WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

мали тут місце і в ХІ-ХІІ ст. Частина племені мері взагалі втекла з своїх місць від християнізації. Ймовірно не була християнами частина володимиро-суздальських воїнів, котрі захопили Київ у 1169 р. Принаймні, літописець називав їх "поганами", що за тодішньою традицією означає язичників. До того ж християнські святині Києва були ними нещадно пограбовані та зруйновані. І сталося це 8 березня 1169 р., тобто на другий день Великого посту.
* * *
З моменту виділення Володимиро-Суздалыцини в окреме князівство значно прискорюється процес його слов'янізації. Засновник Москви Юрій Долгорукий, коли став київським князем, активно переводив на північний схід урядовців, книжників, будівельників, щедро роздаючи їм землі. В цьому немає нічого дивного, адже Юрій Долгорукий не почувався впевненим у Києві, тому намагався максимально укріпити власну князівську "отчину". В.Татищев у своєму зводі "История российская с самых древнейших времен" зазначав, що Юрій Долгорукий розпочав на Суздальщині будівництво багатьох нових міст. Аби їх заселити, він збирав людей звідусіль, даючи їм "немалую ссуду":
"Благодаря этому в города его приходили во множестве не только русские, но и болгары, мордва и венгры и "пределы яко многими тысячами людей наполняли".31
Проте у 1157 р. незадоволені політикою викачування ресурсів з Києва до Володимиро-Суздальського князівства кияни повстали проти суздальських гарнізонів і знищили Юрія Долгорукого. Однак його наступник Андрій Боголюбський продовжив політику укріплення Володимиро-Суздальського князівства. Російські історики прямо називали цей процес колонізацією неслов'янських територій:
"Сам Андрей Боголюбский хвалился своей колонизаторскою деятельностью. Задумав основать во Владимире на Клязьме особую русскую митрополию, независимую от Киевской, князь говорил своим боярам: "Я всю Белую (Суздальскую) Русь городами и селами великими населил и многолюдной учинил".32
Як уже зазначалося, серед переселенців тепер було чимало вихідців з південного заходу, тобто з Київської Русі. Багато нових міст отримали назви, звідки походили ці нові колоністи. У Росії з'явилися свої Переяславль, Звенигород, Галич, Вишгород... Все будувалося за південноруським (українським) зразком. Навіть сам Володимир-на-Клязьмі називали "північним Києвом". Вплив був настільки масштабним, що культура Київської Русі з того часу закладалася до російської культури. Але хіба ця колонізація свідчить про етнічну єдність наших народів? Українці були лише однією з цеглин у російському фундаменті. До того ж не найбільшою цеглиною. Адже всього через кілька десятиліть воло-димиро-суздальські війська без будь-яких застережень будуть грабувати Київ, вважаючи його цілком чужим для себе містом.
Також було б неправильно на підставі південноруської колонізації російських земель стверджувати, нібито з другої половини ХП ст. політичний і культурний центр країни перемістився з Києва і Подніпров'я на північ до Володимира-на-Клязьмі. Попри політичне замовлення російської влади на саме такий висновок істориків, беззаперечно довести його так і не вдалося. Все ж таки надто різними були Київська і Володимиро-Суздальська Русь. Але про це згодом.
* * *
Ще одним етнічним елементом, котрий спричинив вельми значний вплив на формування російського народу, були тюрки. Вони почали брати участь в етногенезі росіян досить рано. Відомо, що син Юрія Долгорукого князь Андрій Боголюбський походив від половчанки. З приходом у 1237 р. монголо-татарської влади, злиття з татарами стало мало не масовим, особливо серед знаті. Сам великий князь Михайло Тверський одружився з татаркою. Це було необхідним кроком, щоб заручитися підтримкою Орди при вирішенні внутрішньодинастичних суперечок за владу. При цьому різниця у вірі не стояла на заваді. Православна церква піднімала молитви за ординського хана, а з початком занепаду Орди вже татари почали масовий перехід до православ'я. Наприклад, астраханський ханич, останній казанський хан Ядигар, захоплений при здобутті російськими військами Казані, хрестився і постійно жив у Росії. В документах його тепер іменували "царем Симеоном", а Іван Грозний особисто подарував йому багате подвір'я в Москві. Після смерті Ядигар (Симеон) був похований у Благовіщенській церкві Чудова монастиря.
Захоплений у полон родич кримських ханів юний Утеміш Гірей при хрещенні у Чудовому монастирі в 1553 р. отримав ім'я Олександр. До своєї смерті він жив у палаці Івана Грозного і був похований в усипальниці московських царів - у Архангельському соборі Кремля.
В 1521 р. під час навали на Росію об'єднаних татарських військ Гіреїв, що за своїми масштабами не поступалася монгольській навалі хана Батия, обороною Москви керував татарський ханич Худай-Кула (в хрещенні Петро). Цікаво при цьому, що сам московський князь, митрополит і вся боярська верхівка втекли з міста, покинувши його напризволяще.
Не меншою виявилася в історії Росії і роль нехрещених татар. Особистою гвардією великого князя Івана Васильовича у XV ст. слугували татари з так званого Касимового царства. Це було удільне ханство сина Улу-Мухамеда Касима, створене посеред давніх мещерських земель на річці Ока. До перемоги над Золотою Ордою у 1480 р. московський і рязанський князі зобов'язувалися сплачувати касимовським татарам данину ("выход"). Але насправді це була звичайна заробітна платня за їхню службу, оскільки її виплата не припинилася і після 1480 р. Скоріше навпаки, бажаючих служити стало ще більше. З Криму до Москви прибули і вступили на службу два брати хана Менглі Гірея - Нур-Давлет і Хайдар.
Ступінь поріднення з татарами досягла такого високого рівня, що татари неодноразово відчиняли росіянам брами Казані. В боротьбі за ханську владу претенденти шукали підтримки Москви, а невдах відправляли до Росії на заслання. Так, у 1487 р. до Вологди і Каргополя на заслання відправилися хан Алі, ханичі Мелик-тагир і Худай-Кула. Перші двоє так і померли на засланні. А Худай-Кула (Петро) асимілювався й захищав Москву від татарської навали немов власну батьківщину.
Тривалий час на казанському престолі правитиме касимовський ханич Шах-Алі. Все життя він буде вірним слугою московського царя, залишаючись при цьому мусульманином. Надалі касимовські татари остаточно асимілюються. Так само і Поволжя перестане бути суто татарською спадщиною, а Волга перетвориться на "великую русскую реку".
Російський дослідник Л.Гумільов наводить значний перелік шляхетних російських родів татарського походження. Найбільш відомі з них: Аксаков, Апраксій, Бердяев, Булгаков, Бунін, Державін, Карамзін, Тургенев, Тютчев,Чаадаев, Шереметев, Юсупов... Російський радянський історик М.Покровський навіть заявлятиме, що в жилах російського народу тече щонайменше 80% азійської крові. "Пошкребеш будь-якого росіянина - знайдеш татарина", - зауважував І.Тургенєв. Великий поет О.Пушкін говоритиме віршованими строками, що росіянин є "природный скиф", а відомий поет 1920-х рр. О.Блок додасть від себе:
Да, азиаты мы, -
С раскосыми и жадными очами!
Відзначаючи значний татарський вплив
Loading...

 
 

Цікаве