WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

його намаганнях зберегти українську державність, втрачала свої права та привілеї під страхом страти. Одночасно на представників промосковської партії гетьманський уряд тепер не мав права накладати будь-які стягнення без попереднього московського слідства.
Нарешті, російські гарнізони і воєводи за договором розташовувалися тепер не тільки у Києві, але й в інших великих містах України: Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані. Між іншим, сам Богдан Хмельницький під час своїх переговорів з росіянами у Переяславі погодився на розташування царського воєводи тільки в одному Києві і тільки з символічною функцієюдемонстрації російської присутності. У 1657 р. він говорив про це так:
"Будучи він, гетьман, на трактатах царської величності з ближнім боярином і намісником тверським Василем Васильовичем Бутурліним з товаришами, домовилися, що бути воєводам в одному місті Києві для того, щоб всі окресні государі знали їх підданство під високу руку царської величності, що в стародавній столиці великих князів російських воєводи царської величності".46
При обговоренні "Березневих статей" у Москві росіяни натякали на бажаність посадити своїх воєвод також в інших містах. І хоча додатково отримали згоду тільки на Чернігів, тим не менше цього не здійснили, бачачи негативне ставлення старшини. У самих "Березневих статтях" також про введення російських воєвод до українських міст згадки немає.
Треба зазначити, що подібний стан речей не міг не призвести до вибуху козацького невдоволення. Адже ще 5 років тому за Богдана Хмельницького перед ними тремтіли всі сусіди, а тепер їм відверто нав'язували чужу волю. Тому новий Переяславський договір протримався менше року. У 1660 р. велика московська армія на чолі з з воєводою В.Шереметєвим зазнала катастрофи від поляків під Чудновим. Російський дослідник Б.Соколов зазначає:
"Своим высокомерием и откровенным презрением к казакам Шереметев раздражал казацкую старшину и гетмана, а русские войска опять творили насилия на Украине. Воевода самоуверенно говорил, что с таким войском, какое дал ему царь, можно будет обратить в пепел всю Польшу и самого короля доставить в Москву в оковах. Шереметев в запальчивости утверждал: "При моих силах можно с неприятелем управиться и без помощи Божией!" Но казаки не горели желанием проливать свою кровь вместе с "москалями". К тому же жалованье им платили обесценивавшимися на глазах московскими медными копейками, которые в следующем году стали причиной знаменитого Медного бунта в Москве".47
Козаки залишили російський табір під Чудновим, і московське військо було змушене капітулювати. Воєвода Шереметєв потрапив у полон і пробув там 22 роки. Тепер російська влада на українських теренах не мала силового підкріплення, і Юрій Хмельницький так званим Слободищенським трактатом розірвав угоди з Москвою та підтвердив Гадяцький договір Виговського з поляками.
Однак завдяки активній допомозі промосковськи налаштованої старшини росіяни втримали під своєю владою Лівобережну Україну, хоча й втратили Правобережну. Цим відбувся фактичний розподіл України на польську і російську сфери впливу. Постали також два гетьмани - правобережний і лівобережний,- котрі, однак, були не більше як маріонетками чужоземних володарів.
Внесення розколу українського козацтва на два окремих гетьманства ініціювала московська політика. У творі "Описание пути от Львова до Москвы" містилася чітка інструкція, "как надобно обходится с черкасами": яку треба тримати промову перед козаками, що обіцяти. Також радилося брати серед них заручників і навіть пропонувалося цареві самому проголосити себе гетьманом, щоб міцніше прив'язати Україну до Московського царства:
"Самому царскому величеству не стыдно назваться вечным гетманом поднепровским, волынским и подольским, потому что такое гетманство то же, что и великое княжество, если не царство".48
Але це було вельми ризиковане, оскільки ставилося під сумнів споконвічне козацьке право обирати гетьмана. Тому пропонувалося ввести трирічний термін гетьманування з попереднім "стажуванням" кандидатів на царській службі у Москві. При цьому "не дурно было бы также, если б гетманство разделилось, чтоб один гетман был на восточной, а другой на западной стороне Днепра".49
Правильно розраховувалося, що такі гетьмани будуть слухняними маріонетками. Особливо яскраво це спостерігається на прикладі гетьманування Івана Брюховецького. Владолюбний авантюрист і демагог, він, перебуваючи на Січі, придивлявся до настроїв народу. Проголосивши себе другом голоти та ненависником усілякої неправди й насильства, Брюховецький почав висувати себе щирим поборником православної віри й козацької волі, захисту яких мав послужити союз із Москвою. Такі гасла виявилися дуже популярними серед низів, і запорожці висунули Брюховецького кандидатом на гетьманство.
Одночасно Брюховецький намагався продемонструвати себе московській владі людиною, на котру можна покластися, розсилаючи до російських воєвод і царського уряду листи з брехливими повідомленнями про зради серед українців. Зрештою, у Москві помітили Брюховецького.
17 червня 1663 р. у Ніжині відбулася відома "Чорна рада". Наглядати за правильністю прийнятих на ній рішень прибули представники царського уряду князь Даниїл Степанович Великий-Гагін, стольник Кирило Хлопов, дяк Іван Фомін і 7-8 тис. московських "ратних людей". Кандидатів було двоє - Яким Сомко та Іван Брюховецький.
Щоб вберегтися від несподіванок, князь Гагін наказав козацькому війську прийти на раду без зброї. Однак українські війська проігнорували російські накази і навіть не стали слухати промову Гагіна. Подальші суперечки між козаками дійшли до бійки. Розуміючи, що за таких умов провести Брюховецького в гетьмани буде важко, Гагін припинив раду до наступного дня. Потім Якима Сомка з п'ятьма полковниками начебто для забезпечення їхньої ж безпеки Гагін усунув з ради, під російським конвоєм відіславши до воєводи Михайла Дмитрієва. Тепер Брюховецький не мав проблем і дістав булаву. А Сомко разом з полковниками Силичем, Шуровським, Золотаренком та іншими були звинувачені Гагіним у невірності царю і страчені в місті Борзні 18 вересня 16б3р.
За таку активну російську допомогу Брюховецький мав чимось розраховуватися. І Росія на тому етапі отримала від нього все, що бажала. Наприкінці 16б5 р. сталася нечувана подія - від'їзд гетьмана до Москви на уклін царю. Цього не зробив всупереч побажанням Москви жоден з попередників Брюховецького. Там гетьман одружився з княжною Долгорукою, отримав боярський чин і попрохав царя ввести в Україні всі ті московські порядки, котрі той планував.
Найважливішою з восьми затверджених статей Брюховецького була перша, за якою сам гетьман віддавав усі міста Лівобережної України під пряму владу московських воєвод. Тепер російська адміністрація мала керувати містами, розподіляти податки і збирати їх, визначати торговельні мита, винні оренди, податки з млинів та шинків.
Loading...

 
 

Цікаве