Володимир Семичастний обійняв пост
голови союзного КДБ, а чотири українці - Олексій Кириченко, Микола Підгорний,
Дмитро Полянський та Петро Шелест - увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК
КПРС - найвищого органу влади в СРСР. Головною причиною їхнього піднесення
були тісні зв'язки з Хрущовим, а не те, що вони були українцями. Як кар'єристи,
котрі прагнули піднятися на вершину радянської системи, ці люди, як правило, не
квапилися виявляти прихильність до своєї нації. І все ж їхня присутність на вершині
влади свідчила про зростаючу вагу українців та їхньої республіки.
Становище України у складі СРСР за хрущовської доби влучно визначив Борис
Левицький фразою "друга серед рівних". Дедалі більше фактів указувало на те, що
між Кремлем і Києвом виникло негласне порозуміння, за яким українцям за під-
тримку та співпрацю пропонувалася роль молодшого партнера в управлінні радян-
ською імперією, росіяни, звісна річ, були старшими партнерами. Українцям, які не
вірили в можливість самостійності й не прагнули здобути її, ця модерна версія мало-
російства XIX ст., здавалося, пропонувала широкі індивідуальні можливості зробити
кар'єру. Для Кремля здобути підтримку українців мало основоположне значення,
оскільки вони були не лише другою за величиною, але й єдиною нацією в СРСР, яка
могла виступити серйозним супротивником російської гегемонії. Близькі мовні та
культурні зв'язки між двома народами полегшували цю співпрацю.
У 1954 р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому
Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьох-
сотої річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей, міріадів
публікацій та незліченних промов ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у яких
доводилася непохитність "вічного союзу" українців із росіянами. Щоб підкреслити ті
великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Пере-
яслава вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні - як "свідчення
дружби російського народу".
Але кримський "подарунок" був не таким доброчинним актом, як спочатку зда-
валося. По-перше, оскільки півострів був історичною батьківщиною кримських
татар, що їх вигнав Сталін під час другої світової війни, росіяни не мали морального
права дарувати, а українці приймати цей дар. По-друге, через наближеність та еко-
номічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки,
ніж з Росією. Нарешті, приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і по-
літичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинилася до економічного хаосу
в регіоні, й компенсовувати втрати довелося з київського бюджету. Ще важливішим
було те, що, за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян
і лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього ре-
гіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму україні-
зації, лишилися тут переважною більшістю. В результаті кримський "^одарунок"
помітно посилив присутність росіян в Українській республіці. В цьому розумінні він,
без сумніву, став належним відзначенням Переяславської угоди.
Намагання нового керівництва дістати ширшу підтримку серед неросійських на-
родів і особливо серед українців були частиною великого плану реформ. Сталінський
підхід до модернізації, що являв собою поєднання терору,
Loading...

 
 

Цікаве