WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

Входження України до складу Російської держави: політичні міфи й історичні фальсифікації (науковий реферат) - Реферат

до Путивлю.
Втрати московської армії досягали 40-50 тисяч. У полон потрапили князі Пожарський, Ляпунов, два Бутурліних та ще кілька тисяч росіян. Переможцям дісталися 206 прапорів.40 Визначний російський історик XIX ст. Сергій Соловйов зазначав з цього приводу у своїй "Истории России с древнейших времен":
"Цвет московской конницы, совершившей счастливые походы 1654 и 1655 годов, погиб в один день; Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, иужас напал на Москву. Удар был тем тяжелее, чем неожиданнее; последовал он за такими блестящими успехами! Трубецкой, на котрого было больше всех надежды, "муж благоговейный и изящный, в воинстве счастливый и недругам страшный", сгубил такое громадное войско! После взятия стольких городов, после взятия столицы литовской, царский град затрепетал за собственную безопасность: в августе по государеву указу люди всех чинов спешили на земляные работы для укрепления Москвы. Сам царь с боярами часто присутствовал при работах; окрестные жители с семействами, пожитками наполняли Москву, и шел слух, что государь уезжает за Волгу, за Ярославль".41 Повністю подолати наслідки цієї воєнної катастрофи російська армія спромоглася лише після реформ Петра І.
Воєвода Трубецькой готував прикордонні загони проти можливого козацько-татарського вторгнення в Росію. "Но Выговский запретил им действовать с украинской земли. - Зазначає російський дослідник Б.Соколов.- У него еще оставались наивные надежды, что царь Алексей признает самостоятельность Украины под польским протекторатом и дело закончится миром. Выговский вернулся в гетманскую столицу Чигирин и собирался изгнать воеводу Шереметева из Киева. Но Шереметев и товарищ воеводы князь Юрий Борятинский сожгли все местечки вокруг Киева, безжалостно истребив население".42
Надалі кілька промосковських полковників звинуватили Виговського в тому, що "він продає Україну полякам", і повстали. На цьому союз з Польщею, і без того дуже непопулярний серед козацтва, скінчився. Москва негайно скористалася моментом і перехопила ініціативу. Розбитий під Конотопом князь Олексій Трубецькой повернувся в Україну з новим військом, а Іван Виговський, не маючи змоги продовжувати війну, втік до Польщі. Україна входила у період внутрішнього розбрату, котрий історики згодом назвуть Руїною.
2. Руїна та поступове поглинання України Московським царством.
У Москві розуміли, що повна інкорпорація України до складу Російської держави розтягнеться на тривалий час і буде складним процесом. Тому Москва не надто прискорювала хід подій, граючи на складнощах війни та вичікуючи слушної нагоди. Грушевський зазначав з цього приводу так:
"Московські політики може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею й дійти майже до останнього обопільного знищення - що так виразно виявлялося в останній кампанії - аби увійти з свіжими силами між сих обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в ролі рівноправного союзника, а підручного, котрого б можна було звести до ролі прислужника, підданого, "холопа".43
Практично підтверджував думку Грушевського один з "батьків" російської історичної науки В.Ключевський, коли аналізував політику Московського царства щодо Богдана Хмельницького:
"Москва не трогалась, боясь нарушить мир с Польшей, и 6 лет с неподвижным любопытством наблюдала, как дело Хмельницкого, испорченное татарами под Зборовом и Берестечком, клонилось к упадку, как Малороссия опустошалась союзниками-татарами и зверски свирепою усобицею, и, наконец, когда страна уже никуда не годилась, ее приняли под свою высокую руку, чтобы превратить правящие украинские классы из польских бунтарей в озлобленных московских подданных. Москва хотела прибрать к рукам украинское казачество,.. а если и с украинскими городами, то непременно под условием, чтобы там сидели московские воеводы с дьяками. А Богдан Хмельницкий рассчитывал стать чем-то вроде герцога Чигиринского, правящего Малороссией под отдаленным сюзеренным надзором государя московского (тобто йдеться знову таки про окрему державу під протекторатом Москви - авт.) и при содействии казацкой знати, есаулов, полковников и прочей старшины".44
Знесилена у тривалій боротьбі з поляками, зневірена у своїй старшині Україна поступово втрачала здатність протистояти намаганням Москви зіпхнути її на становище провінції. Царський уряд послідовно діяв за чіткою схемою:
а) поступове обмеження українського суверенітету укладенням нового договору з кожним новим гетьманом;
б) роздмухування чвар у козацькій старшині і таємна підтримка серед них опозиції до будь-якого сильного гетьмана незалежно від його стосунків з Москвою;
в) поступове насадження в Україні московських військ, чиновників, законів і перебирання ними реальної влади на місцях від старшини.
Віденське перемир'я, втручання Росії в українські справи й, нарешті, сам факт війни з Україною практично скасували україно-російську угоду 1654 р. Тому Москва вкрай потребувала офіційного відновлення старих відносин з Україною. І тут московська дипломатія продемонструвала свою більшу досвідченість та цілеспрямованість.
Князь Трубецькой настояв на зустрічі з старшиною і новим гетьманом, 18-річним сином Богдана Хмельницького Юрієм, у таборі свого війська. Там він відкинув українські умови поновлення стосунків з Москвою та продиктував новий Переяславській договір. Через присутність великого російського війська старшина не наважилася сперечатися з Трубецьким і склала присягу під новою угодою. Але загалом робився вигляд, начебто Юрій лише поновлює дію договору, укладеного Московським царством з його батьком.
Проте насправді Юрій з старшиною підписали підроблений текст договору 1654 р. М.Грушевський прямо зазначав, що "замість автентичних статей, московські дяки підсунули українській стороні довільну переробку-фальсифікат".45 Трагедія подальшої історії козацької України в тому, що цей фальсифікований документ став єдиним офіційним текстом так званих "статей Богдана Хмельницького", і його мали підтримувати згодом всі нові гетьмани.
Переяславська угода 1659 р. містила такі пункти, з котрими Богдан Хмельницький ніколи не погодився б. Вони знаменували собою великий крок Москви уперед в її намаганнях міцніше вхопитися за Україну. Зокрема, тепер гетьман мав безумовно виконувати накази царя й відряджати козацькі війська на російські війни, і навпаки - без царського наказу не мав права посилати війська нікуди. Козацькі війська мали залишити росіянам свої фортеці в Білорусі, хоча за домовленостями часів Хмельницького всі білоруські землі, визволені з-під поляків козаками, переходили під владу гетьмана. Крім того, Україна втрачала можливість самостійно обирати гетьманів, генеральну старшину і полковників. Тепер для цього була потрібна царська вказівка. Старшина, яка підтримувала Виговського в
Loading...

 
 

Цікаве