WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

сильною. Адже вона самотужки вела досить успішну боротьбу проти Речі Посполитої. Османська імперія в 1649 р. уклала із запорожцями договір, де гарантувала козакам свободу мореплавства,торгівлі й промислів в Чорному та Мармуровому морях на 100 років. Це унікальний випадок, оскільки в ХVІ-ХVП століттях могутні султани не укладали подібних договорів з жодною державою!
До того ж у Москві не надто довіряли українській старшині. Там враховували, що козакам не подобалося рабство населення Росії щодо царя, і побоювалися, що у випадку перемоги чи замирення з Польщею вони можуть легко розірвати стосунки з Москвою. Гарантію від такого розвитку подій давало тільки встановлення прямого контролю над українськими землями з боку Москви, розташування там російських військ.
Тому Росія, граючи на складному становищі козаків, не поспішала втрутитися до війни, вичікуючи, поки сторони обопільне послабнуть. Лише на початку 1653 р., коли Богдан Хмельницький попередив про можливість прийняття Україною протекторату з боку османського султана, в Москві заметушилися:
"Но и тут проволочили дело еще почти на год, только летом объявили Хмельницкому о своем решении, а осенью собрали земский собор, чтобы обсудить дело по чину, потом еще подождали, пока гетман потерпел новую неудачу под Жванцем, снова выданный своим союзником - ханом, и только в январе 1654 г. отобрали присягу у казаков".8
Московський цар погодився надати свій протекторат Українській державі - Війську Запорізькому - на грунті спільного союзу проти Польщі. При цьому офіційно закріплювалося визнання козацьких прав непорушними на віки вічні, оскільки на той історичний момент гетьман Хмельницький "как подданный был менее удобен, чем как негласный союзник: подданного надобно защищать, а союзника можно покинуть по миновении в нем надобности".9 Це вже згодом, коли Річ Посполита зазнає поразки, і Москва почуватиметься більш упевнено, про події 1654 р. почнуть говорити як про "возз'єднання".
З свого боку і Україна розглядала цей договір не більше ніж продиктований поточним моментом звичайний військовий союз у формі встановлення протекторату московського царя, що мало свідчити про відсутність будь-якої залежності України від Польщі. Молдавський воєвода Лупул у жовтні 1652 р. так повідомляв польського агента єзуїта Щитницького про плани гетьмана Хмельницького:
"Задум Хмельницького - панувати абсолютно і незалежно, не підлягаючи ніякому монархові, і володіти всією землею, яка починається від Дністра і йде до Дніпра і далі, до московського кордону. А якщо Річ Посполита дуже його притиснула б, хоче податися під протекцію Москвитина,- що є тієї самої релігії".10
Красномовно свідчать про це і слова самого гетьмана з його листа до запорожців від 26 грудня 1653 р.:
"Оскільки ми не без волі й поради вашої, нашої братії, підняли увесь тягар війни з поляками, тож ми не бажаємо без вашої поради й волі розпочинати таку велику справу, як питання про московську протекцію".11
Так само розуміли відносини з Москвою і на Січі. Ось відповідь запорожців на лист гетьмана:
"Ми достовірно знаємо, що великодержавний і пресвітлий монарх, самодержець всеросійський, православний цар, прийме охоче і ласкаво нас, як чадолюбний батько своїх синів, що непохитно стоять у тому ж святому православ'ї, під свою міцну протекцію, не вимагаючи від нас жодних данин і платні у свою монаршу скарбницю за винятком нашої вояцької служби... Його царська пресвітла величність усією душею бажає мати нас, Військо Запорізьке, з усім народом українсько-малоросійським у своєму союзі і в протекції монаршій.. ."12
Як бачимо, спільність православної віри давала козакам додаткове підґрунтя довіряти Москві. Також зважали на ті привілеї та права, що мали в Московському царстві українці Слобожанщини і Донське козацьке військо. Крім того, гетьман Богдан Хмельницький дуже сподівався на те, що наявність спільного ворогу, з котрим неможливий сепаратний мир, додасть надійності стосункам союзників. Під час нестачі хліба в Україні, викликаної у 1648-1649 рр. через відволікання робітників з господарства на війну, саме Росія допомогла уникнути голоду, дозволивши безмитний вивіз хліба та солі. Отже, зрадницької поведінки на кшталт кримського хана гетьман і козаки від московського царя не чекали.
Гетьман і старшина уявляли стосунки з Росією у вигляді двостороннього договору. Ще 1651 р. у розмові з назаретським митрополитом Гавриїлом Хмельницький говорив:
"І в тому всією Малою Руссю, духовного чину світського всяких чинів люди, міщани і козаки, дамо на себе договірного листа... і на тому вчинимо присягу від великого до малого".13
Так само і генеральний писар Виговський перед своїм посольством до Москви повідомляв Гавриїла, що "він про ті про всі статті почне домовлятися, на яких... їм бути під його государевою високою рукою".14
Іншими словами, старшина мала намір запропонувати свої умови, на основі котрих бажала вести переговори з російським урядом. У випадку їх прийняття старшина погоджувалася скласти присягу царю.
6 січня 1654 р. у Переяславі з деякими ускладненнями відбулася історична нарада. Українські умови до московського царя полягали в тому, "що він, государ,
- гетьмана Б.Хмельницького і все військо Запорозьке польському королеві не віддасть і за них буде стояти,
- вольностей не порушить,
- хто був шляхтич, козак або міщанин і взагалі в яким будь стані до сього часу і маєтності мав, щоб так був і далі, і щоб великий государ був ласкав - велів видати їм на маєтності свої царські грамоти".15
Тобто основних умов було три. Перша і головна - Росія мала вступити у війну проти Польщі. Адже шляхта ні за яких умов не визнавала втрати своєї влади над Україною, і лише військовий розгром Польщі гарантував звільнення. Одержання військової допомоги Росії в цій справі було головною метою всієї багаторічної практики дипломатичних відносин Хмельницького з Москвою. Вельми характерно, що всі листи Хмельницького до Москви з обіцянками прийняття підданства російського царя незмінно супроводжувалися проханнями і натяками на бажаність вступу Росії до війни проти поляків. Ще у 1655 р. посол Хмельницького чернець Данило у переговорах з шведами так підкреслював важливість військової допомоги Росії:
"З огляду на те, що козацьке військо мало з її боку велику поміч проти своїх неприятелів - поляків, татарів, молдован, волохів, семигородців і турків, воно цінить свій союз з Москвою, як корисний, і раде б його зберегти".16
Тому і в Переяславі, і в пізніших переговорах у Москві саме військове питання вважалося першим за значенням.
Друга умова гетьмана полягала в практично сакраментальній формулі "непорушності вільностей українських". Як справедливо зауважує М.Грушевський, ця формула була випробувана старшиною в столітніх торгах з польським урядом і шляхтою, й за своїм змістом вона була необмеженою - аж до власної державності. У Переяславі старшина під цим виразом
Loading...

 
 

Цікаве