WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Литвак...
Литовські князі реальними справами продовжували традиції Київської Русі. Досить зазначити, що нова держава офіційно іменувалася Великим князівством Литовським, Руським та Жмудським. Іноді великі литовські князі на своїх печатках навіть іменували себе також і князями Малої Русі. Литовці практично вирішили залишену у спадок від Київської Русі проблему відносин зі Степом, звільнивши Україну від монгольського ярма.
В битві на Синій Воді, котру за традицією датують 1362 р. (або ж, як пише Супрасльський літопис, за князювання Ольгерда, (1341-1377 рр.), орда зазнала цілковитого розгрому. Це стало результатом єдності литовської влади, української знаті та простого люду. Адже більшість власне литовських дружин у той час відбивали напади хрестоносців на свої землі на далекому північному заході. Військо збиралося для походу в степ у Києві. Великий загін на чолі з Любартом-Дмитром прибув з Волині, а Коріатовичі, які до того платили данину татарам, привели дружини з Поділля. Очолив похід сам князь Ольгерд, при якому перебував добірний литовський загін. Значні сили прийшли на допомогу з Білорусі. Зокрема, на Синій Воді відзначилася хоругва з Новогрудкова.
Ця битва значить для України ще більше, ніж для росіян перемога на Куликовому полі в 1380 р. Адже вона поставила хрест на ординському впливі на нашу історію. Тим часом майбутня Росія залишалася підвладною монголо-татарам аж до 1480 р., не маючи змоги позбутися цього кошмару.
На жаль, вичерпних даних про цю видатну подію не збереглося. До того ж радянська історична наука намагалася взагалі не згадувати про перемогу на Синій Воді, а якщо і згадувала, то в якості прологу до Куликовської, хоча ці дві битви зовсім не пов'язані між собою і мали різні наслідки.
Литовські князі вели вперту боротьбу за вихід до Чорного моря, що відкривало простір для колонізації великих степів. І.Крип'якевич зазначає: "Це було центральне питання в історії українського народу від початків його існування: Київська держава три століття кривавилася, відбиваючи азійські орди, і врешті впала, не здобувши берегів моря. Цю справу підняла наново Литва".107
Великий князь Вітовт для цього сприяв кримським татарам у відокремленні від Золотої Орди, і на перших порах Кримське ханство не вчиняло нападів на Україну. На місці майбутньої Одеси за наказом Вітовта заснували поселення, куди з українських земель направилися 12 тисяч селян і 400 возів. Однак наступна багатовікова конфронтація з кримськими татарами зруйнувала ці досягнення.
На початку XV ст. Велике князівство Литовське посіло провідні позиції в боротьбі за давньоруську спадщину. На литовський бік переходили навіть російські землі. Наприклад, Смоленськ жодного разу не захоплювався литовцями силою зброї, а навпаки сам відчиняв брами перед князем Вітовтом. За угодами 1398 і 1404 рр. литовський протекторат визнавав також Новгород.
Вітовт порушував питання і про розташування всієї повноти церковної влади Русі на території Великого князівства Литовського. Річ у тім, що митрополити володимирські (згодом московські) підтримували тісний зв'язок з московськими князями й ігнорували непідвладні їм руські землі, хоча формально вважалися "всея Русі". Тому в Великому князівстві Литовському діяла своя митрополія "Київська і всієї Русі" (згодом Галицько-литовська).
Отже, в той час, як Москва лише починала свою історичну кар'єру, на європейській арені вже діяла цілком життєздатна русько-литовська держава. Вона стояла за незалежність від монголо-татар, потім успішно протистояла тиску німців і Москви. Радянський дослідник В.Чемерицький обережно визнавав:
"...Существовали определенные общественные круги, признававшие Великое княжество Литовское одним из главнейших центров объединения восточно-славянских земель и стремившихся продолжить осуществление общерусской программы, положенной в основу политики Великих литовских князей Ольгерда и Витовта".108
Але приблизно з 1405 р. раніше пасивна Москва вступила до жорстокої боротьби з Литвою:
"Казалось, центр русской государственной жизни не знал, где остановиться - в Москве или в Вильне; начался долгий поединок за это господство; он длился два века".109
На перших порах на боці Москви виступало Кримське ханство, вчиняючи грандіозні напади "на Литву" (тобто на українські землі), щоб відволікти литовські війська з московського прикордоння. Врешті-решт, Литва не витримала боротьби на всіх фронтах: з Москвою, з Кримським ханством, з хрестоносцями, з угорцями, з поляками. Разом із занепадом князівства в ньому поширювалися католицтво і польський вплив аж до об'єднання двох держав у єдину Річ Посполиту.
Після тривалої боротьби Росія залишилася одноосібним претендентом на спадщину Київської Русі, усунувши небезпечних конкурентів (Україну та Литву, яка перебувала під її значним впливом). З тих часів уже ніщо не заважало Росії "збирати землі" під свою владу, спекулюючи на руській спадщині та знищуючи будь-яку альтернативу своєму пануванню.
* * *
"Русь" і "Україна": як українці залишилися без своєї історичної назви. З суперечкою навколо приналежності спадщини Київської Русі тісно пов'язана проблема назв "Русь" і "Україна":
"Украинская партия утверждает, что обитатели Киевского государства в ту эпоху были украинцы, а вот из тысячелетних могил доносится крик: "Мы русские, русские, русские!"110
Підсумовуючи думки різних російських дослідників, виходить так: росіяни створили Київську Русь, а після монгольського нашестя перебралися на північ, де, врешті-решт, створили ще величнішу Російську імперію. Однак розкольникий сепаратисти з числа інтелігенції - сполячені росіяни на чолі з Шевченком і Грушевським - видумали штучний етнос "українців", котрий зазіхає на початки російської історії. За радянських часів українцям офіційно дозволили вважати Київську Русь своєю історією, проте спільно з росіянами. При цьому якось надто легко ставився знак рівності між поняттями "Русь", "русские", "Россия". На те, що в цій формулі багато чого не стикується, намагалися не звертати уваги. А варто було б це зробити.
Існує більше 20 теорій походження назви "Русь". Однак ми не будемо з'ясовувати їх правильність. Зрештою, навіть літописець Нестор цього не знав, проте наполегливо підкреслював, що "поляне, яже ныне зовомая русь". Інакше кажучи, спочатку русь - це племя полян, котре проживало в Подніпров'ї і заснувало Київ. Згодом ця назва перейшла також на Київську державу (Київська Русь), перетворилася на етнонім, витіснивши старі племінні назви. В угодах київських князів з Візантією постійно згадується поняття "руська земля", "руський закон", "руські князі", "русин"... Вже з Х ст. "Русь" як назва Київської держави входить до західних літописів і хронік.
Але для нас важливіше, що з самих ранніх часів назва "Русь" пов'язувалася виключно з населенням Середнього Подніпров'я. Тим самим населенням, котре пройшло через віки й сьогодні відоме під назвою "українці". Саме з Київщини "Русь" разом із владою київських князів поширювалася на нові землі, враховуючи і сучасні російські:
Loading...

 
 

Цікаве