WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Григорію Самойловичу відтяли голову в місті Севську, а його батько помер у Сибіру через два роки.
Арешт гетьмана викликав неспокій в Україні та виступи проти старшини. Тому Москва прискорила обрання нового гетьмана. В обмін на 10 тис. карбованців хабара всесильний Голіцин "порекомендував" дати булаву генеральному осавулу Івану Мазепі. Старшина не ризикнула ігнорувати побажання московського уряду.
Так само і Мазепа не ризикнув відмовляти проведеній царським урядом ревізії українських прав. Було укладено нові - Коломацькі - статті, якими поховали останні здобутки козацької державності й повністю знищили всі умови договору 1654 р. Тепер не лише гетьман, але й уся генеральна старшина не могли призначатися та зніматися "без воли и указу" царя. Заборонялися самостійна дипломатія, економічні відносини з Кримом...Заборонялося "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регимету", а "отзывались бы везде единогласно их царского величества самодержавной державы гетман и старшина, народ малороссийский обще с великороссийским народом". Рекомендувалося "гетману и старшине народ малороссийский всякими мерами и способы с великороссийским народом соединять и в неразорванное и крепкое согласие приводить супружеством и иным поведением..."55
Москва обіцяла допомогу Україні на випадок нападу поляків, однак не в бездоріжжя. Зате в Батурині для контролю над гетьманом розмістився цілий полк московських стрільців. В обмін на свою лояльність Москві старшина отримала значні станові привілеї, котрі в купі з російським диктатом швидко викликали обурення рядового козацтва, міщан та селян.
З одного боку, старшина все більше перетворювалася на старих польських панів, чиї кріпосницькі утиски викликали спалах Визвольної війни. Кошовий отаман Гусак у листах до Мазепи прямо говорив, що тепер на Гетьманщині простим людям стало гірше, ніж за польських часів: кожен заводить собі підданих, щоб вони йому сіно та дрова возили, у печах топили, стайні чистили... Звинувачення повністю аналогічні тим, котрими літопис Самовидця пояснював причини повстання 1648 р.56
З іншого боку, невдоволення в Україні викликала та готовність Мазепи, з якою він йшов назустріч усім вимогам московського уряду. Нечуваним явищем були щорічні тривалі військові походи за наказом з Москви у війнах, котрі зовсім не стосувалися власне самої України. Козацькі полки воювали в Прибалтиці й будували Санкт-Петербург, втрачаючи в боях, від хвороб, непосильної праці по 50-70% свого складу. У січні 1703 р. запорізький полковник Матвій Темник, перебуваючи із своїми козаками під Ладогою, повідомляв боярина Головіна, що козакам обіцялися платня по рублю на рядового і трохи більше на старшину, один куль борошна на місяць на кожних чотирьох, а ще сухарі, крупа, сукно, свинець, порох. Однак насправді дається тільки куль борошна на кожних шістьох та четверик крупи на чотирьох. Змушені годуватися з "свого хребта" і не отримуючи платні, козаки розпродали своє майно й перетворилися на голих та босих. А використання козаків на земляних роботах при будівництві Санкт-Петербургу ще й сьогодні викликає шок серед російських дослідників:
"В какой это стране, кроме России, было видано, чтобы элитное войско обращали в землекопов. Вполне естественно, что слухи о таком отношении к казакам доходили до Украины и до Запорожской Сечи".57
За образним висловлюванням знаного нашого історика М.Костомарова, Петро І "поклав сотні тисяч козаків у канавах та на їх кістках побудував собі столицю". Також він звертав увагу на велике занепокоєння серед козацтва, коли з'явився указ Петра І про майбутню реформу козацького війська: перетворення традиційних полків на драгунські.58 Недаремно царат після звільнення Костомарова із ув'язнення та заслання дуже ретельно цензурував його твори, і навіть сам імператор Олександр ІІ приділяв Костомарову свою особисту "увагу".
Після перших успіхів у Північній війні Петро І почав ставитися до козацтва не краще, ніж до решти своїх підданих-холопів. Наприклад, після традиційного для війни у південних степах пограбування запорожцями турків останні звернулися зі скаргою до царя. Зазвичай у таких випадках і королі Речі Посполитої, і московські царі відхрещувалися від дій запорожців та наводили на противагу довгий перелік татарських набігів. Однак Петро І наказав задовольнити скаргу турків (до того ж на явно перебільшену суму в 30 тис. рублів) за рахунок царського жалування Війську Запорізькому, котре складало щорічно всього 2 400 рублів.59
Тим часом Мазепа своєю податливістю досяг лояльності Петра І до себе. Досить згадати, що за активну військову допомогу молодому цареві в здобутті Азова Мазепа одержав перший російський орден Андрія Первозваного за №2, тоді як сам Петро І одержав цей орден лише за №6. Не останню роль відіграла і та рішучість, з якою Мазепа переслідував народне невдоволення запровадженими Москвою в Україні порядками.
Цей рух виник у 1690-х рр. на Запоріжжі, де колишній військовий канцелярист Петрик Іваненко палко призивав: "Я стою за посполитий народ, за самих бідних і простий людей; Богдан Хмельницький звільнив малоросійський народ з-під неволі лядської, а я хочу звільнити його від нової неволі москалів та своїх панів".60 Він попереджував козаків, що московський уряд свідомо сприяє закріпаченню українського населення, а також має намір перетворити Україну на провінцію й "осадить своими городами". Січ приєдналася до Іваненка, обіцяв свою допомогу і кримський хан, однак нової визвольної війни не відбулося. По-перше, в суспільстві не було й натяку на єдність поглядів з цього питання, а по-друге, надто втомився народ від безперервної боротьби.
Однак посилення російського диктату приречувало Україну на новий спалах незадоволення. Адже попри угоди з Богданом Хмельницьким, Москва, прийнявши під свою протекцію Україну, не обмежилася тільки заступництвом перед поляками і незабаром виявила намір знищити всі її вільні адміністративно-судові установи та незалежний від московського патріарха церковний устрій. Протягом 2-ї пол. XVII ст. українці всіляко противилися таким прагненням московської політики. Проте маючи замало сил для боротьби з нею, кидалися у різні боки й шукати собі заступництва поза Москвою. Вони то починали переговори з Польщею, то спрямовували свої погляди на Швецію чи Туреччину. Такі стосунки з Росією перейшли у XVIII ст., і тільки цим пояснюється те, що до 1708 р. Москва сама підштовхнула Україну до союзу з одним з своїх найнебезпечніших ворогів - шведським королем Карлом ХП. Видатний митець слова Микола Гоголь з цього приводу так зазначав у своїх "Роздумах Мазепи", написаних водночас із повістю "Тарас Бульба" в 1834-1835 рр.:
"Такая власть, такая гигантская сила и могущество (царя Петра І - авт.) навели уныние на самобытное государство, бывшее только под покровительством России. Народ, собственно, принадлежавший Петру издавна (тобто росіяни - авт.), униженный рабством и деспотизмом,
Loading...

 
 

Цікаве