WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

час союзником у боротьбі за існування української державності стала Польща.
* * *
Річ Посполита. Як уже зазначалося вище, на початку 1648 р. Річ Посполита була однією з найсильніших держав Європи. Тридцятирічна війна знесилила Європу, тоді як Річ Посполита не поспішала втрутитися до неї і зберегла сили. Але в наступні десять років жорстока боротьба за Україну неодноразово ставила під сумнів саме існування польської державності. До війни втягнулися Росія, Швеція, Угорщина, Туреччина, Кримськеханство, Данія, Австрія, Бранденбург, тощо. Влітку 1658 р. від колись велетенської Речі Посполитої залишилася урізана територія самої Польщі. Щоб відновити свою державу в кордонах 1648 р. поляки вирішили піти на нечувані поступки козакам, закріплені 16 вересня 1658 р. Гадяцьким договором.
Згідно цієї угоди Україна поверталася під владу польського короля, але у складі Речі Посполитої утворювала Велике князівство Руське (на кшталт Великого князівства Литовського) із своїми власними урядом, скарбницею, монетою, судом і з гетьманом на чолі. Король міг лише затверджувати гетьмана з числа тих кандидатур, які оберуть представники українських станів. Козацький реєстр визначався в 30 тис. Ще 10 тис. постійного найманого війська утримував гетьман. Православна церква на території князівства урівнювалася в правах з католицькою, а київський митрополит і чотири єпископи отримували місця в сенаті. Києво-Могилянська академія одержувала права Краківського університету, і, крім неї. Руське князівство мало право заснувати ще один подібний вищий навчальний заклад.
Якби Польща пішла на такі умови ще за гетьмана Сагайдачного, історія Східної Європи розвивалася б іншим шляхом. Але й цього разу поступки поляків можна вважати тимчасовими і вимушеними. Наприклад, вони не визнали вимог козацької старшини на приєднання до Великого князівства Руського Галичини. Також Варшава відкинула вимоги старшини визнати окрему Українську державу, нейтральну між Польщею і Росією. Ймовірно, після виведення Росії з війни поляки повернули б зброю проти козаків і, нарешті, відновили б Річ Посполиту такою, якою вона була в 1647 р. напередодні Визвольної війни українського народу. Однак на тому етапі Польща була занадто слабкою і сама потребувала козацького війська.
Загалом, польська альтернатива не була підтримана українським народом. Надто велику і недобру пам'ять залишила по собі польська влада в Україні. Проте Виговський поставив під сумнів і московську владу на українських теренах. Справа в тому, що попри угоди Хмельницького, Москва все нахабніше втручалася в українські справи. Сучасний російський дослідник Б.Соколов визнає:
"Вообще, насилия, чинимые населению Украины русскими войсками с самого их появления там, стали одной из главных причин перехода Выговского и казацкой старшины вместе со значительной частью рядовых казаков в польский лагерь. Польское господство после знакомства с безобразиями, творимыми московскими воеводами, казалось уже не таким страшным".36
Особливо небезпечним було те, що Москва за спиною визнаного нею ж самою законного гетьманського уряду України активно підтримувала опозицію, котру очолювали політичні авантюристи і демагоги - кошовий отаман Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар. Добре усвідомлюючи небезпеку, прихильник Виговського миргородський полковник Григорій Лісницький так змальовував козацтву задуми московського царя:
"І хоче царська величність у нас волю відібрати за своїм бажанням, і хоче з нас усілякі податки брати, отримані з оренд і з млинів на Військо Запорізьке... А як цар і Москва візьмуть нас у свої руки, то вже не вільно нам буде ходити в чоботях і в сукняних жупанах, і будуть нас заганяти в Сибір чи в Москву, цар і попів до нас своїх нашле, а наших туди пожене".37
А ще Лісницький говорив про майбутні податки та російську адміністрацію, примусову службу козаків у царському війську поза межами України та російські гарнізони замість них в самій Україні. І хоча все це видавалося за конкретні укази царя, яких на той час, можливо, ще не було, але це свідчить про далекоглядність старшини Виговського. Адже саме так згодом і сталося. Зрештою, після смерті Богдана Хмельницького московські посланці поставили перед Виговським шість нових вимог:
"1) щоб кількість реєстрових козаків становила тільки 12 тис.;
2) щоб усі податки надходили цареві;
3) щоб над кожним полком стояв полковник-московитин і старшина була московська;
4) щоб по смерті козаків їхні діти були царськими підданими;
5) щоб Юрій Хмельницький із скарбами був відісланий до Москви;
6) щоб київський митрополит залежав від московського
патріарха і там (у Москві) висвячувався".38
Але Виговський відкинув ці вимоги. Гетьманський уряд прирушив зброєю промосковську партію і уклав з Польщею Гадячський трактат. Зрозумівши небезпеку втратити владу над Україною, московський цар негайно відрядив проти гетьмана Виговського 150-тисячну армію князя Олексія Трубецького. Прикордонні українські заслони, що складалися з козаків Прилуцького полку під командуванням майбутнього гетьмана України Петра Дорошенка, відступили до містечка Срібного. Тоді частина російських військ на чолі з князем Семеном Пожарським здобула містечко, розбила козаків і полонила тих, хто залишився живим.
Тим часом головні сили російських військ на чолі з Трубецьким 16 квітня 1659 р. підійшли до міста Конотоп, де замкнулися 4 тисячі козаків Ніжинського і Чернігівського полків під командуванням ніжинського полковника Г.Гуляницького. 21 квітня з прибуттям під Конотоп нових російських загонів Г.Ромодановського, С.Львова та Ф.Куракіна розпочалася майже тримісячна облога міста. Проте подолати опір козаків не спромоглися. Зате загарбники спалили Борзну й передмістя Ніжина:
"Тем временем в конце мая русские войска взяли крепость Борзну, разбив гарнизон под командованием шурина Богдана Хмельницкого, полковника Василия Золотаренко. Часть жителей города была истреблена, часть угнана в Россию".39
Оборона Конотопа дозволила гетьману Виговському виграти час для згуртування своїх сил. У червні 1659 р. він уже мав до 60 тис. війська разом із постійними найманими загонами. Крім того, з 40-тисячною ордою на допомогу поспішав кримський хан. Як зазначають окремі польські джерела, 9 липня почалися сутички з передовими російськими загонами. Не маючи відомостей про прихід орди, князь Пожарський сміливо атакував українське військо і потрапив до пастки. На переправі через Сосницю російська кіннота застрягла в багнистих місцях річки й зазнала нищівного удару українців і татар. Ті, хто зумів вирватися з оточення й пробитися до табору під Конотопом, раптово були атаковані козаками Гуляницького. Вони вийшли з міста та захопили частину обозу і артилерії. Росіяни об'єдналися в один табір і розпочали відступ з України. 14-16 липня у Козацькій Діброві українське військо здобуло частину російського табору, однак решті вдалося пробитися
Loading...

 
 

Цікаве