WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

явно розуміла всі надбання Визвольної війни: державність, привілеї, політичний і соціальний уклад українського життя.
Згідно третьої умови цар мав визнати й підтвердити всі існуючі станові привілеї та майнові права, котрі склалися в Україніпід час Визвольної війни. Свідченням цього ставали б відповідні царські грамоти.
У відповідь на це представник царя князь Бутурлін передав гетьману царську грамоту, і військовий писар її зачитав. Текст цієї історичної грамоти й досі невідомий, але є всі підстави вважати, що росіяни повністю погодилися з українськими умовами. Інакше переяславська угода просто не відбулася б, а Хмельницький з старшиною не погодилися б скласти присягу. Чи не тому ця грамота загадково зникла в московських архівах? Так само не зберігся і зміст присяги, котру складали гетьман, старшина і козаки по "чиновній книзі", яку привезли російські посли. Загадкова відсутність цих документів уможливила в подальшому фальсифікацію української історії. Російські офіційні історики взагалі будуть твердити про відсутність будь-якої договірної основи подій 1654 р. - мовляв Україна бігла під московську владу ("возз'єднувалася"), і край. Також будуть говорити про відсутність самої Української держави, з котрою Москва могла б укладати якісь угоди. Однак навіть цар Петро І писав у своєму наказі про утворення Малоросійської Колегії в 1722р.: "...чинить ...как определено в помянутых Хмельницкого договорах".17 Проте відсутність тексту договорів давала Росії можливість у майбутньому не виконувати їх, що вона і робила.
Між тим, у Переяславі гетьман Хмельницький і старшина намагалися гарантувати майбутнє виконання угоди, традиційно надаючи велике значення присязі. Наприклад, коли семигородські посли не привезли присяги з підписом і печаткою князя Ракоці, старшина відмовилася заприсягати договір про спільний союз проти Польщі:
"Князь не може вимагати від нас більше, ніж сам зробив. Ми не хочемо брати ярма на наші шиї! Князь не завоював нас шаблею, як молдаван чи мунтян, ми з доброї волі хочемо мати з ним союз!"18
Цікаво, що російська делегація від імені царя звільнила козаків від минулих присяг під угодами з польським королем, бо останній сам їх не дотримувався. Зокрема, посланці повідомили, що цар "велів прийняти під свою високу руку вас: гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з городами і землями, як вільних від підданства королеві, через те, що він переступив присягу".19 Але коли гетьман і старшина почали вимагати, аби російські представники склали присягу за московського царя, то дістали відмову. По-перше, князь Бутурлін просто не ризикнув присягати від імені царя, а по-друге, цар взагалі своїм не присягає. Саме цей момент і викликав спалах незадоволення української старшини, мало не зірвавши затвердження договору. З'ясувалося, що в Москві договір трактували зовсім не так, як у Чигирині. Виявляється, московський цар ставить козаків на один щабель із своїми холопами, котрим він нічого не обіцяє і присяг не складає.
Гетьману коштувало чималих зусиль примусити козаків визнати договір. Він говорив, що зараз Україна не має іншого виходу, що Росія також православної віри, а всі здобутки Визвольної війни зберігаються. Врешті-решт, промови гетьмана зворушили козаків, і вони поклалися на його волю. Крім того, Бутурлін хоча і відмовився присягати за царя, однак на словах роздавав усі можливі обіцянки і гарантії, посилаючись при цьому на того ж таки царя. Свідчення цього ми знаходимо у листі Хмельницького з Чигирина до полковників Тетері і Зарудного від 21 березня 1654 р.:
"Однак пам'ятайте, ваша милість, і самі, як Василь Васильович Бутурлін словом його царської величності нас переконував, що його царська величність не тільки нам права і привілеї, од віку дані, підтвердить і при вільностях наших стародавніх збереже їх, але й паче ще особливі свої всякого чину людям пожалує".20
Підтвердження визнання російським урядом усіх вимог української сторони знаходимо і в квітневому 1654 р. листі гетьмана до царя, де він висловлює радість з того, що одержав "милостиве твойого царської величності підтвердження прав і вольностей наших..."21 Зрештою, у чолобитній грамоті делегації київського митрополита до царя в липні 1654 р. містилося пряме прохання про підтвердження прав духовенства з посиланням на обіцянки Бутурліна:
"Про се ще перше, в Переяславі боярин твій В.В.Бутурлін повідомив гетьмана й військо Запорозьке й іменем твого цар. величества обіцяв, що в. цар. вел. зводить потвердити права і вільності - не тільки війську Запорізькому, але й усім нам духовним".22
"Так як обіцяв то В.В.Бутурлін іменем в. цар. вел."23
Однак київський митрополит - Сильвестр Косів, як буде показано нижче, складати присягу під угодою з Москвою відмовився попри всі обіцянки. І навіть заборонив це робити своїм прибічникам. Не склали присяги місто Чорнобиль, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, авторитетні серед козацтва полковники Богун і Кропив'янський. Звичайно, можна пояснювати їх дії не відмовою присягати, а їх відсутністю. Адже під час переяславських подій вони стерегли татар на південному прикордонні. Однак вони ж не заприсягнули і після повернення з походу.
Сильна опозиція московській присязі виникла також на Січі. Мовляв, не за те воювали, щоб добровільно надіти на себе нове ярмо замість скинутого. До незадоволених належав і майбутній знаменитий кошовий отаман Іван Сірко. Як свідчить літопис Величка, гетьман Богдан Хмельницький надіслав до Січі перелік усіх наданих царем грамот з підтвердженням давніх і новоздобутих українських прав і вільностей. Але запорожці попросили прислати їм оригінали документів для досконального вивчення. Тільки після цього Січ присягнула.24
Двостороннє порозуміння в Переяславі стало можливим завдяки тому, що російські посли хоча і не складали формальної присяги за царя, однак обіцяли козакам саме те, що ті хотіли почути. Згодом це ж саме закріплювалося в "Березневих статтях" - договорі України з московським урядом, укладеному на зразок минулих договорів з польським королем. Проблема лише в тому, що акредитивні грамоти від гетьмана, українські умови договору, текст Зборівського договору та низка листів, котрі привезла гетьманська делегація до Москви, також загадково зникли. Нам відомі лише їх російські переклади, статті котрих дійшли в зіпсованому вигляді й, очевидно, були переставлені. Однак і при цьому видно, що основна ідея угоди - встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною зберігається державна самостійність.
У формі привілеїв з боку московського царя старшина й козаки одержували згоду на ті свої вимоги, без яких ніяких стосунків з Москвою бути не могло: вільні вибори гетьмана, незалежне судочинство, власні фінанси, невтручання російської адміністрації в українські справи, 60-тисячний склад війська, вільність закордонних зв'язків. Показовим також є той факт, що Москва бажала
Loading...

 
 

Цікаве