WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

безкінечної політики "собирания" та "приращения" російських земель.
Цю особливість становлення Російської держави підкреслювало багато дослідників. Карамзін зазначав про те, що "Москва обязана своим величием ханам". Герцен говорив про формування Московської Русі "под сенью ханской власти". За виразом Трубецького, разом із занепадом Золотої Орди відбулося "перенесение ханской ставки в Москву". Навіть більшовик Ленін писав про "бесконечные формы татарщины в русской жизни", настільки схожими були Орда та Московська держава. Так, в обох випадках для забезпечення внутрішньої самодержавної влади головна ставка робилася на терор: "Отвратительный кнут и все его дальнейшие разновидности несомненно привнесены в Россию татарами. Кнут и батоги появились вместе с ними".61
Ще б пак! Адже спадщина Київської Русі була зовсім іншою, більше відповідаючи європейським законодавчим традиціям, ніж східному деспотичному примусу. Зокрема, "Руська правда" Ярослава Мудрого визнавала покаранням тільки "виру" (штраф), а не вбивство (так само, як "Салічна правда" франків). В Україні козацьких часів смертні кари виносилися, проте важко було знайти бажаючих стати катом. Найчастіше цю функцію виконували наймані татари. Тим часом у Московському царстві й надалі в Росії ремесло ката було не просто поважним, а навіть розрослося до такого собі мистецтва. "Уложение" царя Олексія Михайловича від 1649 р. вражає своєю жорстокістю. Покарання "смертью казнить" призначалося мало не за більшість вчинків - понад 60 випадків. Ще понад 100 випадків передбачали мордування. Розрізняли багато його різновидів: "бить кнутом", "битье кнутом на козле", "битье кнутом на торгу", "битье батогами"... Окремі вчинки передбачали покарання, аналогічні східним мусульманським: відрубання рук крадіям, відрізання язика за слова проти царя. А ще рубали пальці, виривали ніздрі, випалювали на обличчі слово "вор"... В цьому сенсі російська історія настільки багатюща, що вистачило на спеціальне дослідження "История телесных наказаний в России". Пошукайте в Європі ще одну таку специфічну країну.
Єдина відмінність Великої Росії від її ординського фундаменту полягала в тому, що в основу ідеології закладалося православ'я. Робився вигляд, нібито це є спадковістю традицій від Київської Русі й через неї від Візантійської імперії, де православні володарі також наділялися широкою владою. До речі, тут криються і причини відмови росіян від республіканської спадщини Новгородської Русі.
Саме це штучне поєднання традицій Візантії, Київської Русі та Золотої Орди складає основу сучасної російської концепції "євразійства". Вона намагається сформувати ідею подальшого будівництва континентальної імперії з центром у Москві:
"Россия почти изначально была потенциально имперским государством. Начиная с объединения славянских и угро-финских племен под Рюриком и до гигантских масштабов СССР... русский народ неуклонно шел по пути политической и пространственной интеграции, имперо-строительства и цивилизационной экспансии. Отказ от имперостроительной функции означает конец существования русского народа как исторической реальности, как цивилизационного явления. Такой отказ есть национальное самоубийство".62
У свідомості таких ось євразійців Росія перетворюється у "спадок Чингісхана" як перероджений "московський улус". Вони вболівають за те, що не здійснилася "історична можливість" завершити організацію Євразії навколо Сарай-Бату і перевести ординських ханів у православ'я.63 Бердяев писав про євразійців: "Чингисхану они явно дают преимущество перед Св. Владимиром. Для них Московское царство - это крещеное татарское ханство, московский царь - оправославленный татарский хан".64
* * *
Бердяєв не даремно показує ідеологію Російської держави як поєднання ординської спадщини з православ'ям. Російські царі вважалися одночасно і главами держави, і главами церкви, верховними захисниками й охоронцями догматів православної релігії. Усе зводилося до формули: "Один правитель, одна віра, один закон, одна мова". Церква ідеологічно обґрунтовувала потреби Російської держави, підтримувала імперську національну політику, великодержавний шовінізм, ідеологи котрого тільки у православ'ї вбачали істинне джерело російського патріотизму.
Будь-які спроби вивести церкву з-під зверхності царської влади жорстко припинялися. У 1656 р. патріарх Никон був позбавлений за це свого сану. Петро І для уникнення в майбутньому подібних непорозумінь взагалі скасував патріархію, призначивши для управління церквою Святіший Синод. Бердяев зазначав з цього приводу, що "церковне управління було нав'язане старою державною владою і поділяє його долю."65 Церква перетворилася на частину державної машини Росії, апарат забезпечення царської влади. Начебто від імені Бога вона накладала політичні анафеми: гетьман І.Мазепа, російські народні отамани С.Разін і О.Пугачов, декабристи. Усе це були політичні вороги царів-імператорів, котрі ніколи не посягали на Бога, але ставили під сумнів всевладдя царату.
Аналізуючи стан з духовністю в Росії XIX ст., український письменник Пантелеймон Куліш, говорив, що в країні "...нема віри ні руської, ні грецької, а є віра царська".66 Дійшло до абсурду: цар Микола II у бесіді з членами Синоду 5 березня 1905 р. навіть прямо запропонував в патріархи самого себе.67
На практиці це знаходило свій відбиток у гарячих надіях російської церкви зібрати під свою руку всіх православних, тоді як московський цар благословлявся зібрати їх під своєю світською владою. Шляхом безкінечних "собираний" і "приращений" російських земель будувалася грандіозна православна імперія.
* * *
Для нас найбільш цікавим є російське гасло "собирания русских земель", під котрим здійснювалося поглинання України Росією. Приблизно з середини XV ст. в Росії починає обстоюватися думка про перехід Київської історії в історію Володимиро-Суздальського князівства, а далі - Московської держави. Про це йдеться у багатьох тогочасних творах: "Житие Дмитрия Донского", Московський звід, Симеоновський літопис...
У 1524 р. старший монах (старець) Псковсько-Печерського монастиря Філофей у своєму посланні проти німецького лікаря тафілософа Миколи Булева виклав теорію "Москви - третього Риму". Виступаючи проти католицького світу, Філофей проголосив, що як "перший Рим", так і "другий Рим" (Константинополь) впали у єресь і перестали бути центрами християнства. Саме тому вони й загинули. Їм на зміну йде Московське царство - "третій Рим": "Два... Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти".68
Практично Філофей проголосив Москву духовним центром всього християнського світу і звернувся з цією ідеєю у посланнях до великого московського князя Василія III, а згодом до царя Івана Грозного.
Міф про Москву - третій Рим "заглиблював" родовід московських князів мало не до біблійного Ноя. Таким же чином закріплювалося місце Києва як прабатьківщини росіян, надаючи справедливий вигляд війнам з Литовсько-Руським князівством. Останнє сприймалося в якості конкурента за спадщину Київської Русі та збирання її колишніх земель.
Loading...

 
 

Цікаве