WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

следов в украинском этническом типе".94
Порівняно нетривале військово-політичне підпорядкування українських територій монголо-татарам також суттєво не вплинуло на етнічний розвиток українства. А в подальшому контакти з тюрками залишалися переважно воєнними. Напевно, лише козацький рід Кочубеїв, що походить з татар, є позитивним прикладом. Як наслідок, вплив тюрків на український етнос виявився незначним. У цьому полягає одна з відмінностей від етногенезу росіян.
Подібні думки обстоює у своїх антропологічних дослідженнях наш земляк Ф.Вовк (1847-1918 рр.), який був професором Санкт-Петербурзького університету. Згідно його висновків, українці виявляють найбільшу спорідненість із південними та західними (за винятком поляків) слов'янами. Крім того, український етнос хоча і зазнав свого часу іранських й частково тюркських впливів, проте лишився "чистим", тобто зберіг у собі більше слов'янським рис, ніж споріднені з ним північні групи (білоруси та росіяни).
Неважко уявити собі, якими очима дивилися на ці дослідження ідеологи потрійної "колиски" і "Росії - старшого брата". Їх намагалися не помічати, затаврувавши Ф.Вовка "буржуазним націоналістом". Але, як не дивно, всі його висновки підтверджені новітніми дослідженнями московського Інституту етнографії та антропології.95
* * *
Обмежену участь у формуванні українського етносу брали багато інших етнічних елементів. Зокрема, Київ, як один з найбільших політичних і економічних центрів середньовічної Європи, привертав до себе вихідців із різних земель. Князь Данило Галицький після монгольського погрому запрошував до своєї держави німців, вірмен, євреїв... Це сприяло відбудові й економічному піднесенню. Щоправда, євреї так і не асимілювалися.
У подальшому етнічному розвитку українства в ХIV-ХVП ст. буде відчуватися значний вплив польського елементу. Однак при формуванні українського етносу на етапі Київської і Галицько-волинської Русі цей вплив був мізерним. Зокрема, щодо присутності поляків на Русі відомостей небагато. Наприклад, після військового походу 1031 р. князь Ярослав Мудрий поселив полонених поляків на південному прикордонні по річці Рось.
Таким чином, український етнос формувався переважно з автохтонного населення в межах Середнього Подніпров'я, Волині, Галичини. В цьому його головна відмінність від етногенезу росіян, що утворилися на колонізованих землях внаслідок злиття слов'ян з місцевими племенами. Попри нашарування пізніших часів, руська спадщина і сьогодні складає фундамент української культури. Зокрема, мова. За М.Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного йому малоруського селянина з Київщини, а історик-лінгвіст В.Ягич писав: "У Києві ХII-ХІV ст. говорили по-малоруськи, але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині й Галичини; ця відмінність наріччя збереглась і до нашого часу".96
Академік А.Кримський у статті "Древнекиевский говор" у 1906 р. прямо говорив про близькість старокиївської мови до сучасної йому мови українців північної і середньої Київщини:
"В конце концов окажутся и в Киевской летописи, и в других списках киевских памятников исключительно малорусские слова и обороты, известные только у малоруссов, совершенно чуждые великоруссам".97
Проте сам Кримський тут же зауважував, що це очевидно лише для "бестенденциозного великорусса". Таким, наприклад, можна вважати того ж В.Ключевського. Відомий російський історик-славіст, вивчаючи "говор" Київської Русі, зауважував:
"Киевская Русь говорила Кыев, а не Киев, как говорим мы вопреки правилам древней русской фонетики... Эта древняя фонетика сохранилась отчасти в наречии малороссов".98
І сьогодні українці говорять Київ, Києва, що співзвучно давньоруському.
Тісний зв'язок Київської Русі з Новгородом, міграція населення між двома найбільшими центрами держави, призвели до того, що київська говірка звучала вздовж усього греко-варязького шляху по Дніпру. Ключевський і у свій час знаходив деякі мовні особливості, присутні лише в малоросійському й новгородському "говоре". Щоправда, висновок на цій підставі про існування єдиної давньоруської мови все ж є перебільшенням.
Відомо, що великі групи населення з півдня та півночі постійно мешкали відповідно у Новгороді й Києві. Цікаво, що саме в північних російських землях, колись підвладних Новгороду, збереглися легенди і "былины" київського циклу. Проте, цього не спостерігається ані в Ростово-Суздальській, ані в Московській землях, де як ми бачили, формувався сучасний російський етнос.
"Московское наречие,- пояснює Ключевський,- усвоенное образованным русским обществом как образцовое, некоторыми чертами еще далее отступило от говора древней Киевской Руси: говорить по-масковски значит едва ли еще не более нарушать правила древнерусской фонетики, чем нарушает их владимирец или ярославец. Московский говор - сравнительно позднейший, хотя его признаки появляются в памятниках довольно рано, в первой половине XIV в., в одно время с первыми политическими успехами Москвы. Древняя фонетика Киевской Руси особенно заметно изменялась в северо-восточном направлении, т.е. в направлении русской колонизации, образовавшей великорусское племя слиянием русского населения с финским".99
Щоправда, продовжують точитися розмови про начебто велику близькість сучасної російської мови з церковнослов'янською (староболгарською), на котрій дійшли до нас літературні твори Київської Русі. Проте насправді ця близькість має зовсім інше підґрунтя. Більшість стародавніх руських творів, як, наприклад, "Слово о полку Ігоревім", дійшли до нас не в оригіналі, а в російському переписі - як середньовічному (у списках, складених в російських монастирях), так і більш пізньому (під час перевидання у ХVIII-ХІХ ст.). Один зперших перекладачів "Слова" з руської на російську, ім'я котрого залишилося невідомим, зауважував про безліч малоросійських слів у тексті. Він писав, що їх непросто зрозуміти без знання... польської мови.100 Це був натяк на те, що для роботи над текстом недостатньо знання церковнослов'янської мови літописів. Тому не випадково, що в підготовці першого видання "Слова" взяв активну участь архівіст, один з перших істориків України М.Бантиш-Каменський. У свою чергу радянські дослідники дійшли цікавих висновків:
"Исследования... позволили прийти к выводу, что, стремясь по возможности точно воспроизвести слова (смысловые единицы текста), издатели, в духе своего времени, допускали существенные отклонения в передаче написаний, т. е. орфографии древнерусской рукописи. Кроме того, издатели иногда не могли правильно прочитать и воссоздать текст, не всегда понимали значение отдельных слов".101
Говорячи простіше, багато слів ("смысловых единиц текста") не мали своїх відповідників у російській мові, але були присутні в українській. Тому перекладачі руських текстів на російську називали їх "галицизмами".
* * *
Отже, руський (майбутній український) етнос формувався в межах сучасних територій України з автохтонних слов'янських племен при незначній участі варязького й тюркського елементів.
Loading...

 
 

Цікаве