WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

безповоротно втраченими.
Радянське керівництво так і не наважилося визнати помилковість своєї позиції щодо Ефіопії. Безоплатна допомога продовжувалася аж до 1991 р., коли збройні загони еритрейців та іншої опозиції повалили режим М.Маріаму. Не врятувала навіть пряма участь в бойових діях радянських та кубинських військовослужбовців, арабів, "добровольців" з країн соціалістичного табору. Загинули 79 радянських військовиків, марно втраченими виявилися $10 млрд., вкладених Радянським Союзом в Ефіопію.23
Провальний "ефіопський проект" 1970-1980-х рр. "мудреців" з ЦК КПРС мав й інші негативні наслідки. Зіпсувалися стосунки з Еритреєю, котра в збройній боротьбі виборола свою незалежність. Між іншим, до "революції в Ефіопії" СРСР надавав безоплатну допомогу еритрейцям. Тепер ці кошти також виявилися втраченими, як і ще декілька мільярдів доларів, вкладених у підтримку іншої африканської країни - Сомалі. Коли в 1977 р. Радянський Союз раптом почав "дружити" з Ефіопією, котра була ворогом Сомалі, лідер останньої С.Барре поставив ультимативну вимогу: всі 1,5 тис. громадян СРСР, що перебували в країні, мали залишити її протягом 3 діб! Евакуація проходила через порт Бербера, котрий був побудований на сомалійському узбережжі цілком за радянський кошт і тепер втрачався.
Прикладів подібної бездумної розтрати народних коштів у зовнішній політиці СРСР можна знайти безліч. Протягом 1970-1980-х рр. радянським коштом велася ще одна африканська війна - в Анголі. Тут СРСР виявився втягнутим до міжплемінної боротьби, котра не припинилася ще й досі. На Близькому Сході арабські країни за радянський рахунок намагалися знищити Ізраїль. За 1956-1991 рр. одна лише Сирія отримала з СРСР на $26 млрд. тільки військової допомоги. Цікаво, що коли в 1990-ті рр. за всі нові військові поставки довелося платити, сирійські запити скоротилися до кількох десятків мільйонів доларів.24 З'ясувалося, що стільки їй цілком достатньо для своєї оборони.
Зауважимо, що деякі комуністичні країни просто використовували СРСР, прямо вимагаючи (!!!) від нього безоплатну допомогу в обмін на різного роду декларації про дружбу з Радянським Союзом. Яскравий приклад - це В'єтнам, котрому СРСР за всі роки надав різноманітної допомоги на десятки мільярдів доларів:
"Советско-вьетнамские отношения никогда не были гладкими. И прежде всего потому, что все шаги Советского Союза рассматривались Ханоем лишь с точки зрения их выгодности или невыгодности для Вьетнама. Это нередко приводило к ряду осложнений даже в военном сотрудничестве двух стран".25
До отриманої з СРСР техніки в'єтнамці ставилися недбало. Ще б пак, адже безплатно! До того ж СРСР великий, багатий і при потребі допоможе ще. А потреби постійно зростали. Звичайно, це не могло залишатися непоміченим з боку радянських представників у В'єтнамі, тому господарі ставилися до них з підозрою. Авіаційний технік з України В.Кузнецов, який знаходився у В'єтнамі в 1975-1976 рр., згадує:
"Вьетнамцы ограничивали наши перемещения за территорию базы - только организованно и в сопровождении. "Гостеприимные хозяева" уделяли группе пристальное внимание: практически все, с кем мы общались (переводчики, обслуживающий персонал, техсостав и др.), писали отчеты о нашей деятельности".26
І все це відбувалося "в сочетании с непрекращающимися просьбами ДРВ о дополнительной помощи, которая трактовалась в Ханое не иначе как "обязательное выполнение Советским Союзом своего интернационального долга".27 Не більше і не менше.
Загалом на 1991 р. борги країн "соціалістичної орієнтації" радянському сюзеренові досягали $140 млрд., однак повернути їх дуже важко.28 На місце збанкрутілих комуністичних режимів прийшли нові уряди, котрі не визнають заборгованості по радянській допомозі. Та й не надто вимагав СРСР повернення цих боргів. Косигін на засіданні Політбюро 17 березня 1979 р. з приводу подій в Афганістані сказав наступне:
"...Я считаю, что нам нужно принять товарищеское постановление и серьезно помочь афганскому руководству. Об оплате... говорить сейчас не следует, тем более, как здесь написано,- в свободно конвертируемой валюте. Какая у них свободно конвертируемая валюта, мы с них все равно ничего не получим".29
Отже, $140 млрд. виявилися безповоротно втраченими і не принесли користі народам СРСР.
Не можна казати, що радянське керівництво не розуміло, наскільки дорого коштує країні подібна зовнішня політика. Але скорочення масштабних витрат на підтримку комуністичних "друзів" не відбулося. У 1988 р. уже не могли приховати від громадськості фантастичний дефіцит бюджету СРСР, але допомога продовжувала надходити, хоча і в не таких значних, як раніше, обсягах. Безоплатні поставки озброєнь "друзям" продовжувалися навіть до останніх місяців існування СРСР, хоча це були чисті збитки. ЦК КПРС просто не міг зупинитися, аби не визнавати самому собі, що Москва перестала бути "другим полюсом світу" і програла "холодну війну".
* * *
Безгосподарність, ігнорування економічної доцільності, закривання незчисленних "дірок" за рахунок проїдання національних ресурсів поглиблювали кризу. Падіння світових цін на енергоресурси в поєднанні з надмірною витратністю економіки СРСР призвели до того, що в уряду зникли кошти для компенсації бюджетного дефіциту. На 1988 р. він вимірювався майже сотнею мільярдів рублів, що становило десяту частину валового національного продукту.30 Навіть галузі, які працювали на ВПК, стали відчувати брак коштів для поточного виробництва і капіталовкладень.
За таких умов цілком очевидною була неможливість збереження існуючих у СРСР порядків. Починаючи з 1985 р. радянське керівництво шукало шляхів реформування багатьох сфер суспільного життя, насамперед економічного. На квітневому 1985 р. Пленумі ЦК КПРС новим керівництвом на чолі з М.Горбачовим було розпочато процес, що пізніше отримав загальну назву "перебудова". Надалі він зазнавав значних коригувань: на січневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС, коли сформулювали стратегію перебудови, влітку 1989 р., коли уряд М.Рижкова розпочав нове коло реформ...
Однак у кінцевому підсумку всі вони зазнали невдачі. Адже господарська влада повністю зосереджувалася в партійних органах. Політбюро й секретаріат ЦК КПРС були кінцевими інстанціями, які затверджували напрями господарської політики, більш-менш важливі деталі оперативного управління економікою, ідеї та зміст можливих реформ. А теоретичний арсенал таких реформаторів не виходив за межі командної економіки і комуністичної доктрини. Спроби цих реформаторів поєднати централізоване директивне планування з наданням підприємствам певної свободи (самоуправління, самофінансування) на практиці призвели до протилежних результатів: розбалансуваннянародного господарства, поглиблення дефіциту державного бюджету, неконтрольоване зростання не забезпеченої товарами та послугами заробітної плати. Ринок товарів широкого вжитку розвалювався на очах. ЦК КПРС залишалося тільки констатувати сумну реальність у своїх постановах, подібних тієї, що народилася 8 вересня 1989 р., де повідомляється: зникли з вільного продажу мило, пральні порошки, шкільні
Loading...

 
 

Цікаве