WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат


"Дулебы господствовали над всеми восточными славянами и покрывали их своим именем, как впоследствии все восточные славяне стали зваться Русью по имени главной области в Русской земле, ибо Русью первоначально называлась только Киевская область".111
"Назва "Русь" поширюється на всю територію східнослов'янського світу, підвладну Києву, і стає етновизначальною".112
Важливим є також те, що ані до монгольського погрому, ані після нього політичний центр Київської Русі разом із етнонімом і назвою держави ніколи до Володимиро-Суздальської Русі не уходив. Згадуваний вже францисканець Плано де Карпіні, відвідавши Київ одразу після монгольського погрому, продовжує називати його столицею Русі:
"Kiovia quae est metropolis Russiae". Князя Василька, брата Данила Галицького, Плано де Карпіні називав Dominus Wasilio, Dux Russiae. Галицько-волинський князь Юрій І Львович, який загинув у 1326 р. при обороні Володимира, мав титул короля руського (Regis Russiae). При ньому почалося карбування монети з написом "Moneta Russiae" або ж рутенські гроші "Grossi Ruthenicfles", що продовжувалося до 1434 р.
В XIV ст. у Візантії встановилася практика нового іменування земель колишньої Київської Русі. Сучасні українські землі, де знаходилася основа Київської держави, за грецькою традицією називали Малою Руссю (від minor - давній, старий). Тоді як захоплені і слов'янізовані землі сучасної Росії назвали Великою Руссю (тобто "новою"). За античних часів так само поділялися Еллада (Мала Греція) й чисельні грецькі колонії (Велика Греція).
Цей поділ був зроблений Константинополем для зручності, щоб розрізняти землі з однією спадковою назвою "Русь", однак з різними політичними долями. Цікаво, що "Мала Русь" досить швидко прижилася в якості назви українських земель. З одного боку, вона залишалася старою етнічною назвою місцевого населення (руських людей, русинів), а з другого боку, вона визначала їх новий політичний статус після виходу неукраїнських земель внаслідок розпаду Київської Русі. Вже галицько-волинські князі Юрій І та Юрій П у своїх грамотах іменували себе князями всієї Малої Русі або ж Рутенії - Dux totius Russiae Minoris, Dux totius Rutenia Minorum. Цю ж назву додавали до свого титулу й великі литовські князі. У той же час "Велика Русь" прижилася в Росії тільки у ХVIII-ХІХ ст., коли більшість вже забула, що ця назва справді означає.
"Русь" залишалася етнічною назвою нашого народу ще тривалий час. На Коронаційному сеймі в 1653 р. архимандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила був обраний митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. Одним з найважливіших його діянь стало заснування в Києві Духовної Академії, котра одержала назву Могилянської. Українське козацтво зброєю стояло за Русь, а гетьман Богдан Хмельницький називав себе "самодержцем руським". Зауважимо, що іноземці також розуміли Русь як українські землі. Наприклад, славетного князя, гетьмана, полководця і мецената Костянтина Острозького король Сигізмунд за його військові перемоги називав "руським Сципіоном". Територія Подніпров'я в складі Речі Посполитої офіційно називалася воєводством руським. Єрусалимський патріарх Паїсій величав Богдана Хмельницького "князем Русі" і порівнював з візантійським імператором Костянтином Великим. Згідно Гадяцькому договору 1658 р. між поляками та гетьманом Іваном Виговським, Польща, Литва й Україна мали утворити федерацію рівноправних держав. До України з назвою "Велике князівство Руське" (за аналогією з Великим князівством Литовським) повинні були увійти Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства - тобто більшість історичних українських земель.
На противагу цьому, Московське царство в ті часи з Руссю ніхто не пов'язував. Про саму Київську Русь, колись добре відому і Англії, і Франції, тепер уже мало хто із європейців знав. Тому Європа наново відкривала для себе далеку і загадкову "Московію". Відповідно росіян вважали не руськими, а москвинами, московитами. Зокрема, згадуваний вже посол Габсбургів до Росії С.Герберштайн у 1549 р. видав у Відні свої спогади про цю східну країну під назвою "Записки про подорож до Московітії" ("Rerum Moscoviti-carum Commentarii"). Навіть у ХVIII ст., коли Москва замість "Русі" утверджувала назву "Россия", європейські уряди за старим звичаєм адресували листи до Московії, до московського уряду. В такому випадку ці листи поверталися назад з приміткою, що такої "не существует", а є лише "Россия" і "российский". У 1713 р. Петро І навіть видав спеціальний указ з цього приводу. О.Меншиков зазначав у листі до російського посла в Копенгагені В.Долгорукого: "В усіх курантах називають Державу нашу Московською, а не Російською, і задля того прошу в себе перестерегти, аби друкували Російською, про що й до інших в усіх дворах писано".113
Одночасно з цим іноземці добре відрізняли московитів від руських (українців). Той же Герберштайн, кажучи про місто Люблін, пише, що сюди їдуть на ярмарки "люди з ріжних сторін світу: московити, литовці, татари, ливонці, пруси, русини, німці..."114 А німецький посол до Москви в 1614 р. фон Донерсмак у своїй реляції зауважував, що польський секретар Ганс Гритин "дуже добре був ознайомлений з руською і московською мовами".115
Цікаво, що й в Україні дотримувалися такої ж самої традиції. Наприклад, у XVII ст. Львівський літопис чітко відрізняв "русь" від "москви", хоча етноніма "українці" ще не було. "Москвою" українські літописці називали як територію сусідньої держави, так і її столицю, і її народ. Коли в 1654 р. вирішувалося питання просоюз України з Росією, для українського козацтва мова не йшла про возз'єднання Русі. Руськими вони вважали тільки себе, а московський цар був для них лише "царем східним православним". Сама ж "москва" (тобто росіяни) іменувала свою державу "Московське царство", "Русь", а українців - "черкасами". Як бачимо, суперечка за руську спадщину і навіть саму назву "Русь" існувала вже тоді. Проте у XVIII ст. всі були об'єднані в державі з новою назвою "Россия", запозиченою із Візантії. За традицією її різні частини зберегли свої назви - Велика, Мала та Біла Росія.
Щоправда, в офіційній формулі "Русь=Россия", яка і сьогодні культивується в Російській Федерації, є чимало нестиковок, котрі ставили її під сумнів. Радянська наука намагалася обходити незручні питання:
"Не будемо непокоїтися тим, що в назві цього народу постійно змінюються букви "о" та "у" ("рос", річка Рось і "рус", Русь) - так змінювалися ці букви і в середні віки ("Русская земля", "Правда Росьская"), і в наш час ми теж говоримо двояко: "русский язык", "Российская республика".116
У своїх намаганнях пояснити цю різницю російські вчені починаючи з М.Ломоносова добалакалися до того, що стали пояснювати назву "Россия" від співзвучності назвам маленьких річок на Київщині - Рось, Росава, Росиця. З цього, начебто, виходило, що Русь і є Росією.
Аби скасувати зайві питання, робилася спроба утворити з трьох східнослов'янських народів єдиний, проте вже не руський, а "русский" народ. Різниця принципова, оскільки під старою назвою "Русь" приховувалося
Loading...

 
 

Цікаве