WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

генералом О.Майоровим не витримав:
"За каждую трубу, за каждый километр железных дорог и шоссе, за каждую посадку самолета на аэродром - за все - там, в Чехословакии, мы должны платить золотом. Или нефтью и газом. А войска НАТО, размещенные в других странах, полностью находятся на содержании этих стран. Их кормят и одевают, даже оклад содержанием выдают - лишь бы эти войска оставались в их странах.. .".17
Вражаюча різниця, чи не правда?
* * *
До цієї проблеми впритул підходить тема астрономічних радянських видатків на підтримку численних союзників, країн "соціалістичної орієнтації", дружніх партій і політичних організацій. Всі ці витрати диктувалися потребами комуністичної ідеології, аби продемонструвати "переможну ходу комунізму" по світу, і нічого спільного зі справжніми інтересами народів СРСР не мали. Однак хіба керівництво КПРС колись питало їх про що-небудь?
Вкрай заідеологізована зовнішня політика СРСР була грандіозним вантажем на плечах і без того хворої радянської економіки. Але у ЦК КПРС просто не було іншого виходу. Більшість "союзників" визнавали СРСР своїм сюзереном лише завдяки безоплатній радянській допомозі, інакше їхні "соціалістичні" економіки просто розвалилися б. Ось і виходило, що вилученими від розпродажу природних ресурсів коштами Радянський Союз закривав "дірки" не тільки у власній економіці, а ще і в економіках дружніх країн.
Наприклад, коли 18 березня 1975 р. в Будапешті Брежнєв зустрівся з лідерами "братніх" компартій і країн-сателітів Г.Гусаком, Т.Живковим, Я.Кадаром, Е.Хонекером, швидко постало питання про дарові поставки нафти та іншого:
"Г.Гусак: Наші плановики говорять, що треба підкинути додатково приблизно півмільйона тон.
Л. Брежнєв: Апетити зростають. Раніше, я пригадую, ваш завод "Словнафт" одержував по три мільйони тон нафти на рік, а тепер, здається, хоче шість чи сім.
Г.Гусак: Загалом одержуємо 16 млн. т.
В. Щербицький: Це все, що видобуває за рік наша Україна.
Л. Брежнєв: Освоїти нові поклади - справа не така легка... Ми здійснюємо поставки і Кубі. Ми й армію кубинську одягаємо безплатно. І сплачуємо їм за цукор за пільговими цінами. Поставки зерна йдуть до ряду країн. Польща і НДР також не забезпечують себе хлібом.. .".18
Отже, СРСР, і сам неспроможний прохарчувати третину свого населення, був змушений закуповувати продовольство ще й для своїх союзників. Партійні та радянські органи СРСР виправдовували це як зовнішньоекономічну політику, спрямовану на укріплення світової системи соціалізму. Звідси ж і продаж "друзям" ресурсів за цінами нижче світових, навпаки закупівля їх продукції за пільговими завищеними цінами, надання безоплатних кредитів...
Проілюструємо це на прикладі Болгарії. Десятиріччями СРСР щорічно поставляв цій країні 12 млн. т. нафти за цінами вдвічі менше світових. А крім цього надавав фінансову допомогу на стимулювання болгарського сільського господарства. Тільки за період 1979-1985 рр. сума цієї безоплатної допомоги склала приблизно 3 млрд. рублів.19 В цілому, за окремими оцінками, з 1956 (рік заснування Ради Економічної Взаємодопомоги) до 1989 р. СРСР перекачав країнам соціалістичного табору близько 3 млрд. т. нафти.20 Ніяких позитивних наслідків у вигляді створення нових виробництв, розвитку інфраструктури народного господарства Радянський Союз від цієї великомасштабної акції не отримав.
Єдиним наочним результатом цих витрат СРСР було реальне існування у світі "соціалістичного табору", а також багатьох режимів, що проголосили у своїх країнах соціалістичний шлях розвитку. Це тішило комуністичних ідеологів, оскільки свідчило про поширення комунізму. Ще й сьогодні це тішить великоросійських шовіністів, оскільки демонструвало глобальне значення та роль Москви. Однак докладний розгляд питання свідчить про те, що за умов таких значних витрат результати були ефемерними. Зупинимося на кількох прикладах.
Для підтримки дружнього режиму СРСР направив свої війська до Афганістану. Найбільша чисельність Обмеженого контингенту радянських військ сягала 120 тис. чол. Тільки на їх утримання в чужій країні та проведення бойових операцій СРСР витратив: у 1985 р. біля 3 млрд. руб., у 1986 р. - 4 млрд., а у 1987 - понад 7,7 млрд. (в тих цінах). Доба афганської війни обходилася СРСР: у 1984 р. - 4,3 млн. рублів, у 1985 - 7,2 млн., у 1986 - 10 млн., у 1987 - 14,7 млн.21
На додаток до цього велетенські кошти витрачалися на безоплатну допомогу афганському режимові, тоді як СРСР сам зазнавав колосальної нестачі й гострого дефіциту навіть звичайних продуктів харчування. Колишній командуючий радянськими військами в ДРА генерал Б.Громов згадує:
"В Афганистан мы везли практически все. Дело дошло до того, что многие области Советского Союза взяли "шефство" над афганскими провинциями. Например, Волгоградская область, опекая провинцию Газни, регулярно должна была поставлять туда сахар, хлеб, жиры, технику и оборудование. Интернациональное воспитание не позволяло игнорировать все более настойчивые просьбы афганцев помочь им в строительстве трех или пяти школ, нескольких километров дороги между кишлаками. Фактически речь шла о том, чтобы шефствующая область взяла на себя решение почти всех бытовых проблем той или иной провинции Афганистана. Насколько мне известно, подобная практика была настоящим мучением для руководства республиканского и областного уровней. Делая в Кабуле небольшие остановки перед тем, как отправиться в свои подшефные провинции, они говорили об этом открыто".22
У кінцевому підсумку ефективність усіх цих витрат для СРСР виявилася сумнівною. По-перше, СРСР зазнав не тільки матеріальних, але й людських втрат. Загинули 14 453 чоловіки. З 641 тис. тих, хто пройшов через обмежений контингент радянських військ в ДРА, 470 тис. (70%) були поранені, контужені, травмовані, захворіли. Однак попри всі намагання знищити збройну опозицію кабульському режимові не вдалося. Навпаки, одне тільки знаходження радянських військ у ДРА завдавало СРСР відчутної зовнішньополітичної шкоди. Тому вже в 1985 р. радянське керівництво почало розглядати можливості виводу військ з Афганістану.
А по-друге, кабульський режим все одно виявився нежиттєздатним. З перемогою у громадянській війні ісламської опозиції Афганістан перетворився на вогнище постійної небезпеки для колишнього СРСР. Створили собі проблему за власний же рахунок.
Проте Афганістан був не єдиною прірвою, куди СРСР кидав значні кошти (дивися додаток №4). Ще одним супердорогим проектом радянської зовнішньої політики 1970-1980-х рр. була побудова комунізму в Ефіопії, з котрої СРСР так і не отримав ніяко користі. Мало не щорік Ефіопія опинялася на межі голоду, потребуючи нової радянської допомоги. Крім того, СРСР виявився втягнутим до внутрішньої війни, котру вела націоналістичне налаштована ефіопська владапроти автономістських настроїв однієї з провінцій - Еритреї. Фактично СРСР перетворився на заручника "дружби" з ефіопськими "марксистами". Припинення безоплатної допомоги їм автоматично тягнуло вихід Ефіопії з-під радянського впливу. Тоді вже вкладені в цю африканську країну кошти виявлялися
Loading...

 
 

Цікаве