WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

поглинання українців і білорусів росіянами, тобто русифікація:
"В Москве и Петербурге предков современных украинцев называли малороссами или малороссиянами, иногда русскими или руссинами, непременно с двумя "с", чтобы подчеркнуть их единство со всеми русскими, т. е. великороссами и белорусами. (Последние тоже писались тогда с двумя "с")".117
Зазначимо, що і в сучасних мовах українське поняття "руський" і російське "русский" не є тотожними. "Русский" має етнічний зміст, оскільки визначає національність. Але в українській його відповідником є "російський", де поєднуються і національний, і державно-політичний зміст. А термін "руський" так і залишився історичним етнонімом, не пов'язаним в українській мові (також польській та деяких інших) з "русским".
Тим не менше, наш народ залишився без свого історичного етноніму. "У південноруського (українського - авт.) народу,- писав М.Костомаров,- ніби вкрадено його прізвище".118 Несправедливість цього підкреслював російський філософ Г.Федотов:
"Южнорусское (малорусское) племя было первым создателем русского государства, заложило основы нашей национальной культуры и себя самого всегда именовало русским (до конца XIX в.)"119
Однак у другій половині XIX ст. залишатися руськими означало небезпеку розчинення серед "русских", росіян. Аби цього не сталося, з'явилася нова назва - "українці". Стараннями Грушевського, Костомарова, Максимовича, Крип'якевича та багатьох інших була всебічно обгрунтована етнічна окремішність нашого народу (найперше - від росіян і поляків), а потім - і їхня осібна доля, власний шлях в історії.
Новий етнонім "Україна" був обраний тому, що після "Русі" більше, ніж будь-який інший, торкався наших земель. Перша згадка слова "Україна" зустрічається в Київському літописі у записі від 1187 р. щодо Переяславщини, а від 1189 р.- і Галичини. Зокрема, під 1187 р. записано в панегиріку переяславському князеві Володимиру Глібовичу: "И плакашася по немъ вси Переяславци... о нем же Украина много постона".120
У 1189 р. галичани запросили на князювання Ростислава Берладнича:
"И приехавшю же ему ко украине Галичькой и взя два города Галичькыи и оттоле поиде к Галичю".121
У 1213 р. Данило Галицький повернув під свою владу "Берестий, и Угровескъ, и Верещинъ, и Столпье, Комовъ, и всю Украину".122
Проте Київський літопис дійшов до нас не в оригіналі, а в складі Іпатієвського списку XV ст. (за назвою Іпатієвського монастиря на території сучасної Росії). Тобто, дуже ймовірно, що слово "Україна" існувало як назва наших земель раніше XII ст. З XIV ст. літописні згадки цього слова зникли, поступившись "Малій Русі", потім відновилися на Гетьманщині, а остаточно "Україна" відродилася наприкінці XIX ст.
Зараз існує 11 пояснень значення слова "Україна". Більшість з них торкаються розуміння "край" і "прикордоння". Для ХII ст. це мало сенс, оскільки і Переяславщина, і Галичина тоді для Києва були прикордонними землями. Однак російські вчені досить швидко винайшли теорію, нібито вся Україна є не більше ніж старовинною "окраїною" Росії. І це не зважаючи на те, що російського "центру" у ХП ст. просто не існувало (Москва вперше згадується в літописах як маленька застава в 1147 р.), а згодом центр Київської Русі до Росії з Подніпров'я не переходив. Однак ця теорія обґрунтовувала претензії російської влади на Україну. Її політичний підтекст стає тим більше очевидним, коли врахувати, що її перейняли також і поляки. Тільки вони трактували Україну як "окраїну" Польщі. Саме в цьому переконував 5 січня 1939 р. міністр закордонних справ Польщі полковник Бек райхсканцлера Німеччини Гітлера. Польський історик-емігрант О.Галецький в своїй "Історії Польщі" 1956 року теж трактував Україну як "окраїну" держави Ягеллонів.
Відповіддю всім цим шовіністичним теоріям можна вважати глобус Корнеліуса з картою України, що був виготовлений у 1660-1670 рр. та зберігається в Празькій національній бібліотеці. На цьому глобусі європейського картографа територія України по обидва боки Дніпра позначена великими літерами "Ukrania" (Україна). Суміжна територія між Московітією (Московським царством) і Ногайською Татарією підписана малими буквами - "ocraina" (окраїна), тобто окраїна Московської держави. Ця одночасна наявність на карті обох написів та їх чітка локалізація в часи, коли українська козацька держава вважалася існуючим фактом, свідчать про неможливість ототожнення слів "Україна" і "окраїна". Тоді географічна назва "Україна" поширювалася в розумінні "край, чи земля, козаків". Саме так назвав свою карту України, опубліковану в 1716 р., німецький картограф Иоганн-Баптіст Гоманн: "Ukrania quae.et Terra Cosaccorum..." Тобто "Україна - земля козаків" із зображенням сидячої фігури гетьмана Мазепи (дивися карту №1). У 1719 р. ця ж карта під назвою "Ukrania sea Cosaccorum-" і зображенням кінних козаків була перевидана в Нюрнберзі в серії наукових атласів Крістофера Вайгеля. Пізніше фігуруватимуть інші назви карт України, як "Amplissima Ucraniae Regio", але ніколи вона не розумітиметься "окраїною" - тільки "козацькою країною".123 І саме в такому розумінні вона була відроджена в XIX ст.
Аналогічну підміну понять шовіністи намагалися зробити і з "Малою Руссю". Російські вчені, а особливо політики, пояснювали її не як "давню" частину Русі, а як "меншу" її частину. Це мало дискредитувати незалежницькі думки. Адже державна самостійність "малої" частини, "окраїни" триєдиного російського народу єне просто сепаратизмом, а просто абсурдом. Для більшої впевненості за імператора Олександра III потрапили під заборону самі слова "Україна" і "Малоросія". Цензура виключала їх із текстів і після першої російської революції.
Слід зазначити, що з прийняттям нашим народом етноніму "українці", частина все ж таки зберегла стару самоназву "руські". Йдеться про русинів - одну з гілок західних українців. Сталося так через те, що вони не перебували у складі Російської імперії, тому не перетворювалися на малоросіян і їм не загрожувало розчинення серед "русских". Тривалий час русинами називалися всі західні українці. З дозволу австрійської влади на межі ХVIII-ХIХ ст. при Львівському університеті діяв так званий "Студіум рутенум" - своєрідний український інститут, де діяли філософський і богословський факультети. Для галичан (рутенів, русинів) тут викладалися предмети штучною мовою, котра поєднувала церковнослов'янську з місцевою українською говіркою. Однак на межі ХІХ-ХХ ст. галичани разом з усім народом перейшли на новий етнонім "українці". І тільки на Закарпатті, відносно ізольованому під угорською владою, історична самоназва "русини" збереглася до сучасних часів.
Щоправда, російські шовіністи не залишили без уваги закарпатців, намагаючись показати русинів етнічними "русскими". При цьому в запалених головах політиканів-провокаторів на кшталт К.Затуліна вже малюються картини утисків Україною 600 тисяч карпатських "русских", про що сповістив московський телеканал "ТВЦ" ("Момент истины", 7 січня 2001 р.). Навіть світоч російської демократії О.Солженіцин, погоджуючись у книзі "Архипелаг
Loading...

 
 

Цікаве