WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

существования наличия четкой классовой структуры общества, единых границ, языка, культуры, этноса, экономического и правового пространства".
Але якщо так, то руйнується і твердження про походження українського та російського народів від спільного кореня. Постає питання, звідки ж вони взялися? При детальному розгляді справи з'ясовується, що історики вже давали відповідь на це питання. Інша річ, що висновки при цьому будувалися під побажання влади.
2. Становлення російського народу та держави
Формування російського етносу. Продовжуючи "офіційну схему" історії Росії, що затвердилася за царських часів, сучасні російські посібники з історії розглядають Київську Русь як початок історії Російської держави. Щоправда, концепції, нібито росіяни складали населення Київської Русі чи вийшли з єдиного давньоруського народу, в різні часи піддавалися сумніву. Однак завжди непорушною істиною вважався спадкоємний зв'язок між Київською Руссю та Володимиро-Суздальською землею - справжньою колискою великоруського народу, з якої в подальшому виросло Московське царство.
Як уже зазначалося вище, цей край був географічне досить віддалений від Києва і Подніпров'я. Ізоляцію доповнювали значні лісові масиви в'ятичів:
"До половины ХП в. не заметно прямого сообщения Киевской Руси с отдаленным Ростово-Суздальским краем. Русская колонизация его первоначально шла преимущественно с северо-запада, из Новгородской земли, к которой принадлежал этот край при первых русских князьях".24
Новгородські слов'яни знайшли цей край цілком чужим. Адже належав він кільком племінним союзам угро-фінського походження, котрих на Русі об'єднували під загальною назвою чудь. Саме в цьому краї, який, за образним висловом Ключевського, "лежал вне старой, коренной Руси и в XII в. был более инородческим, чем русским краем", і почалося формування майбутнього великоруського народу.
Впливали на це два фактори. По-перше, як уже неодноразово зазначалося, це географічні й природні умови. А по-друге, це суміш племен. Розвиваючи думки Ключевського з цього приводу, професор А. Шахматов стверджував, що російський народ утворився із суміші слов'янських племен в'ятичів, кривичів, новгородських словенів з угро-фінами. Останніх було досить багато, понад п'ятнадцять племінних союзів: чудь, ліви, води, ями (в сучасній російській Прибалтиці), весь (від Ладоги до Білого моря), карели, югри, печери, самоядь (на півночі сучасної Росії), пермь (на Камі), черемиси, мордва, мері, муроми, мещери (на річках Клязьма, Ока та в течії Волги).
Зустріч новгородських слов'ян з угро-фінами на просторах сучасної Росії відбувалася досить мирно. Цьому є два пояснення. З одного боку, угро-фіни перебували на значно нижчому щаблі розвитку, ніж слов'яни. Ізольовані від кочового степу великими лісами, віддалені від моря й річкових торговельних шляхів, вони жили у порівняній безпеці. Тому розвиток власного державотворення тут запізнювався. Але з іншого боку, новгородські слов'яни мали великий досвід спілкування з угро-фінами. Радянська історіографія неодноразово зазначала, що стимульований тиском варягів державотворчий процес у Новгороді був результатом союзу літописних словенів та кривичів з угро-фінськими племенами іжора, карела, весь, а в ХІ-ХII ст. під новгородський вплив потрапляють ще й землі латгалів, естів...
Проте зводити весь початок етногенезу російського народу лише до слов'янізації угро-фінів було б невірно. Вплив був взаємним:
"Надобно допустить некоторое участие финского племени в образовании антропологического типа великоросса. Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты. Другие славяне, признавая в ней эти черты, однако замечают и некоторую стороннюю примесь: именно скулистость великоросса, преобладание смуглого цвета лица и волос и особенно типический великорусский нос, покоящийся на широком основании, с большой вероятностью ставят на счет финского влияния".25
Таке походження російського народу знайшло своє офіційне підтвердження. Ще в 1940 р. радянський дипломат Є.Синіцин на протокольній зустрічі з діячами міністерства зовнішніх справ Фінляндії так говорив про витоки етнічних росіян:
"...Ваше приглашение... не случайно. Оно вызвано голосом многовекового доброго соседства наших народов, когда финские племена, известные как чудь, и великорусское племя мирно встретились в юго-восточных степях Приуралья".26
Взаємний вплив угро-фінів і прибулих з півночі слов'ян знаходить своє відображення в сучасних географічних назвах Росії, де фінські та слов'янські назви йдуть не суцільними смугами, а всуміш, чергуючись одна з одною:
"На обширном пространстве от Оки до Белого моря мы встречаем тысячи нерусских названий городов, сел, рек и урочищ. Так, и на этом пространстве (Верхньому і Середньому Поволжжі - авт.), так и в восточной полосе Европейской России встречаем множество рек, названия которых оканчиваются на ва: Протва, Москва, Сылва, Косва и т.д. У одной Камы можно насчитать до 20 притоков, названия которых имеют такое окончание. Va по-фински означает вода. Название самой Оки финского происхождения: это - обрусевшая форма финского joki, что значит река вообще".27
Сьогодні все це є суто російські назви. Те ж саме простежується і в назвах міст, котрі брали свій початок від місцевих фінських селищ. Так, наприклад, до цього часу точно не відомо походження назви міста Суздаль, вперше згаданого літописцями у 1024 р. Неслов'янське походження мали також Ростов (вперше згаданий як центр племені мері у 873 р.), Муром (головне місто племені муроми):
"Названия Вязьма, Осьма, с обычным финским суффиксом - ма, свидетельствует о том, что финны долго здесь держались, не уступая славянам своих поселений".28
Фінські риси знаходимо і в російській мові. Наприклад, відбитком нерозуміння фінських особливостей залишилися в ній слова чудить, чудно, чудак, що походить від загальної назви угро-фінських племен чудь. Щоправда, з часом запозичення з угро-фінських мов настільки глибоко увійшли до російської мови, що їх стало важко відрізнити. Академік Грот нарахував таких лише 60, та й ті знайшов у північних російських землях, де контраст між фінами і слов'янами сам кидався до очей.29 У Центральній же Росії відрізнити їх просто неможливо. Відомий російський мовознавець В. Даль взагалі вважав, що "акающие говоры Великороссии образовались при обрусении чудских племен. Восточные инородцы, русея, вообще переиначивали усвояемый язык, портили фонетику, переполняя ее твердыми гласными и неблагозвучными сочетаниями гласных с согласными".30 Хіба не ця твердість сучасної російської вимови є однією з її відмінностей від української та загаломдавньоруської?
Прибулі на Володимиро-Суздалыцину слов'яни осідали переважно у цих великих центрах племен, перетворюючи їх на міста. Як зазначає Ключевський, "туземное финское население наполняло преимущественно суздальские села". Через це край залишався "инородческим" ще досить тривалий проміжок часу. Спровоковані волхвами язичницькі заворушення проти насаджуваного з Києва християнства
Loading...

 
 

Цікаве