WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат

Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності - Реферат


Реферат на тему:
Розпад СРСР і здобуття Україною незалежності.
План
1. Крах радянської економіки.
2. Економічна суверенізація.
3. Політична дезинтеграція СРСР.
Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. сталося дуже незвичайним шляхом. Формування нашої державності відбувалося не в гарячці боротьби за елементарне фізичне виживання, як колись за Київської Русі. Не в результаті військових перемог, як під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Не в умовах ворожого оточення і внутрішнього розбрату, як в 1917-1920 рр. Як раз навпаки, кровопролиття зовсім не було, а розбрат і внутрішня боротьба відбувалися в стані колишніх поневолювачів України.
Подібний шлях до незалежності настільки незвичний, що йому важко знайти інший аналог у світовій історії. Через це яких тільки оцінок не отримує українська державність! І те, що вона нелогічна, випадкова, бо за неї не пролито крові. Такий собі подарунок з небес. І те, що вона злочинна, оскільки є втіленням прагнень до влади окремих осіб, котрі для задоволення своїх амбіцій не зупинилися перед зруйнуванням СРСР. Такі собі "переродженці" з числа колишньої партійної номенклатури. І те, що вона є повним нонсенсом, бо українці самі її не бажали, а в березні 1991 р. голосували за збереження СРСР. Ну і, нарешті, головне звинувачення: Україна зруйнувала СРСР, прагнучи кращого життя в незалежності. Однак на практиці знайшла тільки злидні. Нехай в них і скніє, спокутуючи свій злочин - знищення "великого і могутнього".
Здається у більшості з нас на пам'яті бурхливі події початку 1990-х рр. Проте чомусь ніхто не бажає розглядати їх комплексно, намагатися встановити причинно-наслідковий зв'язок між окремими фактами.
Сьогодні вже доступні численні джерела інформації про ті події, доступ до котрих раніше обмежувався. Їх всебічний аналіз дозволить скласти більш-менш об'єктивну картину розвалу СРСР. Але дуже ймовірно, що вона не всім потрібна. Значно легше базікати про зруйнування СРСР внаслідок "контрреволюційного перевороту", який став "своєрідною формою класової боротьби буржуазії проти соціалізму".1 Відповідно і українська державність виявилася лише інструментом для досягнення цілей "перевороту".
На жаль, подібні думки зараз досить поширені, головним чином, через матеріальну скруту сьогодення. Проте ще ніколи не вдавалося знайти шлях до кращого життя через самообман. Тому варто було б ще раз розібратися: за яких умов могло так статися, що Україна отримала державну незалежність?
1. Крах радянської економіки
Уже в середині 1980-х рр. навіть найбільшим радянським оптимістам стало зрозуміло, що СРСР охопила економічна криза. Директивна економіка, заснована на командно-адміністративних засобах управління, ставала дедалі неефективнішою. Особливо яскраво це спостерігається у порівнянні з розвинутими країнами Заходу, з котрими СРСР сперечався за гегемонію у світі. На одиницю продукції витрачалося в 2-2,5 рази більше матеріальних ресурсів та в 1,5 рази більше палива й енергії, ніж у розвинутих країнах.2 Зокрема, на виробництво однієї тони зернових в 1986 р. у США витрачали 43 кг. умовного палива, а в СРСР - 214 кг.3
І за таких витрат якість виробленої продукції залишилася низькою. Наприклад, відомо, що СРСР був першою у світі країною по кількості виробляємих щорічно тракторів і комбайнів. При цьому тривалість їхнього життя була найнижчою - 6 років для комбайна і 7-8 років для трактора. Таким самим було становище і в сільському господарстві СРСР, де продуктивність праці значно поступалася рівню розвинутих країн Заходу. Одна корова давала в середньому 1500-2000 літрів молока на рік, тобто в 5-6 разів менше, ніж закордоном. Та й виживала ця корова на фермі звичайно до 6 років, тоді як у приватних господарів - удвічі довше. Нестача молока призвела до того, що колгоспи, а за ними ще й державні молокозаводи додавали в продукт звичайну воду, збільшуючи до плану кількість продукту за рахунок його якості.
Поряд із цим вкрай неефективним і марнотратним виробництвом колосальних масштабів сягали втрати зернових, цементу, металу, нафти, добрив, лісу та інших ресурсів під час видобутку, переробки, транспортування і зберігання. На часткову компенсацію цих витрат щорічно СРСР витрачав стільки ж коштів, скільки й на житлове капітальне будівництво (у 1989 р. - понад 40 млрд. рублів й праця 2,5 мільйонів чоловік).4 Величезна кількість підприємств була нерентабельною. На їх підтримку з держбюджету йшли значні дотації - до 23 млрд. рублів.5
На таку загалом безрадісну картину господарювання по-радянськи, накладалася особиста незацікавленість робітників у результатах своєї праці. Заробітна платня (і без того досить символічна) не була достатнім стимулом до праці, оскільки гроші було важко отоварити. Адже за товарами широкого вжитку міцно причепилося прізвисько "дефіцит". Через це продуктивність та інтенсивність праці в народному господарстві СРСР була вдвічі меншою, ніж в США.6 У нас, як правило, недооцінюють значення цього фактору. Але відомий американський політик З.Бжезинський ще на початку 1980-х рр. попереджав, що Радянський Союз "згубить низька культура праці". У той час ніхто в це не повірив навіть у США. З одного боку, СРСР видавався міцним монолітом. З іншого, - йшлося не про особисті права громадян, свободу слова, демократію, а про якусь малозрозумілу "культуру праці". Між іншим, саме ці слова Бжезинського виявилися пророцтвом.
Не можна сказати, щоб радянське керівництво не розуміло цих хвороб економіки. Ні, воно їх добре бачило. Ще у 1970-ті рр. один із заступників Голови Ради Міністрів СРСР, голова Держплану СРСР М.Байбаков зауважував у бесіді з автором цих рядків, що жодна з радянських п'ятирічок не була повністю виконана. Проте будь-які намагання щось змінити на краще не мали успіху, оскільки на заваді перебувала панівна комуністична ідеологія з її постулатом про абсолютну неприйнятність якоїсь приватної власності на засоби виробництва і результати праці. Реформи О.Косигіна були останньою спробою радянського керівництва попередити майбутню кризу. Далі не залишалося ані сил, ані нових ідей щось змінити.
Та й справедливості заради слід зауважити, що не надто шукали цих нових ідей. У 1970-ті рр., після підвищення світових цін на нафту внаслідок чергової арабо-ізраїльської війни, на СРСР впав, у буквальному розумінні, дощ валютних надходжень від експорту природних ресурсів. Щорічні обсяги експорту нафти переважали 120 млн. т., котрі давали Радянському Союзові $20-24 млрд. на рік.7 Але замість того, щоб вкладати кошти у модернізацію свого виробництва, у підтримку тієї самої нафтогазової галузі, десятки мільярдів "нафтових" доларів були витрачені на імітацію щасливого життя в СРСР, на імпорт товарів широкого вжитку та продовольства. На останнє витрачалося 50% валютних коштів.8
Фактично експорт природних ресурсів був головним і єдиним фактором, що дозволяв Держплану СРСР від самого початку 1970-х рр. компенсувати прірву між доходною і видатковоючастинами бюджету країни. Наприклад, у березні 1980 р. було прийнято економічно необгрунтоване
Loading...

 
 

Цікаве