WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

володимирському - авт.); к нему пристают черные клобуки; из всех городов русских приехали к нему люди, признают его... Народ южнорусский искал уже лица, около которого хотел сгруппироваться в единстве своей национальности". 45
Інакше кажучи, населення Південної Русі (України) після суздальских нападів усвідомило фактичне зникнення Київської Русі, яку вважали своєю державою, та появу на її теренах цілком нових держав. При цьому останні формально відносили себе до Русі, але на практиці були ворожими для Києва. Тому Південна Русь (Україна) почала шукати можливості до свого самостійного згуртування в межах нової держави за аналогією з колишнєю Київською державою. Тільки тепер ядром для об'єднання виступала не Київщина, а сильна Галицько-волинська земля з князем Романом. Ця тенденція збережеться і надалі, однак докладніше про неї трохи згодом. Зараз для нас важливо те, що Південна Русь (Україна) попри розмови про єдину давньоруську народність уже в ХП ст. усвідомлювала себе чимось окремим від решти земель колишньої Київської Русі.
До речі, наказ Андрія Боголюбського про здобуття Києва і подальший погром, що вчинили його війська на півдні, базувалися на тому, що суздальці також абсолютно не сприймали київського життя. Коли у 1154 р. Юрій Долгорукий закріпився в Києві, Андрій, як самий надійний з його синів, князював поряд у Вишгороді. Однак все місцеве виявилося йому чужим, а особливо традиції та порядки, що обмежували владу князя над підданими. Тому Андрій, у цілковитій таємниці навіть від свого батька, повернувся до Суздальщини:
"Андрей, по совету шурьев своих, Кучковичей, удалился в землю Суздальскую, менее образованную, но гораздо спокойнейшую других. Там он родился и был воспитан; там народ еще не изъявлял мятежного духа, не судил и не менял государей, но повиновался им усердно и сражался за них мужественно".46
При цьому він прихопив з собою Вишгородську ікону Божої Матері, відому тепер всьому світу як Володимирська. Наслідуючи свого князя, в 1169 р., суздальські війська вкрали з Києва чимало християнських цінностей. Зокрема, покров Богоматері. Посланник Андрія Боголюбського ігумен Федір відвіз її разом з іншими вкраденими святинями до Візантії. В обмін на такі дари константинопольський патріарх надав Федору титул Ростово-Суздальського єпископа, але в створенні окремої від Києва володимирської митрополії знову відмовив. З огляду на все це досить дивним виглядає прізвисько князя "Боголюбський". Правильніше було б йому називатися "Богокрадським".
М.Покровський та деякі інші історики не даремно вважають 1169 р. і взагалі походи суздальців на Київ початком російської державності. Андрій Боголюбський "основал новое Великое княжение Суздальское, или Владимирское, и приготовил Россию северо-восточную быть, так сказать, истинным (??? - авт.) сердцем государства нашего, оставив полуденную (тобто Південну Русь - Україну - авт.) в жертву бедствиям и раздорам кровопролитным".47
Вище ми вже побачили, хто і навіщо привніс це кровопролиття до Києва. Так чи інакше, але колишня північно-східна колонія Києва силою зброї підірвала вплив центру і створила окрему державу:
"...Ослепленный пристрастием к северо-восточному краю, он (Андрій Боголюбський - авт.) хотел основать там новое сильное государство, нежели восстановить могущество древнего на юге".48
Ця нова держава - Володимиро-Суздальське князівство - з самого початку свого існування зосередилася на тісних контактах зі Сходом. Спочатку це були спільні з половцями походи на Київ. Згодом першочергову увагу приділяли завоюванню мордви і волзьких булгар. Але це ще не означало рішучого переорієнтування колиски майбутньої Росії на Схід. Таке доленосне рішення в Росії було прийнято під впливом грандіозної монгольської навали.
* * *
Витоки деспотичного самодержавства в Росії. Похід хана Батия по Північно-Східній Русі мав катастрофічні наслідки. За підрахунками археологів, з 74 її міст ХІІ-ХІІІ ст., про які відомо з розкопок, монголи зруйнували 49. При цьому 14 з них вже так і не відродилися, а ще 15 перетворилися на села.
Загинули всі, хто намагався протистояти монголам. Це стосується не тільки рядового населення, але й еліти. Наприклад, в Рязанській землі загинули дев'ять князів із дванадцяти. Із трьох ростовських князів загинули двоє. Із дев'яти дорослих суздальських князів, що на момент навали знаходилися у своїх землях, було вбито п'ятьох. Хто ж тоді вижив? Тільки ті, хто беззаперечно визнав монгольську владу.
Сьогодні в Росії уже не замовчують того факту, що таких було досить багато. За монгольськими правилами війни, міста, котрі добровільно капітулювали перед ними, уникали руйнування і отримували назву "гобалик" - "добре місто". Вони зобов'язувалися постачати монгольське військо припасами. Такими були Ярославль, Ростов, Углич, Твер... За переказами, поки "зле місто" Козельськ кілька тижнів вперто захищалося до останнього свого мешканця, розташоване поряд селище за "гобалик" надавало монголам провізію. З тих часів це селище охрестили новою слов'янською назвою - Поганіно.
Просто визначальну для Росії роль відіграв тоді князь Олександр Невський:
"...Отважный воин Александр Невский проявил такое отношение к монголо-татарскому нашествию, которое до сих пор вызывает у одних полное непонимание, у других - недоумение. В самом деле, когда в 1238 г. татарское войско вторглось в пределы Суздальской земли, он не послал подкреплений ни своему отчему городу Переяславлю-Залесскому, ни столице Владимиру. Не пытался он соединиться и с войском дяди, стоявшего на реке Сить. Даже Торжок, исконно новгородская вотчина, не получает помощи от молодого князя и захватывается ордынцами. Неудивительно, что, видя такую покорность, Батый оставляет у себя в тылу неразоренный Новгород и поворачивает войско громить города Южной Руси".49
А радянська історіографія тривалий час брехала, нібито Батий повернув від Новгороду на південь через острах перед бездоріжжям. Більше того, коли в 1250 р. молодший брат Олександра Невського володимирський князь Андрій укладає антимонгольський союз з володарем українських земель Данилом Галицьким, Невський відмовляється до них приєднатися:
"Земли, контролируемые Александром Невским, могли бы сыграть здесь (у антимонгольському союзі - авт.) ключевую роль, поскольку связывали в единое целое удаленные княжества. Кроме того,богатый Новгород был способен пополнить русское войско финансами и людьми. Однако Александр не только не примкнул к союзу, но и, наоборот, поспешил в Орду с жалобой на брата. Итогом поездки стал карательный поход Неврюя на Владимирское княжество".50
Чим же пояснюється така позиція російського національного героя? А причина вельми прозаїчна - боротьба за владу на Русі при допомозі монголів. Бути першим, нехай і під владою хана:
"В последующие годы Александр Ярославич не меняет своей позиции. Покорно прибывая в ханскую ставку в Каракорум, он получает "из рук" татар в дополнение Новгородскому еще и Киевское княжество. После похода Неврюя за ним было закреплено великое
Loading...

 
 

Цікаве