WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

уряд рахував дні до приходу в Одесу чергового корабля з американською пшеницею. А прогнози на перше півріччя 1992 р. тільки для Росії давали дефіцит у 17,35 млн. т. пшениці за мінімальної потреби 26 млн. т.34 В усіх республіках діяла карткова система розподілу продуктів харчування, якщо вони взагалі були наявні. Таким був сумний фінал господарювання по-радянськи. Економіка СРСР зазнала цілковитого краху.
2. Економічна суверенізація
Перш ніж приступити до розгляду політичних обставин здобуття Україною незалежності, варто окремо зупинитися на економічному аспекті цього питання. Адже саме економіка, як правило, складає основу політичних подій.
Україна, маючи 2,7% земельної території, 18% населення, 15,5% основних виробничих фондів СРСР, виробляла близько 17,4% промисловості і 22% сільськогосподарської продукції. У 1988 р. питома вага України в загальносоюзному видобутку залізної руди досягла 46,4%, виплавці чавуну - 41,1%, випуску сталі, готового прокату, сталевих труб - 35%. В Україні вироблялося понад чверть багатьох видів машин і устаткування, 35,5% телевізорів, більш як половина цукру, більш як третина олії.35 Однак попри ці досить сприятливі (у порівнянні з іншими республіками СРСР) умови, фінансово-економічне становище УРСР залишалося складним.
Причина полягала насамперед у тому, що Україна не була господарем у власному домі. Вона зовсім не мала прав управління промисловістю: 95% продукції вироблялося на підприємствах, що належали до союзного підпорядкування, Наприклад, підприємство "Укргазпром" лише на словах називалося "українським", а на практиці було Всесоюзним промисловим об'єднанням. Виробничі плани для УРСР складалися у Москві, а структура української економіки була зорієнтована центром в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини і палива. Виробленою продукцією також розпоряджалися союзні органи. Народу України вони залишали тільки шкідливі відходи та екологічні проблеми.
У цьому сенсі найяскравішим прикладом може бути непродумане будівництво Чорнобильської АЕС неподалік Києва - міста з тримільйонним населенням. Якби таке рішення приймалося в Україні або ж хоча б з урахуванням її думки, то ЧАЕС не з'явилася б на карті. Але повідомити про відібране місце для побудови станції в січні 1970 р. прилетів особисто міністр електрифікації СРСР П.Непорожній в супроводі працівників апарату ЦК КПРС. До того ж ніхто в Україні за своєю ініціативою не став би проводити на ЧАЕС ризиковані експерименти, на що не наважилися на Ленінградській, Курській та Смоленській АЕС в Росії. Проте ядерна енергетика завжди була надмірно засекреченою від громадськості й жорстко керованою виключно з Москви.36 Непродумані експерименти в поєднанні з серйозними недоліками конструкції реактора, його системи керування призвели до небаченої досі катастрофи. Вибух четвертого енергоблоку ЧАЕС 26 квітня 1986 р. за своїми радіаційними наслідками був еквівалентним 500 ядерним бомбам, скинутим на Хіросіму. Радіація забруднила 2 294 населених пункти, протягом чотирьох місяців довелося переселити 90 тис. чол. Зона відчуження ще й сьогодні займає 2 600 кв. км.37 (Дивися карти №2 і №3). Постраждали (станом на 1 липня 2000 р.) З 331 176 громадян України, з яких інвалідами 1 категорії стали 88 931 чол.38
Але й тепер Москва не відмовилася від одноосібних рішень, залишаючи республіці тільки їх виконання. Офіцерів та рядових запасу, мобілізованих союзним урядом, кинули на боротьбу з наслідками катастрофи без будь-якого елементарного захисного спорядження. Загалом у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи взяли участь 600 тис. чол.
Уся інформація про існуючу небезпеку була секретною. Розпорядження віддавалися тільки усно. Навіть вище керівництво УРСР протягом першої доби катастрофи не могло дізнатися, що ж сталося на ЧАЕС.39 Справжні масштаби подій ретельно приховувалися, продукувалися фальсифіковані дані про радіаційну обстановку. Тим часом розроблявся надсекретний план евакуації Києва. Міське населення мало залишати українську столицю пішки.40 Згодом у закритому режимі розглядалася кримінальна справа над звинуваченими в катастрофі на станції. Її матеріали й сьогодні залишаються в Москві засекреченими, оскільки їй вигідно вважати винним персонал ЧАЕС. Українським фізикам при спробах самостійно, без огляду на московські настанови працювати над аналізом причин і наслідків катастрофи, довелося долати значний моральний пресинг союзної Академії наук. Можливо, в центрі пам'ятали, що саме українські вчені були єдиними, хто свого часу не підтримав ідею будівництва ЧАЕС. Підпис академіка Б.Патона під відповідними рішеннями так і не з'явився.
Сьогодні Україна змушена самотужки нести чорнобильський хрест, колись покладений на її плечі завдяки вольовим і секретним рішенням Москви. Прямі збитки тільки в зоні відчуження на території України склали $1 385 003 тис.41 А ще є непрямі втрати, як, наприклад, обмеження використання внаслідок радіаційного забруднення 3,1 млн. га пахітних земель, 1,5 млн. га пасовищ, 4,4 млн. га лісів (а це 40% всієї площі лісів України!). Повністю виведено з господарського обороту 180 тис. га сільськогосподарських угідь і 157 тис. га лісу. Неможливе використання значної кількості водних ресурсів тощо.42 На будівництво об'єкту "Укриття" і консервацію четвертого енергоблоку затрачено ще $6 млрд. Загалом на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у 1986-1997 рр. було витрачено близько $23 128 086, з них $4 020 млн. з українського державного бюджету (починаючи з 1991 р. фінансування здійснюється лише Україною). На соціальний захист постраждалих тільки в 1999 р. з державного бюджету України було витрачено 1 млрд. 208 млн. гривень.
УРСР традиційно належала до донорів радянського бюджету, тобто союзні вкладення в її економіку були меншими, ніж український внесок до "общего котла". При цьому центр ні про що Україну не питав, а користувався союзним підпорядкуванням більшості її підприємств. Союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з УРСР близько 100 млрд. руб., що було втричі більше, ніж республіканський річний бюджет. У той же час республіки Прибалтики, Закавказзя, Середньої Азії перебували в СРСР на особливому рахунку: весь податок з обороту до союзного бюджету залишався в цих республіках. Додамо сюди й нееквівалентний товарообмін між республіками під керівництвом Москви. Україна вивозила продукції на 40 млрд. руб., а ввозила на 36 млрд. руб.
За таких умов не існувало жодної економічної бази навіть для проектів національногосуверенітету. Союзні пріоритети повністю затьмарили місцеві проблеми. Гранична централізація практично позбавляла самостійності економічні органи, мала характер прямого пригнічення національної свідомості та ініціативи українського народу.
Однак провал економічної реформи різко посилив настрої в союзних республіках добиватися більш самостійного господарювання. Популярності набувало гасло республіканського госпрозрахунку. Біля його витоків стояли литовські вчені, котрі в жовтні 1988 р. запропонували концепцію регіонального госпрозрахунку. Її основні принципи були викладені у чотирьох
Loading...

 
 

Цікаве