WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

виключну приналежність спадщини Київської Русі до історії Росії.
Однак з кінця XIX ст. завдяки зусиллям українських істориків, і в першу чергу М. Грушевського, ця російська концепція захиталася. Рівень українського самоусвідомлення сягнув такої висоти, що українство активно включилося до політичної боротьби. І саме з тих часів політичними символами українства є забуті раніше символи Київської Русі, починаючи з тризуба - князівського знаку Володимира Великого і його нащадків. Однак політичні спекуляції не обминули і цього. Наприклад, 1993 року під час теледебатів відомий своїми великодержавними шовіністичними поглядами депутат російської Думи С. Бабурін разом із "ліберальними демократами" В. Жириновського доводив, що незалежність України є абсурдом. Мовляв, ніде у світі колишня метрополія ще не відокремлювалася від своїх колишніх колоній. При цьому обігравалися старі грецькі назви Мала Русь і Велика Русь.
Зважаючи на таке активне використання проблем давньої історії в сучасній політиці, варто було б докладніше розглянути витоки української та російської державності. Адже в цьому питанні часто користуються старими стереотипами, створеними наукою на замовлення влади й пропаганди. Це дуже небезпечно, якщо врахувати, що політичні висновки при цьому робляться на майбутнє.
1. Київська Русь у висвітленні російської та радянської історичної науки.
Усі ці політичні заяви базуються на минулих висновках російської історіографії ще царських часів. Дослідники, насамперед М.Карамзін, В. Ключевський, М. Погодін, С. Соловйов, намагались створити "историю государства Российского". Саме так назвав у 1803 р. свою працю М.Карамзін після того, як, за висловом П.Вяземського, "постригся в историки". Результатом цих пошуків стало те, що М.Карамзін фактично створив для росіян Стародавню Русь. Населення Русі він проголосив росіянами, а Київ - "матір'ю городів російських".7
Звідси бере свій початок схема, яку остаточно обгрунтував і запровадив у російській історіографії В.Ключевський. Він поділив історію Росії на чотири періоди:
"Периоды нашей истории - этапы, последовательно пройденные нашим народом в занятии и разработке доставшейся ему страны до самой той поры, когда, наконец, он посредством естественного нарождения и поглощения встречных инородцев распространился по всей равнине и даже перешел за ее пределы"8
На його думку, перший період Російської імперії - це Русь Дніпровська, городова, торговельна, що виникає у VШ й триває до ХШ ст. Відтак до середини XV ст. існувала Русь Верхньоволзька, удільно-князівська, вільноземлеробська.
Від половини XV до початку XVIII ст.- це Русь Велика, Московська, царсько-боярська, військово-землеробська. Нарешті з XVIII ст. розпочинається всеросійський, імператорсько-дворянський період кріпосницького господарства, землеробського й фабрично-заводського.9
Отже, "звичайна схема" (або ж за виразом М.Грушевського "офіційна схема") подавала історію великоросів як безперервний процес. Він брав початок у Русі, з 2-ї половини ХП ст. перетікав у Володимирське княжіння, Московську державу й, нарешті,- Російську імперію. Як зазначав М.Грушевський, в основі цієї схеми лежала "генеалогія московських династій". А згодом, "коли головна вага перенесена була на історію народу, суспільності, культури, і "русская история" стала зближатися до того, щоб стати історією великоруського народу і його культурного життя, задержано ту ж схему в її головних моментах".10
Щоправда, спроби російських науковців вести історію Російської імперії саме від Києва наштовхувалися на один неприємний факт, котрий ламав усю цю відгалужену схему. А саме, факт існування у Подніпров'ї народу з культурою, мовою, побутом, звичаями, більш схожими із західними слов'янами, ніж з предками росіян. У середині XIX ст. спробував дати цьому пояснення засновник цілої історичної школи М.Погодін. За ним виходило, що територію Середнього Подніпров'я та Києва заселяли етнічні росіяни. Але під час монгольської навали вони або загинули, або втекли на північно-східні землі. Їм на зміну із Прикарпаття прийшли в Подніпров'я "малороси". Академік А.Соболевський додавав, що "великороси" заселяли Київщину аж до кінця XV ст. А малоросійський народ із своїм наріччям утворився на Галичині та Волині й заповнив "етнічний вакуум" у Подніпров'ї після виходу звідти "великоросів" на терени сучасної Росії.
Згодом Погодін і подібні йому "господа"-дослідники забрали в українців не лише історію Київської Русі, але й відмовили їм у самому праві бути народом. Виявляється, малороси - це етнічні росіяни, котрі після монгольської навали були литовсько-польською силою відірвані від свого народу, й внаслідок тривалого спілкування з поляками набули деяких місцевих особливостей.
Щоправда, академік Погодін при житті був відомий "чрезмерной страстью к фантастическим построениям", як характеризував його тогочасний "Словарь Брокгауза и Ефрона".11 Проте слід зауважити, що ідеї Погодіна виникли якщо не на пряме замовлення, то принаймні на догоду російській владі. Адже "погодінці" намагалися пояснити, яким це чином Київ, з котрого офіційно проголошувався початок 1000-річної російської державності, чомусь опинився поза етнічними російськими землями.
* * *
Аналогічна схема "русской истории" застосовувалася і в радянський час. Для її обгрунтування використовувалася марксистсько-ленінська методологія. Як правило, радянські історики відштовхувались від ленінської (точніше сталінсько-ленінської) концепції нації. Наслідком інтелектуальних вправ Н. Державіна, А. Насонова, Д. Лихачова, Б. Грекова, В. Мавродіна стала поява цілком політичної концепції "колиски трьох братніх народів", "єдиної давньоруської народності", а початок формування української "народності" відсувався на кілька століть пізніше.
Останні кілька десятиліть існування СРСР тривав період насаджування цієї концепції. Кожна радянська людина мала усвідомити, що російський, білоруський, український народи походять з єдиного кореня - давньоруської народності, яка створила Київську Русь.
Отже, від погодінської версії відмовилися. Проте замовлення влади не змінилося. Тому почали доводити, нібито перенесення центру Київської Русі з берегів Дніпра на північ - до Володимира-на-Клязьмі - відбулося не після монгольської навали, а ще раніше, у ХП ст. за Юрія Долгорукого та Андрія Боголюбського. Політичний підтекст тут очевидний. Сучасний російський дослідник І. Данилевський у своїй роботі "Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ-ХП вв.)" наводить вельми цікаві згадки історика В. Кобріна про те, як закладалися ці концепції в підвалини радянської науки:
"Один историк, работавший в довоенные годы под руководством Б.Д. Грекова (відомого радянського історика, спеціаліста з проблем Київської Русі - авт.), однажды рассказал мне, как Б. Д. спрашивал его наедине:
- Вы же партийный, посоветуйте, вы должны знать, какая концепцияпонравится Ему. И показывал на портрет Сталина, висевший на стене кабинета".
На початку 50-х рр. в Інституті історії Академії наук СРСР відбулася
Loading...

 
 

Цікаве