WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат

Історичні особливості становлення України та Росії - Реферат


Реферат на тему:
Історичні особливості становлення України та Росії
План
1. Київська Русь у висвітленні російської та радянської історичної науки.
2. Становлення російського народу та держави.
3. Історичні особливості становлення України.
4. "Битва за історію".
?
Історична спадщина Київської Русі є однією з тих проблем, котра, особливо останнім часом, раз-у-раз опиняється в центрі уваги російської політики. Пов'язано це головним чином з тим, що історія Київської Русі при "ідейно правильному" її висвітленні російськими істориками перетворюється на небезпечну ідеологічну зброю в руках пропаганди.
Традиційна російська історіографія завжди обстоювала думку про виключну приналежність спадщини Київської Русі до 1000-річної російської державності. Відомий російський філософ М.Бердяєв буквально на першій же сторінці своєї праці "Истоки и смысл русского коммунизма" так визначав цю позицію:
"В истории мы видим пять разных Россий: Россию Киевскую, Россию татарского периода, Россию Московскую, Россию Петровскую, императорскую, и, наконец, новую советскую Россию".
Радянська наука повністю поділяла цю тезу:"Від Київської Русі йде безперервна тисячолітня лінія історичного розвитку до Московської Русі ХV-ХVII ст., до Російської імперії ХVIII-початку XX ст. і через Велику Жовтневу соціалістичну революцію до нашого Союзу Радянських Соціалістичних Республік, у якому найбільша його частина - Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, а також Білорусія зберегли найдавніше ймення Русі".1
Це продовжується і сьогодні, навіть переходить на політику, особливо на "ліві", ура-патріотичні й шовіністичні російські кола. Зокрема, лідер Комуністичної партії Російської Федерації Г.Зюганов проголошує, що "з точки зору історичної Росія є особливий тип цивілізації, котрий наслідує й продовжує тисячолітню традицію Київської Русі, Московського царства. Російської імперії та Союзу РСР".2
Тобто до історії північно-східного сусіда записується цілий шар історії України, тоді як самі українці опиняться в становищі народу бездержавного і без власного минулого. Як буде показано нижче, окремі російські вчені на цій підставі навіть робитимуть висновки про цілковиту відсутність українців як окремого етносу. Виходячи з цього, також і створення українським та білоруським народами своєї державності на сучасному етапі проголошуватиметься протиприродним роз'єднанням "єдиної східнослов'янської цивілізації".
Відновлення цієї "єдності", що начебто бере свій початок від Київської Русі, використовується в якості аргументу на користь створення нової союзної держави під керівництвом Москви. Співробітник російського Інституту країн СНД К.Фролов у своїй роботі "Общерусское сознание - фундамент воссоединения" так обґрунтовував цю тему стосовно Білорусії:
"Когда говорят о пользе российско-белорусского союза, то справедливо отмечают его взаимные экономические и геополитические выгоды. Это, конечно, важно и правильно. Но следует знать и помнить, что самое главное в нашем Союзе - это воссоединение единого Русского народа".
Оскільки в Москві Україну також вважають "частью восточнославянской (русской) цивилизации", то самостійність її політики оцінюється як ознака ворожості до Росії. Московський історико-політологічний центр, критикуючи в своїх експертних висновках "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією та Україною" 1997 року, вимагав "юридически закрепить единство русских и украинцев как различных ветвей одной нации". Як зазначається в інформаційному бюлетені агенства "Славянский мир" (№14, квітень 1998 р.), для цього слід прийняти декларацію "О праве русского народа на воссоединение", де, зокрема, зауважувалося б:
"В связи с тем, что Украина (как и Белоруссия) является исторической частью единой восточнославянской цивилизации, в декларации должно быть отмечено стремление России к воссоединению с Украиной и Белоруссией".
Тема спадщини Київської Русі є незмінною для обгрунтування цього "возз'єднання". Вона використовується як провідна різноманітними політичними організаціями як в Росії, так і в самій Україні. Досить подивитися хоча б на їхні назви: партія "Единая Киевская Русь", "Российское Товарищество Русь", "Киевское городское общество русской культуры "Киевская Русь", "Украинское общество русской культуры "Русь", "Русский культурный центр "Ярослав"... I нехай читача не вводять в оману їхні "культурницькі" назви, оскільки попри це ними висуваються політичні заяви та вимоги. Починаючи від того, що повноцінний розвиток російської культури в Україні можливий лише за умови входження України до складу російсько-білоруської союзної держави, і закінчуючи тим, що українського народу взагалі не існує, а є лише сполячені росіяни.3
Зусиллями діячів "лівого" політичного спектру ця тема зазвучала й на вищих політичних щаблях. Слов'янські країни мають крокувати до майбутньої спільноти, констатувалося на конференції у Києві за участю голів парламентських структур Росії, Білорусії, Югославії, Міжпарламентської асамблеї країн СНД і Парламентських зборів Союзу Білорусії та Росії. "Ибо у нас одна мать, одна родина - Киевская Русь!" - проголошував при цьому лідер Селянської партії України О.Ткаченко.4
Але найбільш активно експлуатують тему Київської Русі в політичних цілях представники Російської Православної Церкви (РПЦ). У 1999 р. під час Хресної ходи "по місцях, де колись проживало єдине населення Давньої Русі" "з метою духовного пробудження та єднання слов'янського світу" патріарх московський Олексій П був досить обережним у своїх висловлюваннях. Однак 3 травня 2000 р. на "переможному самміті" президентів СНД (на честь 55-річчя перемоги над Гітлером) Олексій П при освяченні дзвона "Единение" заявляв:
"Да, сегодня мы живем в независимых государствах. Но это не должно мешать нам быть одной духовной общностью, святой Русью, вышедшей из киевской купели..."5
Інші духовні особи конкретизують думки свого владики. "Киевская Русь, колыбель трех славянских народов, должна выжить, должна сохранить лицо. - Стверджує митрополит Одеський та Ізмаїльський РПЦ Агафангел і тут же пояснює, яким буде це обличчя нової Київської Русі. - Преподобный Серафим Саровский говорил о том, что Россия воскреснет. Я думаю, она воскреснет не той Россией, которой была, а станет новой Русью. И когда мы видим возрождающиеся по всей Руси храмы и обители, мы мысленно возвращаемся к той России, которой она была до 1917 года..."6
А деякі радикальні православні організації Росії навіть вказують на український уряд як найбільшу перешкоду цьому процесу:
"Единоверная и єдинокровная Киевская Русь стала главной жертвой мазепинского режима иуд-христопродавцев.. ." (дивись додаток №1).
Отже, нова Київська Русь після "возз'єднання східнослов'янської цивілізації" вбачається у вигляді Російської імперії до 1917 р., в чому, взагалі-то, немає нічого дивного. Адже в Росії, як уже зазначалося вище,і наука, і політика, і пропаганда, і навіть церква завжди обстоювали думку про
Loading...

 
 

Цікаве