WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

цареві. Турки ж разом з Польщею мали надто негативну репутацію в українському середовищі. Крім того, зростання влади гетьмана одразу викликало занепокоєння Москви, і вона застосувала перевірену тактику підтримки суперників гетьмана.
Наказний гетьман Дем'ян Многогрішний висунув альтернативний турецькому підданству засіб - повернення у стосунках з Московським царством до статей Богдана Хмельницького. Особливо активно вимагалося виведення з України російської адміністрації. Також Многогрішний прямо казав, що московські війська, введені в Україну начебто для оборони, завдають тільки шкоди.
Москва негайно зробила ставку на Многогрішного, аби усунути з боротьби незручну для неї фігуру Дорошенка. Для цього вона легко пішла на черговий розділУкраїни. Для Многогрішного організували гетьманство Лівобережної України, обмежуючи цим вплив Дорошенка з його протурецькою орієнтацією. Врешті-решт, Дорошенко склав клейноди черговому московському ставленику і провів решту свого життя у Росії на "почесному засланні".
У свою чергу Многорішному довелося в обмін на булаву відступитися від вимоги повернення до статей Богдана Хмельницького, що той і зробив. На раді в Глухові в березні 1669 р. Многогрішний уклав з Москвою нову угоду - так звані Глухівські статті. За ними Москва спромоглася мінімізувати свої поступки Україні. Зокрема, московські воєводи з гарнізонами так і не залишили найбільших українських міст, хоча і втратили право втручатися в управління та суд. Також царський уряд вирішив відмовитися від введення в Україні "податного окладу", аби не дратувати населення. Разом з тим право гетьмана на самостійні дипломатичні зносини залишалося під забороною, але гарантувалася участь козацьких делегатів у московських дипломатичних конференціях.
На деякий час Москві вдалося зменшити негативне ставлення українства до себе. Але як тільки ситуація стабілізувалася, російська влада негайно скористалася з відсутності єдності в українському суспільстві. У березні 1672 р. промосковськи налаштована старшина, переслідуючи особисті інтереси, влаштувала змову проти гетьмана і повалила його владу в Батуринському перевороті. В арешті Многогрішного їй надав істотну допомогу московський загін, що взагалі-то мав охороняти українського гетьмана. Змовники звинуватили його в зраді царю, відправили до Москви і запросили дозволу на перевибори гетьмана. При цьому обвинувачення були настільки брехливі, а змовники настільки боялися виступу проти них українських військ і населення, що не наважилися влаштувати раду з перевиборів гетьмана в Україні. Раду перенесли в Козацьку Діброву за московський кордон і під охорону московського війська. Гетьманство одержав генеральний суддя Самойлович - людина нова і до Москви дуже лояльна. При своєму обранні Самойлович відновив дію Глухівських статей з тією тільки відмінністю, що тепер козацькі делегати втрачали право участі в російських дипломатичних конференціях. Скасовувалося право, яке складало останню тінь державної самостійності України.
Над Многогрішним у Москві влаштували суд з катуванням. І хоча ніяких доказів зради не існувало, тим не менше його разом із сім'єю та найближчими прибічниками відправили на заслання до Сибіру. А генеральний обозний Петро Забіла, котрий очолював промосковську старшину в Батуринському перевороті 1672 р., одержав шубу з соболів у нагороду від царя.
Практика заслань для української старшини, аби виключити її вплив "українські справи", буде застосовуватися чим далі, тим ширше. Арешт Многорішного відкрив шлях і до наступного арешту кошового отамана Івана Сірка, який задумав втрутитися до боротьби за булаву. Знаючи його військові здібності й великий вплив на Січі, Москва намагалася будь-що завадити цьому. Ув'язнений отаман був перевезений до Москви, а далі - заслання в Сибір.53 Уже потім, коли він знадобиться для війни з турками і буде звільнений, все одно відчуватимемо глибоку образу за арешт. Адже отаман завжди підтримував православне Московське царство у всіх його діях на Вкраїні, оскільки головну увагу приділяв боротьбі з мусульманами, а не виборенню української державності. І ось за це така подяка!
Д.Яворницький зазначає, що якось Сірко проговорився, мовляв не забуде цього Москві до кінця свого життя. І примусить Москву добряче нервувати, коли у 1674 р. надасть на Січі тимчасовий притулок претенденту на царювання самозванцю Лжесимеону. Переживши недавній бунт Степана Разіна, цар з боярами не на жарт перелякалися й поквапилися відкупитись.54
* * *
Через безперервні соціальні конфлікти й чвари між політичними групами Україна поступово втратила свій державний суверенітет і перетворилася на окрему територію Московського царства з місцевою специфікою. Приблизно в цей же час відбулися докорінні зміни у світогляді української старшини. Втративши віру у відновлення держави Богдана Хмельницького, вона все більше зосереджувалася на влаштуванні власних, станових справ.
Москва впевнено крокувала до своєї мети - повного підкорення України,- змінюючи гетьманів залежно від потреб. Кожний новий гетьман підписував з нею договір, котрий все більше обмежував українські права. Мало того, вони самі прохали про це, а московський цар лише робив вигляд, що задовольняє прохання старшини. Проте не зважаючи на найбільшу слухняність майже всі гетьмани закінчували однаково - на засланні.
Саме це очікувало і на Самойловича. Що вже казати про нього, якщо навіть отаман Сірко потрапив за грати! Адже лояльний та зручний до московської політики взагалі, Самойлович ніяк не міг примиритися з покращанням польсько-російських стосунків 1680-х рр. Старий гетьман, висловлюючи загальні настрої лівобережної української старшини, ніяк не міг примиритися з відмовою Росії від Правобережної України заради налагодження союзних відносин з Польщею. Зрештою, це викликало незадоволення в Москві у автора цього союзу впливового "временщика" Василія Голіцин а.
Голіцин планував примирення з Польщею заради створення своєрідного антитурецького союзу за участю також Австрії та Венеції. На виконання цих планів у 1686 р. і був укладений "Вічний мир" між Польщею та Росією, котрий підтвердив розподіл України по Дніпру за винятком Києва, що остаточно відійшов до Росії. Проте Самойловичу не забули його опозиції. І коли з великою помпою організований Голіциним похід на Крим 1687 р. провалився, саме українського гетьмана звинуватили в цій невдачі.
Як завжди, ініціаторів повалення Самойловича знайшли в середовищі самої української старшини, котра мала особисті рахунки з гетьманом. Звинуваченого у зраді, його заарештували разом із двома синами. Оскільки ніякої вини за ними не було, вирішили суд не влаштовувати і одразу відправити старого гетьмана з сином Яковом, стародубським полковником, до Тобольська на заслання, а їхнє майно конфіскувати. Інший син гетьмана, чернігівський полковник Григорій, за доносом місцевого воєводи був засуджений в Москві Боярською думою до страти.
Loading...

 
 

Цікаве